Читати скорочено оповідання «Сім’я дикої качки» варто, щоб згадати головні події твору про жорстокість та чайність дітей.
«Сім’я дикої качки» скорочено (аудіокнига)
Євген Гуцало «Сім’я дикої качки» скорочено
Юрко приїхав із міста в гості до бабусі. Прокинувшись дуже рано хлопчик зрадів, що йому випала можливість самому порибалити, не чекаючи батьків.
Він йшов до річки через старий дубовий ліс. Ця прогулянка була для нього ніби незвичайна подорож, незвідані простори.
Щасливий Юрко йшов стежкою, йому хотілося бігти, співати. Коли Юрко закинув вудочку в річку, то відразу на поплавці побачив метелика та почув чиїсь кроки. Він так і знав, що зараз приплететься Тося, як i обiцяла звечора.
Коли Тося підійшла до нього, то Юрко відвернувся. Його настрій зіпсувався. Дівчинка поміти це і, відчуваючи провину, тихо присiла неподалiк. Вона й сама вже була не рада, що прийшла.
Деякий час вони сиділи мовчки. Дічинка почувала себе нiяково й пригнiчено. Риба не ловилася…
І роздратований Юрко ще й звинуватив Тосю в тому, що це через неї риба не ловиться.
Але Тося не стерпіла образи і сказала, що то він такий рибалка. Юрко був роздратований. Вiн тiльки недавно приïхав iз мiста в гостi до бабусi, але вже встиг кiлька разiв посваритись i помиритись iз Тосею. Вона з першого ж дня прив’язалась до нього, весь час намагалась бути в його товариствi, не спускала з нього очей. Спочатку Юрковi подобалась ïï увага, але скоро вона стала йому надокучати й заважати.
Поверталися з рiчки вдвох… Юрко почав розповідати дівчинці викадки про те, як вони з батьком піймали величезного сома вагою півтора пуда, а всередині нього була ще жива краснопірка на кілограм. Тося захоплено слухала, а хлопець натхненно вигадував далі.
Раптом діти помітили у кущах дику качку з каченятами. Юрко, кинувши вудочку, побіг і почав ловити малих каченят собі у пазуху. Качка-мама розпачливо та відчайдушно кричала, намагаючись захистити своїх малят. Тося теж просила Юрка випустити каченят — вони ж без води не можуть, але той не слухав, сказав, що риби не наловив, то хоч дикі качки будуть, він їх приручить.
Юрко уявляв, як повезе каченят у місто, як показуватиме своїм товаришам і як вони заздритимуть.
А Тося, дивлячись на вчинок Юрка, відчувала сум. У її вухах стояв отой качиний крик, довго ще стояв… Але вона вже не відмовляла його, Юрко був для неї ідеалом, вона ним захоплювалась, тому не могла йому суперечити. Тося сподівалась, що Юркові справді вдасться доглянути і приручити каченят.
Вдома Юрко посадив їх у ящик, поїв їх водою, приніс їм вареної картоплі, потім пшона, але каченята не доторкнулись ні до чого. Вони були налякані й нічого не хотіли. Каченята тулились одне до одного, ніби в близькості шукали порятунку. До ящика підійшла кішка, але Юрко відігнав її.
Юрку набридло дивитися на наляканих каченят і він сказав Тосі, що якщо вони підуть, то каченята перестануть боятися і поїдять. Хлопець вирішив поїхати на велосипеді до хлопців, бо так за ним не піде Тося. Йому не подобалося, що за ним нав’язливою мов тінь волочиться дівчисько.
Тося хотіла піти з ним, вона любила розповіді Юрка — їй здавався чарівним той світ знань, світ міського життя, що відкривався перед нею.
Тося змушена була піти додому, але не могла ні про що думати… Вона згадала, як вранці вони з Юрком принесли каченят, i побігла на сусiдський двiр… там каченята в ящику вже ледве дихали…
Дівчинка зібрала їх у пазуху й щодуху побігла до річки. Вона прагнула врятувати каченят, незважаючи на те, що втратить прихильність людини, яка була їй небайдужа.
Коля Тося пустила їх на воду, то пташенята не могли вже й пливти. Не з’являлась й мама-качка, хоча дівчинка голосно кликала її, як свiйську: Тась, тась, тась! Але качка не пливла. Вона сама ладна була стати тiєю качкою, якби тільки вони пливли. Тося роздяглася, долонями пiдштовхувала ïх на глибоке, благала: пливiть.
Тим часом Юрко привів хлопців показати диких каченят, але у сараї був порожній ящик. Він здогадався, що це Тосина робота, і, подумки погрожуючи дівчинці, побіг на річку. Там він грізно закричав на Тосю, а інші хлопці, зрозумівши, у чому справа, теж кинулися в річку, підштовхували й підтримували каченят долонями, щоб ті не потонули.…
Тося всмiхалася хлопцям, вона була рада допомозi, тепер уже вона не сумнiвалася, що пощастить ïх урятувати. Де тiльки ота сiра качка, ïхня мати, чому вона не летить, не пливе?
Після того випадку Юрко не товаришував із сільськими хлопцями. А точніше, вони з ним.
Перед від’їздом він бігав на річку, сподіваючись побачити качку із живими каченятами. Але не побачив… Юрко переконував себе, що каченята вижили, але подалися в iнше мiсце.
Коли настав час повертитися додому, Юрко затягував від’їз, чекав чи не появиться Тося. Дівчинка хотіла підійти попрощатися, але не наважилася. Мати Юрка запропонувала покликати Тосю, але і він не наважився.
І поки Юрко ïхав у машинi, то тiльки про те й думав: якщо вiн би покликав, чи пiдiйшла б вона? I, переживаючи болiсний сором, був певен, що, мабуть, не пiдiйшла б…
Автор переказу – Гнатюк Юлія
Авторські права на короткий зміст належать сайту dovidka.biz.ua.
