“Сіроманець” характеристика образу Василя Чепіжного
Риси характеру Чепіжного: злий, жорстокий, мстивий, злопам’ятний, настирливий.
У творі Миколи Вінграновського «Сіроманець» Василь Чепіжний є негативним героєм.
Це дорослий чоловік, який живе в тому ж селі, що і Сашко. Він працює у колгоспі, але часто уникає роботи.
«Поробиш ці дні і за мене, — сказав Чепіжний жінці. — Я довго не буду. Туди і назад». Він бездушний, погано відноситься до тварин : «Кінь крутився під ним, харапудився, але Василь бив його прикладом рушниці по заду, і кінь віз його далі».
Герой здатен на крадіжку, у творі згадується, що він вночі крав «у полі солому на мотоциклі». Чепіжний полював на вовуів, він ненавидів їх. Чоловік вбив вовчиху і вовченят, «премій за вовків получив стільки, що аж чорного мотоцикла купив”, ями копав по лісосмугах на звірів.
Вачиль може говорити неправду, брехати, всі збитки він спирав на вовка. Навіть сторожиха баба Маня зробила йому зауваження перед журналістами: «І тобі не стидно отаке городити». Він ненавидів Сіроманця, бо вовки вкрали у нього козу. «А збитки за козу? Я своє дарувати «за так» не звик!». Він постійно переслідував вовка, хоча Сіроманець вже був старим і сліпим, він вже не причиняв зла людям.
Вовк відчував небезпеку від дядька, тому й «загнав Чепіжного по шию в озеро і сам сів на березі». Чепіжний своїми словами та вчинками показував свою ненависть, лють до вовка:” жри мене”, “я сам би перегриз йому горло”, “зуби не зуби, а метрові кілки затесані, язичище горить, як черінь, і пахне від нього кров’ю, почав підкрадатися до наших посівів, толочив, припустімо, ячмені й пшеницю”.
Дядько Чепіжний – злий та жорстокий, він не любить тварин, говорить неправду.
“Сіроманець” цитатна характеристика Чепіжного
“Від села охляп на коні їхав Василь Чепіжний. Кінь крутився під ним, харапудився, але Василь бив його прикладом рушниці по заду, і кінь віз його далі.”
“— Замерзаю! — кричав Чепіжний крізь дощ над водою.— Пропаду! Пропадаю! Гав! Гав! Гав! — загавкав Чепіжний до Сіроманця і люто рушив з води на нього.— На мене — їж! Жери мене! Зжери мене, як ти з’їв мою козу Восьмого березня!”
«Я перебив твою зграю і вовченят перебив, я!».
” — Він причаївся тут, у нашому лісі, до ранку держав мене по шию в воді, мало я дуба не врізав! А тут ще зуб розболівся… Коли б не зуб, то я сам би перегриз йому горло! Я вже йому й коня прив’язав до сосни, коли ж чую: на рушницю мою хтось тільки плиг із кущів, мах — і рушниця летить, наче її й не було у моїх оцих-о руках! Дивлюсь, а він уже стоїть переді мною, як грім. Зуби не зуби, а метрові кілки затесані, язичище горить, як черінь, і пахне від нього кров’ю. Тоді він лапою обмацав мої кишені, зняв з оцієї ось шиї торбу з хлібом і каже, прямо-таки так і каже: «Руки вгору!» Що робити? Піднімаю. Стою. Злякався. Він облизався і гарчить далі: «Кажи спасибі, що я сьогодні не голодний. Але затям: доїм усіх ваших коней, візьмуся тоді за вас і ваших дітей, а тебе, Чепіжний, першого з’їм! Марш з мого лісу!”
“Сам дядько Василь премій за вовків получив стільки, що аж чорного мотоцикла купив.”
” він ночами краде у полі солому на мотоциклі: під’їде до скирти, нав’яже на дріт в’язку соломи, прив’яже до мотоцикла ззаду і тягне, і ніхто не ганяється за Чепіжним на вертольоті! Ніхто! Ні за ним і ні за такими, як Побігайло!»
“До вечора яма була викопана. Чепіжний прикрив її тоненьким пруттям, зверху притрусив сухою травою.”
