Повість Тодось Осьмачка “Старший боярин” — модерністична оповідь-роздум про Україну та українців у XX ст. У ній є автобіографічні мотиви, наявні експресія, символіка, психологізм. Твір уперше вийшов 1946 року в Німеччині у видавництві “Прометей”. Він одержав першу премію на конкурсі “Українського видавництва”.
“Старший боярин” критика
Повість «Старший боярин» (завершена в 1944 р.) позначена певною казковістю й ліричністю, особливого колориту їй надають легенди й забобони. На початку твору автор уточнює часові межі подій 1912 роком, хоча деякі епізоди можна було б віднести й до більш пізніх часів (уклад сімейного життя, дотримання обрядів тощо).
Відомий літературознавець Ю. Шерех писав: “Має людина в Осьмачки силу, що здатна подолати самоту і загубленість свою в космосі. Ця сила — почуття любові, що з’єднує душі й тіла… Думкою ми приймаємо і міряємо світ. Чуттями міняємо його. Це наше чуття забарвлює світ, змушує його сяяти скалками ясності чи тьмаритися в пелені туману”.
Загалом же творчість Тодося Осьмачки літературні критики відносять до модерністського напрямку, який суттєво відрізняється від літератур інших країн, бо українські модерністи не тільки не поривали з традиціями, а надавали їм нового звучання, нового вияву та втілення. Митець створив прекрасні зразки символічної поезії з образами язичницького фольклору, міфології, народних дум та історичних пісень. Саме йому належить неповторний поетичний синтаксис, характерний для імпресіоністичного стилю, що несе в собі й силу напруги, і глибокі роздуми, і тонкий ліризм. У своїх прозових творах на сучасну тему письменник писав про те, як гине пограбоване більшовиками село, як уже блукає привид голоду, як заарештовують безневинних людей і вивозять цілі сім’ї до холодного Сибіру. Це й стало причиною переслідувань з боку радянської влади.
