“Старший боярин” характеристика героїв

Повість Тодось Осьмачка “Старший боярин” — модерністична оповідь-роздум про Україну та українців у XX ст. У ній є автобіографічні мотиви, наявні експресія, символіка, психологізм. Твір уперше вийшов 1946 року в Німеччині у видавництві “Прометей”. Він одержав першу премію на конкурсі “Українського видавництва”. 

“Старший боярин” характеристика героїв

Гордій Лундик

Головний герой твору, молодий учитель, освічений, розумний і національно свідомий юнак. Рано залишившись сиротою, він завдяки наполегливості здобув освіту та прагнув присвятити себе служінню народові. Гордій має сильний характер, почуття власної гідності й справедливості. Він не терпить приниження та насильства, тому відкрито виступає проти Харлампія Проня. Герой здатний на глибоке й щире кохання до Варки.
Його образ уособлює нове покоління української інтелігенції, яке прагне свободи для свого народу.

Варка Діяковська

Донька священика Дмитра Діяковського. Надзвичайно вродлива, горда, незалежна та рішуча дівчина. Вона поєднує в собі жіночу ніжність і внутрішню силу. Варка не підкоряється чужій волі та не боїться захищати свої переконання. Її життя пов’язане з народними віруваннями та містичними подіями навколо матері. Попри численні випробування, дівчина зберігає моральну чистоту та вірність своїм почуттям. Образ Варки символізує красу й духовну силу української жінки.

Дмитро Діяковський

Сільський священик, громадський діяч і патріот. Освічена, культурна людина, яка дбає про розвиток української освіти та культури. Він допомагає здібним дітям здобувати знання, підтримує селян і прагне пробудити в них національну свідомість. Після смерті дружини переживає важку душевну кризу, але не втрачає любові до свого народу. Дмитро Діяковський є носієм високих моральних цінностей і втіленням української інтелігенції початку ХХ століття.

Горпина Корецька

Тітка Гордія, яка виховала його після смерті батьків. Добра, працьовита, турботлива жінка. Вона щиро любить небожа й бажає йому щасливої долі. Горпина є типовою представницею українського селянства, яке зберігає народні традиції та вірування. Її трагічна загибель підкреслює жорстокість і безкарність злочинців.

Харлампій Пронь

Головний негативний персонаж твору. Заможний селянин, жадібний, жорстокий і владолюбний. Він прагне підкорити собі людей за допомогою грошей та сили. Пронь ненавидить усіх, хто виступає проти його інтересів. Заради досягнення власної мети здатний на злочин і наклеп. Його образ уособлює моральне виродження людини, для якої матеріальні цінності важливіші за честь і совість.

Пан Підотаманчий

Отаман таємного братства «Перший курінь вільних українців». Вольова, мужня і рішуча людина. Він відданий ідеї визволення України та готовий жертвувати особистими інтересами заради спільної справи. У його характері поєднуються суворість і відповідальність за долю товаришів.

Маркура Пупань

Містичний персонаж, який існує на межі реальності та народних легенд. У свідомості селян він постає втіленням темних сил, страху та забобонів. Образ Маркури Пупаня допомагає авторові відтворити атмосферу українського села, де реальне життя тісно переплітається з фольклорними уявленнями.

“Старший боярин” критика

Повість «Старший боярин» (завершена в 1944 р.) позначена певною казковістю й ліричністю, особливого колориту їй надають легенди й забобони. На початку твору автор уточнює часові межі подій 1912 роком, хоча деякі епізоди можна було б віднести й до більш пізніх часів (уклад сімейного життя, дотримання обрядів тощо).

Відомий літературознавець Ю. Шерех писав: “Має людина в Осьмачки силу, що здатна подолати самоту і загубленість свою в космосі. Ця сила — почуття любові, що з’єднує душі й тіла… Думкою ми приймаємо і міряємо світ. Чуттями міняємо його. Це наше чуття забарвлює світ, змушує його сяяти скалками ясності чи тьмаритися в пелені туману”.

Загалом же творчість Тодося Осьмачки літературні критики відносять до модерністського напрямку, який суттєво відрізняється від літератур інших країн, бо українські модерністи не тільки не поривали з традиціями, а надавали їм нового звучання, нового вияву та втілення. Митець створив прекрасні зразки символічної поезії з образами язичницького фольклору, міфології, народних дум та історичних пісень. Саме йому належить неповторний поетичний синтаксис, характерний для імпресіоністичного стилю, що несе в собі й силу напруги, і глибокі роздуми, і тонкий ліризм. У своїх прозових творах на сучасну тему письменник писав про те, як гине пограбоване більшовиками село, як уже блукає привид голоду, як заарештовують безневинних людей і вивозять цілі сім’ї до холодного Сибіру. Це й стало причиною переслідувань з боку радянської влади.