“Місто” характеристика Степана Радченко

Характеристика Степана Радченко головного героя роману “Місто” Валер’яна Підмогильного допоможе розкрити його образ, визначити риси характеру, описати зміни в поведінці героя після переїзду до міста. Цитатна характеристика Степана допоможе доповнити його образ.

“Місто” характеристика Степана Радченко

Головний герой урбаністичного роману “Місто” – це Степан Радченко. Автор описує його як особистість з перевагою біологічного інстинкту. Йому 25 років, він їде до Києва пароплавом, щоб вступити до вищого навчального закладу. У селі він працював завбібліотеки, а після навчання мріяв повернутися та працювати на благо села.

Позитивні риси характеру Степана: працьовитість, наполегливість, відповідальне ставлення до роботи.
Негативні риси характеру Радченка: самозакоханість, егоцентризм, кар’єризм. Негативне в образі Степана те, що він є досить заздрісним, що вінготовий пожертвувати близькими людьми заради власних цілей. Також стає зрозуміло, що герой неготовий до відповідальності в особистому житті, через що дівчина вчинила самогубство.

Основна тема твору – доля селянської молоді, у якої після радянської революції з’явилася неймовірна до того можливість отримувати якісну освіту, «вийти в люди», досягти чогось більшого у житті, а також внести у закостеніле сільське життя живий подих прогресу, культури, творчого прагнення та натхнення. Проте багато з них, і Степан також, стикнулися з тим, чого не  чекали. Місто давно живе за своїми правилами, яких не під силу змінити наївним «здобувачам» з села, скоріше їхня доля – пристосування, в кращому випадку таке, що дозволить їм розкритися та реалізувати свої амбіції.

Степан Радченко, енергійний, здібний, рішучий, впевнений юнак, що приїжджає з села до Києва, щоб отримати освіту та направити її на благо рідного села, сприяти переходу сільського життя на новий, вищий рівень у всіх сферах. Спочатку його лякає місто – велике, шумне, вороже, сповнене незнайомих людей та незвичних дійств. При цьому село здається йому тихим пристанищем, чимось ідеальним, теплим, рідним. Проте місто знайшло гачок, на який впіймало Степанову душу, та поступово змінило і його прагнення, і світогляд.

Степана захопила література, він відчуває в собі разом і здібність до неї, і жагучу потребу визнання свого таланту. Він кидає навчання, стає відомим письменником, але разом із цим пристосовується до міського життя, починає поділяти і мрії міських жителів , і способи їх здійснення, і моделі поведінки. Степан Радченко більше не ідеаліст, сповнений світлих сподівань, а прагматичний молодий чоловік, здібний, ерудований, іронічний, який здатний на жорсткість задля досягнення своєї мети.

Та й мета в Степана вже не така благородна, як по приїзді. Він уже не може знов хотіти того, чого хотів раніше, і повертатися до села не збирається.  Тепер його мета – міське життя, це бажання визнання, а також супутніх атрибутів успіху – хорошого житла, престижної роботи, слави. Досягнувши цього, Степан не отримав лише душевного спокою, бо став ніби розірваний надвоє між собою минулим та теперішнім, міським.

Це яскраво проявляється в його стосунках з жінками. Його ставлення до них змінюється, спочатку йому миліша за усіх «нештучна», близька душею Надійка, дівчина з його села. Потім він обирає собі жінок за іншими критеріями – він хоче новизни, пригод. Вдвічі старша за нього дружина господаря квартири, мила, жвава корінна жителька міста, потім Зоська, що вчинить через нього самогубство, потім Рита – красивий образ, картинка, маска, за якою лише пустота…  Кожну жінку в своєму житті Степан використовує як сходинку в просуванні «нагору», потім швидко розчаровується й кидає.

Нарешті Степан, досягнувши визнання та матеріального комфорту, зруйнувавши стосунки з багатьма людьми, а головне – втративши самого себе ідеалістичного, благородного, впевненого, втративши непохитні орієнтири в житті, залишається на самоті з роздвоєністю у власній душі. Він намагається знайти порятунок зовні – кидається знов до Надійки, проте вона також змінилася під впливом міста й викликає у Степана майже відразу. І навіть його раптове натхнення, викликане зустріччю з Ритою, його намір писати «повість про людей» здаються швидкоминучими, бо йдуть зовні, а всередині його – роздвоєність, розгубленість і пустота, з яких людина не може творити мистецтво.

Харакетристика Степана Радченко за планом

Анкета героя Степана Радченка може бути складена за таким прикладом:

•Вік: 25 років
•Батьки: Мама померла
•Кохані: Надія, Зоська, Рита
•Діяльність:  культкомісія місцевкому, секретар сільбюро Спілки робземлісу, завбібліотеки, лектор, секретар журналу.

Степан добре вчився в інституті – математика, йому легко давалася, а українську мову він вивчав детально.

Шкідлива звичка – паління

Портрет Степана Радченко 
“…Високий на зріст, тілом міцно збудований і смуглий на обличчі. Молоді, м’які волосинки, неголені вже тиждень надавали йому неохайного вигляду. Але брови мав густі, очі великі, сірі, чоло широке, губи чутливі. Темне волосся він одкидав назад, як багато хто з селюків і дехто тепер з поетів… ”

Ставлення до людей 

• Потайна ворожнеча
• Втрачав частку поваги
• не почував потребу спілкування з людьми
• життя інших не варте уваги
• Люди різні!

Реальність і мрії 

• Мрія стати народним комісаром
• Надзвичайним письменником
• Різні вибаганки були невичерпні, фантазія невтомна, самозакохання непереможне

Цитатна характеристика Степана Радченко “Місто”

«На зріст він був високий, тілом міцно збудований і смуглий на обличчі. Молоді м’які волосинки, неголені вже тиждень, надавали йому неохайного вигляду. Але брови мав густі, очі великі, сірі, чоло широке, губи чутливі. Темне волосся він одкидав назад, як багато хто з селюків і дехто тепер з поетів».

“Крім сподіванок нічого не вартих він мав лише червонець на всі злидні й пригоди, що на нього чекали у місті.”

«…Найбільш турбували його проріхи в тій галузі, що інститутської науки не торкалась зовсім, а була його особистою, трохи болючою справою. Вона стала йому близькою і найдорожчою з причин, яких він не мав охоти докладно аналізувати, виправдуючи своє захоплення тією поважною підставою, що знати літературу є перша ознака культурної людини»

.”Любив цю справу, любив книжки, як може їх любити той, хто з них почерпнув не тільки перше знання про світ, а й захоплення ним — для того книжка лишається вічним, мінливим і живим добродієм.”

“Література – це делікатна річ… Руку треба мати, а то й не підступайся. Того й письменників мало, я думаю”.

«нова сила, покликана із сіл до творчої праці. Він, як йому здається, один із тих, що повинні стати на зміну гнилизні минулого й сміливо будувати майбутнє»

о «не ненавидіти треба місто, а здобути. Таких, як він, тисячі приходять до міста, туляться десь по льохах, хлівах та бурсах, голодують, але працюють і вчаться, непомітно підточують його гнилі підвалини, щоб покласти нові й непохитні. Тисячі Левків, Степанів і Василів облягають ці непманські оселі, стискують їх і завалять. В місто вливається свіжа кров села, що змінить його вигляд і істоту. І він — один з цієї зміни, що їй від долі призначено перемогти».

«Невже і він такий? Невже вічна доля села бути тупим, обмеженим рабом, що продається за посади й харчі, втрачаючи не тільки мету, а й людську гідність?»

“Що більше Степан свою кімнату встатковував, то чужішою вона йому була»; «вечори обнімали його лячним неспокоєм, почуття страшної самотності гнітило його. І він терпів божевільний біль людини, що втратила особисте…”

Степан Радченко позитивний чи негативний герой? Однозначної відповіді дати не можна. Навіть в романі відсутні оцінки вчинків головного героя іншими персонажами, бо всі події переломлюються через свідомість Радченка. Навіть письменник ніде не схвалює і не осуджує свого героя.  Та Степан з одного боку, взірець цілеспрямованої особистості і в нього є чому повчитися. А з іншої сторони він цинічний егоїст.

На початку твору Степан – один з багатьох сільських парубків, які прибувають до Києва. У нього переважає біологічне: відчуженість до незрозумілого міста, стосунки з жінками є щаблями задоволення егоїстичного «я». проте письменник вивів людину, в якій постійно борються комплекси добра і зла, який цікавиться людьми, що дає поштовх до розвитку особистості. Поступово інтелектуальне начало здобуває перемогу. Степан розвивається як людина і як письменник. У першому його оповіданні «Бритва» показано шлях бритви від одного господаря до іншого (людина відсутня в оповіданні). А в кінці твору Радченко сідає писати повість про людей. Таким чином, замальовується еволюція героя. 

«Місто» Валер’ян Підмогильний аудіокнига (скорочено)