Вірш «Стоїть в селі Суботові» Шевченко написав, перебуваючи 1845 року в селі Мар’янське в родині Олександра Лук’яновича.
«Стоїть в селі Суботові…» Шевченко аналіз
Тема: висловлення поетом критики стосовно діяльності Б. Хмельницького, зокрема за необачний Переяславський союз з Московією, який призвів до втрати української державності.
Ідея: заклик-звернення до недругів не «сміятися» з України, бо прийде час її могутності й розквіту.
Основна думка:
а) незворотність процесу становлення української державності;
б) «Встане Україна / І розвіє тьму неволі, / Світ правди засвітить».
Композиція і сюжет «Стоїть в селі Суботові»
«Стоїть в селі Суботові» — епілог містерії «Великий льох», вірш ніби підсумовує зміст поеми. У поезії Т. Шевченко критикує Б. Хмельницького за його легковірність, необачність, політичну недалекоглядність. Гетьман, на думку поета, не зрадник, але за приєднання України до Росії його осудять нащадки, тож краще б йому було і на світ не народжуватись. Письменник таврує Хмельницького за необачний Переяславський союз з Московією.
Шевченко з сарказмом і критично оцінює рішення Богдана Хмельницького стати Україні протекторатом царської Московії:
«Отаке-то, Зіновію,
Олексіїв друже!
Ти все оддав приятелям.
А їм і байдуже.»
Можливо, наміри Хмельницького й були добрі:
«Щоб москаль добром і лихом
З козаком ділився.»
Але все закінчилося погано:
«Не так воно стало;
Москалики, що заздріли,
То все очухрали.
Могили вже розривають
Та грошей шукають,
Льохи твої розкопують
Та тебе ж і лають …»
Та ще й московити про землі України говорять:
«Кажуть, бачиш, що все то те
Таки й було наше.
Що вони тільки наймали
Татарам на пашу
Та полякам …»
Тобто, стверджують, що в Україні нічого українського немає!
«Стоїть в селі Суботові…» Тарас Шевченко (читати текст повністю)
Стоїть в селі Суботові
На горі високій
Домовина України,
Широка, глибока.
Ото церков Богданова.
Там-то він молився,
Щоб москаль добром і лихом
З козаком ділився.
Мир душі твоїй, Богдане!
Не так воно стало;
Москалики, що заздріли,
То все очухрали.
Могили вже розривають
Та грошей шукають,
Льохи твої розкопують
Та тебе ж і лають,
Що й за труди не находять!
Отак-то, Богдане!
Занапастив єси вбогу
Сироту Украйну!
За те ж тобі така й дяка.
Церков-домовину
Нема кому полагодить!!
На тій Україні,
На тій самій, що з тобою
Ляха задавила!
Байстрюки Єкатерини
Сараною сіли.
Отаке-то, Зіновію,
Олексіїв друже!
Ти все оддав приятелям,
А їм і байдуже.
Кажуть, бачиш, що все то те
Таки й було наше,
Що вони тілько наймали
Татарам на пашу
Та полякам… Може, й справді!
Нехай і так буде!
Так сміються ж з України
Стороннії люди!
Не смійтеся, чужі люде!
Церков-домовина
Розвалиться… і з-під неї
Встане Україна .
І розвіє тьму неволі,
Світ правди засвітить,
І помоляться на волі
Невольничі діти!..
21 октября 1845,
Марьинское
