Вірш «Сучасники» Євген Маланюк читати онлайн та слухати аудіо/відео твору у якому автор дає точні, глибокі, а часом і трагічні характеристики своїм видатним сучасникам — Максимові Рильському та Павлові Тичині.
Вірш «Сучасники» слухати аудіо
Вірш складається з двох частин. Перша присвячена Максимові Рильському (написана в січні 1923 року після прочитання його збірки «Синя далечінь»), друга — Павлові Тичині (написана в листопаді 1924 року). Маланюк протиставляє їхні творчі долі та життєвий вибір у складні пореволюційні часи.
Євген Маланюк «Сучасники» читати
Максимові Рильському
Ще молитесь, далекий брате,
Серед Звенигородських піль.
Ще не стомились карбувати
В коштовних ямбах вічний біль.
Краси веселий кондотьєре,
Несете хрест свій там, ген-ген,
Серед похмуро-рідних прерій;
Ви – еллін, схимник і Гоген!
Навколо – хащі й печеніги,
А в кельї – тиші ніжний спів,
Реторти, циркуль, колби, книги,
І Ви – алхімік мудрих слів.
Січень. 1923
По прочитанні “Синьої далечіні”
Павлові Тичині
На межі двох епох, староруського золота повен,
Зазгучав сонценосно твій сонячно-ярий оркестр –
І під сурму архангела рушив воскреснувший човен,
Й над мощами народу хитнувсь кам’яний його хрест.
І на древнім, на скитськім[1], на кров’ю залитім просторі
Говорили могили, співали козацькі вітри.
І у літери тайн степовії складалися зорі,
Щоб пломінним пророцтвом означить початок пори.
Так зродився ти з хвиль злото-синіх космічних вібрацій”
Метеором огнистим ударив в дніпровські степи
І, здавалося,- вріс. І над плугом схилився до праці,
І вже мріяло серце про сонцем налиті снопи…
Вили бурі історії. Рвали й жбурляли відвічне.
О, ти знав, що тоді не сонети й октави, о ні! –
Жорстко-ярим залізом ти пік одоробло північне,
Й клекотіла душа твоя в гнівнім, в смертельнім огні.
Раптом… брязнуло враз! І ридально навік розірвалось…
І бездонним проваллям дихнула порожня луна.
…від кларнета твого – пофарбована дудка зосталась.
…в скривавлений Жовтень- ясна обернулась Весна.
І по синіх степах дикий вітер повіяв примару,
Щоб журить і жахать… Замогильний доноситься спів.
І вночі мертвий місяць освітлить з-за сірої хмари
Божевільну Офелію – знов половецьких степів.
Листопад. 1924
1[1] Скитський – скіфський. Так писали за правописом 1929 року.
Євген Маланюк писав ці поезії, перебуваючи в еміграції. Це дало йому змогу дивитися на процеси всередині УСРР збоку, без цензури та страху. Його оцінка була пророчою: згодом більшість дослідників погодилися, що радянська влада дійсно знищила «раннього» геніального Тичину.
Аналіз тексту «Сучасники» Маланюка допоможе у підготовці до уроку.
Якщо ви не знайшли потрібну відповідь, можете запитати у нашого чат-бота у Телеграм.
