Твір “Тема кохання в трагедії Й. В. Ґете «Фауст»”
«Фауст» – твір, над яким Гете працював майже все життя і яке змінювалося разом з автором. В центрі трагедії історія доктора Фауста, в образі якого втілена віра автора в безмежні творчі можливості людини, в її розум і душу. Людина постає тут як справжній центр світобудови. Фауст не тільки усвідомлює себе як особистість, але й протиставляє себе всьому іншому світу.
Це протиставлення проявилося і в трагічній історії кохання Фауста і Маргарити. Повернувши за допомогою Мефістофеля молодість, Фауст закохується в першу ж побачену ним красиву дівчину – скромну і працьовиту, але побожну і недалеку Маргариту. Мефістофель сподівається, що в її обіймах Фауст знайде ту солодку мить, яку захоче продовжити до безкінечності. Він допомагає Фаусту спокусити Маргариту. Вона – звичайна жінка, якій приємні і багаті подарунки, і захоплення знатного пана. А Фауста приваблюють не тільки її краса і свіжість, але й душевна чистота, доброта Маргарити. Його не бентежить те, що вона простолюдинка, неосвічена. Трагедія виникає пізніше: Фауст не міг і не хотів повінчатися з дівчиною, а отже, вона була приречена на ганьбу.
Маргарита, Гретхен, в ім’я любові до Фауста забула про матір, брата, пристойність. Адже зустріч з Фаустом, кохання до нього – найголовніша, найяскравіша подія в її нудному, розміреному житті. Їх почуття взаємне, але вони настільки різні, що трагедія неминуча.
В Маргариті здатність самозабутньо любити поєднується з почуттям обов’язку. Вона щиро вірить в Бога і намагається направити на шлях істини безбожника Фауста. Дівчина глибоко переживає своє «падіння». При цьому вона сподівається на Божий захист і порятунок душі. Адже після вбивства брата Маргарити Фауст був змушений сховатися, і вся тяжкість ганьби народження позашлюбної дитини падає на тендітні плечі Маргарити. Вона опиняється у медчастині грішницею і в очах оточуючих, і в своїх власних очах.
Гретхен не може зрозуміти, чому любов, що подарувала їй таку радість, суперечить моралі. Ця пристрасть – непряма причина загибелі брата Валентина і смерті матері, яку Маргарита випадково отруїла. Тепер кохана Фауста, що в нападі божевілля вбила свою народжену дитину, приречена на страту.
Довідався про це Фауст поспішає на допомогу і застає Гретхен в темниці. Він хоче вивести Маргариту з собою. Але пізно! В коротку мить просвітління вона визнає себе винною і хоче понести кару, щоб врятувати свою душу: «Я скоряюся Божому суду». Прагнення жити і любити бореться в її душі з жахом перед пеклом. Сторінки, присвячені побаченню Фауста і Маргарити в тюрмі, – самі пронизливі в трагедії. Останні слова Гретхен звернені до коханого. «Загинула!» – В розпачі вигукує Фауст. «Врятована!» – Лунає голос з небес. Її простили, тепер душа Маргарити вільна.
Вина Фауста в загибелі Маргарити безсумнівна. Його кохання, позбавлене відповідальності, не було таким сильним і самовідданим. Він кинув улюблену жінку в найважчий для неї момент, втікав, рятуючи своє життя. Але і захоплений чарами Вальпургієвої ночі, він не забув про Маргариту і спробував врятувати її. Загибель Гретхен – трагедія і для Фауста. Це крах надій на рятівну силу любові. Більше Фауст нікого не зможе так полюбити. Він не зупинив миті. Він був в любові егоїстом, не він умів віддавати, а головна радість люблячого – безкорисливість, прагнення зробити щасливим іншого. Цього не дано було зрозуміти скептику Фаусту.
найс