Талом (від грец. — молода, зелена гілка), або слань — це вегетативне тіло водоростей, грибів, лишайників, а також деяких мохів. Хоча за формою талом може нагадувати вегетативні органи судинних рослин, проте, на відміну від них, має простішу й однорідну будову або зовсім не поділяється на органи. Його клітини не утворюють тканин. Як окремі типи талому розглядають тіла одноклітинних водоростей і тих водоростей, у яких тканинна структура талому (харові й бурі водорості, деякі червоні водорості), але зараз вони розглядатися не будуть.
Типи талому
| Тип талому | Особливості будови |
| Нитчастий | Має вигляд нитки з послідовно розміщених одна за одною одноядерних клітин . Клітини морфологічно й функціонально однакові. Як виняток, інколи базальна клітина видозмінюється у прикріплювану, а апікальна — витягується у волосок із частково редукованими хлоропластами |
| Різнонитчастий | Складається з ниток, які диференційовані за функціями . Сланкі нитки виконують функції прикріплення до субстрату, а висхідні — функції фотосинтезу й розмноження. Висхідні нитки можуть далі диференціюватися на опорні з товстими оболонками клітин і редукованими хлоропластами й асиміляційні можливе утворення захисних корових ниток і деяких інших їх видозмін |
| Талом з несправжніх тканин | Утворюється внаслідок зростання між собою ниток одного типу різнонитчастого талому . Такий тип талому часто трапляється у червоних водоростей |
| Сифональний | Талом представлений однією гігантською багатоядерною клітиною, яка може мати досить складну структуру, зокрема, утворювати прикріплювальні структури та висхідні асиміляційні частини |
| Сифонокладальний | Цей тип талому є багатоклітинною структурою, але кожна з його клітин є багатоядерною . Він часто має складну функціональну організацію — може поділятися на сланку й висхідну частини, на ризоїди й опірні багатоядерні нитки тощо |
Вегетативне тіло переважної більшості грибів являє собою систему вкритих клітинними оболонками ниток (міцелій). Окрема нитка є елементарною одиницею міцелію й називається гіфою. Зрідка міцелій складається лише з однієї гіфи, тобто є нерозгалуженим (у деяких хітридіомікотових грибів). Проте в більшості випадків міцелій галузиться і складається з великої кількості гіфів.
Гіфи мають вигляд циліндричних трубок, діаметр яких коливається в межах 2—150 мкм, проте найчастіше становить 5—10 мкм. Гіфа здатна до необмеженого росту в довжину, причому цей ріст завжди апікальний. За будовою гіфи поділяють на два типи — несептовані й септовані. Несептовані гіфи багатоядерні й позбавлені поперечних перегородок, тобто мають неклітинну будову. Міцелій, який утворений несептованими гіфами, називають неклітинним міцелієм. Такий тип міцелію притаманний майже всім оомікотовим грибам, частині хі-тридіомікотових та більшості зигомікотових грибів.
Міцелій, який складається з гіф, що рівномірно поділені на клітини поперечними перегородками — септами, називається клітинним, або септованим міцелієм Клітини гіфів септованого міцелію можуть містити або лише одне ядро, або один дикаріон (два ядра, кожне з яких містить гаплоїдний набір хромосом), або кілька ядер Септи, які розмежовують сусідні вегетативні клітини гіфи, майже завжди мають поровий апарат, завдяки якому міцелій являє собою фізіологічно цілісний багатоклітинний організм.
Пластинчасті (Placozoa) — тип мікроскопічних багатоклітинних тварин, позбавлених диференційованих тканин та органів Відомо два види: трихоплакс адгеренс (Trichoplax adhaerens) і Трептоплакс мичкуватий (Treptoplax reptans).
Трихоплакс — це білувато-сіра напівпрозора тварина, що має вигляд тоненької пластинки діаметром до 4 мм, неправильної та постійно мінливої форми. Тварина повільно лине по поверхні субстрату. Вона не має переднього та заднього кінців, напрямок руху постійно змінюється. Зовні її тіло вистилає шар джгутикових клітин, які мають різну будову. «Спинна» поверхня тіла вкрита плоским, а «черевна», на якій тварина повзає, — високим циліндричним епітелієм (щодо тварин, які не мають двобічної симетрії, терміни «черевна» та «спинна» поверхні застосовуються умовно). Усі ці клітини мають надзвичайно примітивну особливість — базальної епітеліальної мембрани в них немає. У паренхімі тварини є веретеноподібні скоротливі клітини Там само розвиваються яйця в разі статевого способу розмноження.
