«Цар Едіп» читати. Софокл

цар едіп читати повністю Софокл

«Цар Едіп» Ява сьома

Ті самі і Едіп.

Едіп

Га! Ось ти тут! Як смів ти тут явитись?

Чи так безвстидний вид твій, що приходиш

В мої пороги, ти, убійця явний

Покійного царя й моєї власті

Відкритий рабівник? Скажи, їй-богу,

Чи ти, задумуючи се, вважав

Мене безумним, чи таким вже трусом?

Чи думав ти, що коромол твоїх

Не взнаю, а дізнавшись, плазом пущу?

Та й чи ж не глупий є твій план – сягати

Без грошей, без прихильників по трон,

Котрий лиш грішми, людом здобуваєсь?

Креон

Чи знаєш що? На те, що ти сказав,

Послухай відповідь, а взнавши все, суди.

Едіп

Ти на слова мистець, я ж злий слухач,

Відкривши, що ти лютий ворог мій.

Креон

Про се якраз мя вислухай вперед.

Едіп

Про се якраз мовчи, сли маєш честь.

Креон

Сли мислиш, що упертість та безумна

Є дуже добра річ, то грубо блудиш.

Едіп

Сли мислиш, що злий замисл против рідних

Минесь тобі безкарно, тяжко блудиш.

Креон

З тим словом згоджуюсь, та лиш скажи,

Яку зневагу ти зазнав від мене?

Едіп

Чи радив, чи не радив ти мені

Послать за тим славутним віщуном?

Креон

На раді тій я стою ще й тепер.

Едіп

А як давно то тому, як Лайос…

Креон

Ну, що вчинив? Кажи, про що йде річ?

Едіп

Безслідно щез від вбійчої руки?

Креон

Багато вже часу з тих пір минуло.

Едіп

А сей віщун уже й тоді ворожив?

Креон

Так мудро й в честі був такій, як нині.

Едіп

А чи про мене згадував тоді?

Креон

При мні сього ніколи не чинив.

Едіп

А за помершим не слідили ви?

Креон

Ще й як слідили, та ніщо не взнали.

Едіп

Чом сей мудрець про се вам не сказав?

Креон

Не знаю, а не знаючи, мовчу.

Едіп

А се, чень, знаєш добре й скажеш нам?

Креон

Ну, що? Сли знаю, певно, не втаю.

Едіп

Чому, сли не з тобою в змові, він

Убійство Лайя звалює на мене?

Креон

Чи чинить се – ти знаєш сам. Тепер же

Позволь мені питать, як ти питав.

Едіп

Питай. На вбійстві, чень, мене не зловиш.

Креон

Скажи, сестру мою за жінку маєш?

Едiп

Сього не заперечу, .звісна річ.

Креон

Пануєш спільно з нею – чи не так?

Едіп

Все, що захоче, я сповнити рад.

Креон

А третій я чи ж вам не є рівня?

Едіп

Отож-то тут злим другом ти вказавсь.

Креон

Якраз ні! Поміркуй лиш враз зо мною!

Поперед усього ось що: чи волів би

Хто-небудь панувать в страсі, чи спати

Спокійно а ту саму мати власть?

Отим-то анї я, ні жаден інший.

Що мае глузди, не забагне радше

Сам буть царем, ніж мати царську власть.

Днесь із-за тебе все без страху маю,

А сам пануючи, я б мусив много

Чинить такого, чому й сам не рад.

Чи ж царський титул може буть миліший

Від сеї власті й сили без турботи?

Ще ж я не божевільний, щоб бажав

Не того, що враз гарне і корисне.

Днесь кождий мя вітає, віддає

Поклін мені; кому до тебе діло,

Той удаєсь до мене, бо всі знають,

Що що я обіцяю, ти сповниш.

І як же ж міг би я сього позбутись,

Щоби тамте ловить? Така дурниця

Не виляжесь в розумній голові.

Ні! Ні я сам сю думку не кохаю,

Ні зваживсь би на те з ким другим в спілці.

А хочеш проби – сам іди в Піфону

І звідай, чи я вірно сю віщбу

Тобі подав. А як мене спіймаєш

На спільнім заговорі з віщуном,

То вбий мене не своїм власним судом,

А своїм з моїм враз! Та не оскаржуй

Мене за темні здогади якісь!

Бо ж не по правді прозивать задармо

Лихого добрим, доброго лихим.

Хто друга щирого збуваєсь, той

Все одно що життя б збувавсь, котре

Над все кохає. Та з часом ти ясно

Пізнаєш се, бо тільки час покаже,

Хто йшов по правді: злого ж чоловіка

В одному дні наскрізь пізнати можеш.

Хор

Він добре мовить, царю! Стережись

Упадку! Хто на все рішаєсь швидко,

Той швидко впаде.

Едіп

А як коромольник

Швидкий на мене тайком настає,

То швидко й я оборонятись мушу.

Бо як спокійно ждатиму, він зробить

Своє, і я нічого вже не вдію.

Креон

Що ж думаєш? Прогнать мене із краю?

Едіп

Ні! Згинуть мусиш, не втекти мені.

Креон

Скажи вперед, за що твій гнів на мене?

Едіп

Ще мало я сказав? Ти ще не віриш?

Креон

Ти без ума, здаєсь!

Едіп

Не бійсь, для себе

Я при умі!

Креон

Будь при умі й для мене.

Едіп

Ти зраду здумав!

Креон

А як се неправда?

Едіп

То все одно, ти мусиш слухать.

Креон

Ні!

Злих владників не слухаю!

Едіп

Міщани!

Чи чуєте?

Креон

Не бійся, чують все,

Не тільки те, що ти один говориш.

Хор

Спокій, панове! Ось в сам час із дому

Йокаста йде. Враз з нею сварку сю

Залагодіть, що вибухла між вами.

«Цар Едіп» Ява восьма

Ті самі і Йокаста.

Йокаста

Чого, нещасні, нерозважно сварку

Ви підняли? Не встидно вам в такім

Нещасті всього краю ще й самим

Собі злорічить? В дім іди, Едіпе!

І ти, Креоне, йди домів! Не слід

Ятрить з болячки величезну рану.

Креон

Сестрице, муж твій ось, Едіп, задумав

Мене згубить. Один лиш вибір маю:

Втікати з краю або смертю згинуть.

Едіп

Так, жінко! Власне, я відкрив, що він

Зрадливо важить на моє життя.

Креон

Та най я в нужді, всіми клятий згину,

Сли щось таке я вдіяв, як ти мовиш!

Йокаста

Едіпе, бійся бога, вір йому!

Зжахнись його присяги на богів,

Зважай на мене й на людей отсих!

Хор

Послухай, царю! Змилуйся, благаю,

Розумно зваж се діло!

Едіп

Що ж мені,

По-твоєму, робить?

Хор

Не зневажай

Його! Безумним не бував він досі

Та й забожився клятвою страшною.

Едіп

Та чи роздумав ти, чого жадаєш?

Хор

Роздумав.

Едіп

Ну, скажи, що ти роздумав?

Хор

Не звалюй ганьби і вини з неясних

Підозрінь на князя, що так заклявся!

Едіп

Так знай же, що, жадаючи сього,

Жадаєш, щоб я згиб чи втік із краю.

Хор

Ні, на Гелія клянусь,

Першого з богів Олімпу!

Най боги мене забудуть,

Най всі други мя покинуть.

Най пропаду в горі я,

Сли се думка є моя!

Та нещастя сього краю

Скорбну душу рвуть мені.

Ви ж ще до старого горя

Се новеє додали.

Едіп

Так най же йде, хоч би мені з-за того

Прийшлось і згинуть або з сього краю

Тікать. Твоє, а не його благання

Порушило мене. Де б він не був,

Моя ненависть буде все при ньому.

Креон

В гніві, як бачу, ти на се склонився,

Та гнів пройде – і каяття настане.

Такі натури справедливо є

Самі для себе найлютіша мука.

Едіп

Ти ще не даш мені спокою? Ти ще тут?

Креон

Іду вже, тяжко скривджений тобою,

Та для отсих усе той сам, що був.

Відходить.

«Цар Едіп» Ява дев’ята

Хор, Йокаста, Едіп довго стоїть, понуривши голову в задумі.

Хор

Провадь, о пані, в дім його – чи бачиш?

Йокаста

Та що тут сталось?

Хор

Темний привід дав

Товчок до сварки, сварка до зневаги.

Йокаста

І чи оба зневажились взаємно?

Хор

Авжеж!

Йокаста

Про що ж зайшла та сварка?

Хор

Годі!

Досить вже тих нещасть для сього краю!

Лишім сю сварку, скоро раз затихла!

Едіп

(прокидаючись із задуми)

Чи бачиш, щирий ти горожанине.

Що ти зробив? Моя душа ослабла,

Вся сила духу наче отупіла!

Хор

Пане, вже не раз я клявся,

Тут ще раз тобі клянусь!

Дурень був би я, безглуздий,

Сли б від тебе відвертавсь!

Ти, що край мій наймиліший,

Ген-то битий лютим горем,

В тиху пристань навернув,

Накермуй його й сьогодні

На щасливий прямий шлях!

Йокаста

Та пробі, царю! Розкажи й мені,

За що сей гнів твою збентежив душу?

Едіп

Скажу – тебе шаную більш, як сих, –

Яку Креон скував на мене зраду!

Йокаста

Та чи так певна вже його провина?

Едіп

Голосить, що се я Лайоса вбійпя.

Йокаста

Чи сам від себе, чи від других взнав?

Едіп

Сю злюку віщуна тут підіслав,

А сам чинивсь, немов ніщо й не знає.

Йокаста

Чи так? Ну, викинь все се з голови!

Мене спитай і взнай: нема на світі

Смертельної істоти, що б могла

Будуще віщувати. Ось тобі

На се короткий доказ! Бач, була

Колись віщба Лайосу – не скажу,

Щоб від самого Феба, та від слуг його,

Що суджено йому прийняти смерть

Від власного його й мойого сина.

А прецінь, чутка йде, його убили

Чужі розбійники на роздорожжі,

Де три дороги сходяться. А сина,

По трьох днях з роду, він велів слузі,

Ніжки йому в суставах підв’язавши,

Покинуть на відлюдній десь горі.

Як бачиш, Феб тут не сповнив того,

Щоб сей став батька вбійцею, ні щоб

Лайос від сина згиб, як сам лякався.

А прецінь віщуни се віщували!

І ти не дбай про них! Що бог захоче

Відкрить, се легко сам нам виявить.

Едіп

Се що ти, жінко?.. Слухаю тебе,

І враз якась облуда дух займає,

Якась тривога грудь мою стискає!

Йокаста

Яка жура тебе отак пошибла?

Едіп

Отсе сказала ти, що згиб Лайос

На роздорожжі, де три шляхи входять.

Йокаста

Такий був слух, і досі так говорять.

Едіп

І де, в якому краї гріх сей стався?

Йокаста

Край звесь Фокіда; шлях там розбігаєсь

Один до Дельф, а другий в Давлію.

Едіп

А скільки вже часу сьому минуло?

Йокаста

Не довго перед тим, як ти в сей край

Прибув на царство, вість прибігла в город.

Едіп

О боже, що зробить зо мною хочеш?

Йокаста

Едіпе, чом так се береш до серця?

Едіп

Зажди ще! А який на зріст був князь,

В яких літах?

Йокаста

Волосся чорне мав,

Що злегка ще сивіти починало,

Постава й вид от-от на тебе схожі.

Едіп

Ой, лишенько! Здається, сам на себе

Страшне прокляття кинув я отсе

Без відома!

Йокаста

Що мовиш, царю? й глянуть

Не всмілююсь на тебе.

Едіп

Страх мене

Пройма, чи той віщун не мовив правду.

Та виясниш мені сю річ, коли

Одно ще скажеш.

Йокаста

Хоч боюсь і я,

Та що лиш знаю, все сказать готова.

Едіп

Як вибрався Лайос в дорогу? Певно,

Як цар, воєнну сильну мав дружину?

Йокаста

Всього їх п’ять було, один викличник

Між ними; цар лиш сам на возі їхав.

Едіп

Ой-ой! Аж надто ясно вже стає!

Та хто приніс вам вісті сі, дружино?

Йокаста

Слуга, що, спасшись сам, один вернув.

Едіп

Чи, може, й досі ще живе він дома?

Йокаста

Та ні! Як повернув сюди й побачив,

Що ти на царстві, а Лайос погиб,

Припав мені до рук і випросивсь

Послать його на поле стадо пасти,

Щоб геть ішов, не бачив сього міста.

Я й вислала його; мені здавалось,

Що вірний сей слуга варт навіть ласки

Геть більшої, ніж те, про що просив.

Едіп

А можна тут оп’ять його спровадить?

Йокаста

Чому ж ні? Та пощо він тут потрібний?

Едіп

Здаєсь, замного вже я чув, дружино,

Що змушує мене його побачить.

Йокаста

Що ж, він прийде. Та, чень, і я, о пане,

Почути гідна, що тебе так мучить.

Едіп

Нічого не втаю перед тобою,

Коли таке мені вже грозить горе,

Бо і кому ж би ліпшому від тебе

Я міг повірить всі свої турботи?

Мій батько був Поліб, Корінфу князь,

А мати Меропе, дорянка. Був я

Найпершим в місті тім горожанином,

Аж поки трапилась мені пригода

Чудненька, певно,та не варта тої

Тривоги, що з-за неї я підняв.

При учті раз один товариш п’яний

Блюзнув мені, що я не батьків син.

Сим приголомшений, я ледве міг

Вдержатись того дня. На другий день

Іду до батька й матері й питаю,

Вони розгнівались на того дуже,

Що се сказав, за ту його зневагу,

Я втішивсь тим, та не переставала

Мене й ота зневага гризти – так

Глибоко, бач, мені засіла в душу.

Потай вітця і неньки вибравсь я

В Піфону. Та не вдостоїв мя Феб

Ні словом відповіді в тому ділі,

Задля котрого я прийшов. Та інше

Страшне, бездонне горе заповів

Мені: в подружжі з матір’ю, мовляв,

Я маю сплодити нещасні діти

Всім людям на огиду, маю статись

Убійцею того, що виплодив

Мене – вітця. Почувши се, тікав я

Геть від Корінфської землі, лиш з зір

Слідив, в котрій вона є стороні, –

Тікав, щоб справді ся віщба огидна

Зо мною не сповнилась. В тій мандрівці

Прийшов я на те місце, де, як кажеш,

Погиб володар сього краю. Жінко,

Скажу тобі всю правду. Ледве я,

Блукаючи, на сей трихресний шлях

Прийшов, аж бач, напроти мене їдуть

Викличний і такий, як кажеш, муж

На возі вдвокінь. Тут візник мене

І сам старий взялися силоміць

Спихать з дороги. Отоді в гніві

Я вдарив візника, що пхав мене.

Побачив се старий і вигледів

Момент, коли проз віз я проходив,

Та й вдарив пужалном мене по тім’ю.

Та потерпів за се не так! В тій хвилі

Так булавою з моїх рук дістав,

Що стрімголов із воза впав на землю.

І всіх, що з ним були, побив я. Ну,

Сли сей старий був хоч би лиш якийсь

Свояк Лайоса, то чи ж в на світі

Нещасливіший, більш проклятий богом,

Як я? Таж ні сусід, ні жаден в місті

Мене не сміє в дім принять, ні навіть

Словами привітать, противно, мусить

Геть гнать мене! І не хто інший, тільки

Я сам на себе кинув те прокляття.

До жінки вмершого я доторкаюсь

Руками тими, що його ж убили!

Чи ж не злочинець я? Чи ж не огидник?

Тікати мушу, а тікаючи,

Не смію бачити рідні, ані вступити

На рідну землю, бо як ні, то мушу

За жінку матір взять, а вбити батька,

Поліба, що мя зродив, виплекав.

Чи ж не на те виходить, що якийсь

Злий дух на мене навернув се горе?

Бодай ніколи, о боги святії,

Я сього дня не бачив, щоб безслідно

З-поміж людей пропав, ніж маю бачити,

Як отаке страшне гнете мя лихо!

Хор

І нам, о пане, се страшне. Та доки

Він не прийде і ти всю річ не взнаєш,

Не трать надії!

Едіп

Так, ще тільки й є

Надії в мене, що чекать на того

Слугу, що в полі.

Йокаста

Чим же може він

Тебе потішить, як прийде?

Едіп

Ось чим:

Коли те саме скаже він про мене,

Що й ти, то я мину ще, чень, біди.

Йокаста

А що ж такого я тобі сказала?

Едіп

Ти мовила, що він доніс вам, мов то

Розбійники Лайоса вбили. Скоро

Пастух сей і тепер стояти буде

При тім числі, значить, тоді не я

Убив сього; бо ж що кількох людей,

То не один. Та скоро скаже, що

Один се був, тоді вже певна річ,

Що злочин сей тяжкий спада на мене.

Йокаста

Та ні! Будь певний, що він так сказав

І не візьме назад свойого слова.

Весь город чув се, не лиш я сама.

Та хоч би й відступив тепер де в чім

Від своїх давніх слів, то в жоден спосіб

Се ще не доказ, пане мій, що ти

Лайоса вбив. Бо ж Феб йому пророчив,

Що мусить згинуть з рук мойого сина.

А прецінь, сей нещасний теж його

Не вбив, бо сам іще давніше згинув.

Отим-то відтепер задля віщби

Я й оком не зморгну ні в сей ні в той бік.

Едіп

І добре маєш. Та пошли когось

В поля по тої о пастуха, і не забудь!

Йокаста

Пошлю живенько. Та ходім додому!

Все-все зроблю, що лиш тобі приємне.

Обоє відходять.

Оцініть статтю
Додати коментар