«Цар Едіп» Ява десята
Хор
(сам)
Дай мені, доле,
Завше побожність
В ділах усіх і словах!
Дай мені боязнь
Перед предвічними
Тими законами,
Що є небесної
Правди й ефіру дітьми,
Їх же не смертні
Сплодили люди,
Але їх батько – Олімп.
Їх же ніколи
Світ не забуде,
Не постаріються,
Бо всемогучий
Бог в них живе.
Гордощі родять тирана.
Гордощі, глупством надуті,
Пхають до діл неподобних,
До безхосенних же діл.
Та на найвищу високість
Вибравшись, падають раптом
В темну безодню стрімглав,
Де вже нема під ногами
Грунту твердого. Благаю
Бога, щоб городу в боях
Щастя усе подавав;
Та не відступлю ніколи
3-пїд опікунської власті
Вірних, могучих богів.
Та хто, гордуючи
Словом чи вчинками,
Лихо кує,
Хто не жахається
Правди предвічної.
Хто святих образів
Щиро не чтить,
Той най допадеться
За невгамовану
Дику буту свою
Злої біди!
А хто неправедно
Зиску шукає,
Злочин поганий
Кого не лякає,
Хто у засліпленні
Святе зневажає –
Як же би міг такий
Запам’яталий
Від божого гніву
Стріл утекти?
А сли такому
Честь буде й слава,
Пощо ж побожні нам
Танці водить?
Більше не піду на прощу
Там, де святий пуп землі,
Ані до Абського храму.
Ні до Олімпії грищ,
Сли на безбожних не впаде
Ганьба прилюдна, страшна.
Ти ж, всемогущий
Зевсе-володарю,
Сли справедливо
Світ тебе чтить,
Ти мусиш бачити,
Як зневажають,
Топчуть ногами
Феба віщбу!
Вже погасає
Блиск Аполлона –
Почесть для святощів
Геть пропаде!
«Цар Едіп» Ява одинадцята
Хор, Иокаста, потім посланець.
Йокаста
(з вінками і кадилом входить)
Ви, старші в сьому краї, думка в мене
З вінцями сими у руках, з кадилом,
З молитвою піти у храм богів.
Бо страх збентежений є дух Едіпа
Всіляким болем. Вже не мірить він
Нове старим, як слід розумному,
А всяку вість хапає найстрашнішу.
Не можучи ніяк його потішить,
До тебе, о Лікійський Аполлоне,
Найближчий нам, з молитвою приходжу
І з дарами отсими.
(Складає вінці й кадило на вівтарі.)
О, подай
Нам вихід з цього горя! Всі тепер ми
В тривозі, бачачи його, що є
Керманич наш, прибитого страхом.
Посланець
(входить)
Чи не дізнався б я від вас, панове,
Де тут живе Едіп, цар сього краю?
Ще краще ж, сли хто зна, скажіть, де сам він?
Хор
Се дім його, а сам він дома, друже,
А жінка ся – його потомків мати.
Посланець
Дай бог щасливо їй серед щасливих жить.
Благословенній владаря дружині!
Йокаста
Щасти бог і тобі, чужинче! Варт ти
Сього за свій привіт. Та ну, скажи,
Чого бажаєш? Що звістить приходиш?
Посланець
Приношу добру вість для дому твого,
О пані, і для мужа твого.
Йокаста
Що се
За вість? І хто послав тебе сюди?
Посланець
З Корінфа. Вість, котру скажу, мабуть, .
Утішить тя та й враз і засмутить.
Йокаста
Се що за вість, що може мать таку
Подвійну силу?
Посланець
У Істмійськім краї
Весь люд бажає вибрать мужа твого
Царем, – таке там говорили всі.
Йокаста
Се ж як? Хіба Поліб старенький там
Вже не царює?
Посланець
Ні вже! Смерть його
Звела в могилу.
Йокаста
Що ти мовиш? Вмер
Поліб?
Посланець
Нехай і сам я вмру, коли
Неправду кажу!
Йокаста
Дівчино, біжи
У дім і швидко пану се скажи!
О, божі віщування, де ви ділись?
Від сього мужа скільки літ Едіп
Тікав, боявсь, щоби його не вбив!
А отсе ж він погиб своєю смертю.
Не від його руки!
«Цар Едіп» Ява дванадцята
Ті самі, Едіп входить.
Едіп
Йокасто, жінка любая моя,
Чого мене ти викликала з дому?
Йокаста
Послухай сього мужа й доконайсь
Достотне, скільки стоять ті славетні
Віщування богів!
Едіп
Се що за муж
І що за вість приніс?
Йокаста
З Корінфа він.
Поліб, твій батько, – каже він, – уже
Не є в живих, а вмер.
Едіп
Що мовиш, друже?
Сам своїм словом се скажи мені!
Посланець
Сли перший маю се сказать достотне,
То знай, що справді вже Поліб – небіжчик.
Едіп
Чи вбитий підступом, чи вмер з хороби?
Посланець
І невелика болість переможе
Старече тіло.
Едіп
Так, значить, умер
Від слабості покійний?
Посланець
Довгий вік
Прожив, пора було йому в могилу.
Едіп
Гай-гай! І хто ж тепер, о жінко, буде
Зважать на віщий той огонь в Піфоні
Чи то на птиць, що перхають угору?
Мені ворожили вони, що маю
Вбить батька рідного, а він умер
І ліг в могилу сам, хоч я при тім
Меча й не доторкнувсь! Хіба що вмер
За мною з туги він – в такім лиш разі
Умер він через мене. Так ото
Старий Поліб узяв ті віщування
З собою в Ад! Пусті слова, та й годі!
Йокаста
Чи ж я давно тобі се не казала?
Едіп
Казала, та я був страхом прибитий.
Йокаста
Так викинь все тепер з ума!
Едіп
Ні, ще боюсь я з матір’ю подружжя.
Йокаста
Чого боятись має чоловік,
Котрим кермує доля, а котрому
Не суджено будуще ясно бачить?
Найліпше жить попросту, як хто може.
Подружжя з матір’ю ти не лякайся!
Чи- раз, буває, сниться чоловіку,
Що з матір’ю своєю пристає?
Та хто про се не дбає, той найлегше
Життя се зносить.
Едіп
Все се гарно ти
Сказала, якби мати не жила.
Та поки ся живе, хоч гарно мовиш,
Я мушу все-таки боятись.
Йокаста
Гріб
Вітця чи ж не додав тобі потіхи?
Едіп
Ще й як! Та все ж живої я боюсь.
Посланець
Якої се ти жінки так боїшся?
Едіп
Меропи, старче, вдови по Полібі.
Посланець
Та чим вона така страшна для вас?
Едіп
Від бога, друже, нам віщба грізна.
Посланець
Чи тайна се? Чи можу я почути?
Едіп
І овшім. Віщував колись-то Феб
Мені, що мушу власну матір взяти
За жінку й власними руками кров
Пролить батьківську. Задля того я
Давно Корінф покинув; правда, тут
Найшов я щастя, та проте нема
Ніщо солодшого, як батька й неньку
У вічі бачить.
Посланець
Та невже сього
Лякаючись, Корінф покинув ти?
Едіп
Я ж батьковбійцею мав бути, старче!
Посланець
Від сього страху, пане, чей, же я,
По щирості прийшовши, увільнив тя?
Едіп
За се й приймеш від мене гідну вдяку.
Посланець
Я ж іменно для того і прийшов,
Щоб зазнавать добра від тебе, як
Домів повернеш.
Едіп
Ні, домів ніколи
Не верну я.
Посланець
Мій сину, ти, мабуть,
Не знаєш сам докладно, що ділаєш.
Едіп
Чому, о старче? Виясни се, пробі!
Посланець
Сли задля родичів вертать не хочеш
Домів.
Едіп
Я ж мушу все лякатись, щоб
Не справдилося слово Аполлона.
Посланець
Щоб з родичами ти не прогрішився?
Едіп
Це іменно ляка мене, дідусю.
Посланець
А знаєш? Ти перед нічим тремтиш.
Едіп
Як се? Хіба ж я не їх рідний син?
Посланець
Ото! Поліб тобі зовсім не рідний.
Едіп
Що мовиш? Так Поліб не був мій батько?
Посланець
Не більш, як перший-ліпший з нас, так само.
Едіп
Хіба ж те саме – батько й перший-ліпший?
Посланець
Не він твій батько був, ні я, ні ті.
Едіп
А чом же сином звав мене Поліб?
Посланець
Знай, в дарі з моїх рук приняв тебе.
Едіп
Чом так любив він дар із рук чужих?
Посланець
Бездітний здавна, покохав чужеє.
Едіп
А ти ж купив мене, чи десь найшов?
Посланець
Найшов в ярах лісистих Кіферону.
Едіп
Чого по тих ярах блукався ти?
Посланець
В тих горах череду тоді я пас.
Едіп
Значить, ти наймит був, пастух у горах?
Посланець
Еге, дитя, й тебе тоді я спас.
Едіп
Здоровим ти найшов мене чи хорим?
Посланець
Сустави твоїх ніг є свідки тому.
Едіп
Ой-ой! Що згадуєш про давню болість?
Посланець
Пробиті кінці ніг я розв’язав тобі.
Едіп
Тих ран поганий знак і досі маю.
Посланець
Від них пішло й ім’я твоє, що носиш.
Едіп
Чи батько се вчинив мені, чи мати?
Скажи, на бога!
Посланець
Я сього не знаю.
Той ліпше зна, хто дав мені тебе.
Едіп
Значить, від другого мене дістав ти,
Не сам найшов?
Посланець
Так, інший дав мені
Тебе пастух.
Едіп
Що за один? Чи можеш
Вказать його докладно?
Посланець
Чом же ні?
Його Лайоса ми слугою звали.
Едіп
Лайоса, що колись тут царював?
Посланець
Еге ж! В царя він був чередником.
Едіп
Чи він живе ще? Рад його я бачить.
Посланець
(до хору)
Се ви, тутешні, ліпше знать повинні.
Едіп
Чи знає хто з-між вас, ось тут присутніх,
Чередника, що спомина сей муж?
Чи бачив хто його чи то в полях,
Чи тут? Скажіть! Се вияснить тра конче.
Хор
Здаєсь, що се той сам пастух із поля,
Котрого вже вперед хотіе ти бачить.
Та се найліпш тобі Йокаста скаже.
Едіп
Що, жінко? Чи пастух той, за котрим
Недавно ми послали, буде справді
Той сам, котрого згадує сей старець?
Йокаста
(страшно збентежена)
Про що він згадує? Покинь се діло!
В словах його не рийсь думками даром.
Едіп
Не буде сього, щоб, на слід такий
Напавши, я не вияснив свій рід.
Йокаста
Під милий бог благаю тя, коли
Своє життя кохаєш ти, покинь се!
Най вистарчить саме моє страждання.
Едіп
Не бійсь! Хоч би й до третього коліна
Потрійним я рабом явивсь, для тебе
Не буде з того ганьби.
Йокаста
Ні-ні-ні!
Послухай мя, благаю! Не дошукуйсь!
Едіп
Ні, не послухаю, аж поки все те
Докладно не зглиблю.
Йокаста
Я щиро раджу,
В найліпшім намірі для тебе.
Едіп
Годі!
Лиш мучать мя оті найліпші ради.
Йокаста
Нещасний! Щоб ніколи ти не взнав,
Хто ти такий!
Едіп
Біжіть хто-небудь зараз
І приведіть мені чередника!
А ся хай тішиться вельможним родом.
Йокаста
Нещасний! Горе, горенько тобі!
Лиш се одно тобі сказать ще маю,
А більш від мене й слова вже не вчуєш.
Поспішно відходить у палату.
