Характеристика поеми В. Гюго «Мазепа» та її порівняння з поемою Байрона
В. Гюго «Мазепа» характеристика
Під безпосереднім впливом поеми Байрона «Мазепа» 1829 року з’явилася однойменна поема Віктора Гюго із збірки «Орієнтації». Більшість строф її першого розділу мають відповідники в поемі Байрона, вони інспірувалися її образами й картинами, близькими або й тотожними за фабульним змістом. Та попри це поеми Байрона і Гюго є творами різного змісту й стилю. У поемі Гюго не залишається й сліду від ліричного драматизму Байрона, сюжет переводиться в живописний план і об’єктивується. Якщо в англійського поета герой веде розповідь від першої особи, що надає поемі характеру ліричної сповіді, то у Гюго розповідь ведеться в імперсональному епіко-описовому ключі, а герой перетворюється на постійний компонент низки живописних кадрів. Словом, у поемі Гюго «Мазепа» переважає живописний елемент, який витісняє ліричний. У поемі домінує стихія барв і світла, пластичних образів і форм. Локальні ознаки українського ландшафту й «сліди історії», які зустрічаються у Байрона, в ній зникають. Про те, наскільки приблизно уявляв поет український колорит, свідчить поява в ньому піщаної пустелі з барханами, «схожими на смугасте покривало».
Щось подібне відбувається в поемі Гюго і з образом Мазепи, який остаточно втрачає риси конкретного історичного діяча й міфологізується. Щоправда, в останніх строфах першого розділу говориться про те, що «цей живий труп одного дня стане повелителем племен України», що «його дика велич народиться із його мук» і він «винагородить себе, засіваючи поле мертвими без погребіння», але це говориться на рівні узагальнення, притаманного міфопоетичному герою. Загалом можна стверджувати, що у Гюго відбувається перетворення образу історичного діяча в міфопоетичний символ.
