«В кінці греблі шумлять верби» – народна пісня, змальовує ліричну картину, як молода дівчина полюбила козаченька, а той «поїхав за Десну» виконувати свій військовий обов’язок. Служба у козака важка, небезпечна — не повернувся козак, як обіцяв, а дівчина сумує, плаче, переживає, їй всяке «діло не мило». Дівчина працьовита, моторна — і верби посадила, щоб греблю закріпити, й вирощує огірочки, а доля неприхильно поставилася — не прислала того, хто серцю милий.
В кінці греблі шумлять верби, що я посадила
В кінці греблі шумлять верби, що я посадила, —
Нема ж того козаченька, що я полюбила!
Ой немає козаченька — поїхав за Десну:
«Рости, рости, дівчинонько, на другую весну!»
Росла, росла дівчинонька да й на порі стала,
Ждала, ждала козаченька да й плакати стала.
«Ой не плачте, карі очі, така ваша доля:
Полюбила козаченька я, к місяцю стоя!
Зелененькі огірочки, жовтенькі квіточки!
Нема мого миленького, плачуть карі очки!
Болять, болять мої очки, серденько понило.
Не бачу я миленького — і діло не мило!»
