Ольга Кобилянська “В неділю рано зілля копала” скорочено читати варто, щоб згадати сюжет трагічної історії про кохання та зраду.
“В неділю рано зілля копала” скорочено (аудіокнига)
“В неділю рано зілля копала” скорочено читати
“Ой, не ходи, Грицю, та й на вечорниці,
Бо на вечорницях дівки чарівниці…”
В селі, що розляглося біля підніжжя Чабаниця, жила собі багата удова – Іваниха Дубиха. Вона мала млин та хату, але особливо пишалася своїми червоними маками, які цвіли тільки у неї.
Одного разу біля села проходили цигани, отаманом яких був Раду. Його дружина Мавра в той час народила світловолосого та блакитноокого хлопчика. Раду оскаженів і жінку вигнали з табору, поклавши хвору під сосною. Батько Маври вирішив врятувати онука та залишив його на порозі сільського багача, бездітного Михайла Дончука.
А Мавру знайшла Іваниха Дубиха, котра залишила її в себе. Жінка допомогала за це доглядати Тетянку – дочку вдови. Але циганська душа не дозволяла всидіти Маврі на місці. Вона час від часу подорожувала, шукала сина і поверталася до Дубихи.
Ось Мавра попросила дозволу в Іванихи переїхати до колиби на горі Чабаниці. Мавра забажала займатись ворожінням, а господиня була не проти, бо циганка її дитину зовсім розпестила, усе дозволяє, циганські казки розповідає.
До циганки приходило багато жінок і дівчат, котрі платили їй гроші та приносили продукти. Жінка влітку ще й гриби та ягоди збирала та продавала, тож гроші мала.
Час промайнув швидко і Тетянці уже виповнилось двадцять років. Вона стала дуже гарною дівчиною – гнучка, висока, чорноброва та білолиця, працьовита та милосердна. В селі її називали «Туркенею». У Михайла Дончука також виріс син Маври, якого Грицем назвали. Всі дівчата зітхали за ним, а сам він залицявся до Насті Кривинюківни: багатої та працьовитої пані.
Якось циганка наворожила собі нехороше. Побачила вона двох чоловіків, Тетянку свою у золотих сережках-напівмісяцях і смерть. Злякалась жінка, але сталось те, що мало статися.
Тетяна, заквітчана червоними маками, йшла в гості до Маври і зустріла Гриця на вороному коні. Перекинулись вони парою слів і щось спалахнуло між ними. Гриць запитав ім’я дівчини, але вона сказала тільки своє прізвисько.
З того часу гордому Грицеві не йде з голови горда Тетяна. І ось зустрічаються вони на Чабаниці, місці де вперше зустрілись. Дівчина знала, що про парубка всі дівчата мріють, варто йому тільки свиснути. Вона розповіла Грицеві, що вона донька Іванихи Дубихи і бігати не буде за ним.
- Не прийду я більше до тебе! – сказала Тетянка. І пішла геть. А парубок пішов до Насті, яка завжди на нього чекала.
Уже і осінь настала. Сумує Тетянка за Грицем, але остерігається що він її покине, хоч і любить. Бо така в нього вдача. Прийшла вона до Маври, а та саме зілля сушить. Розповіла циганка своїй улюблениці про трави, які дають міцний сон і забирають неспокій з душі. Циганка наголосила, що з ними потрібно бути обережною, бо і померти від такого зілля можна.
А дівчина розповіла Маврі про гордовитого хлопця, якого покохала. І що заміж більше ні за кого не вийде, навіть мати не змусить. Вислухала циганка та тільки й промовила: «Стережися! Бо хто любить, той іноді й губить…».
Не ходила Тетяна на гору до Гриця взимку. А Гриць теж не міг забути прекрасну дівчину, тому за зиму розпитав усе про дочку Дубихи. Тож він прийшов до Тетяни, і вона обіцяла йому, що прийде до лісу весною, як все зазеленіє. Чекав її парубок, але і до Насті на побачення бігав, бо таке серце мав підступне.
Весною Гриць зустрів старого цигана і чомусь вирішив розповісти, що любить двох дівчат – біляву та чорняву. Обидві гарні та багаті. Але білява йому годить і батьки згодні на їх шлюб, а от чорнява гордовита. Ще й мати її може відмовити з весіллям. Запитав поради у старого. Той порадив любити одну, але щиро! Тоді Гриць запросив його на своє весілля, хоча і не знав напевне котрій освідчиться. Як і не знав про те, що говорив зі своїм дідом Андронаті, батьком циганки Маври.
Тетяна справді з настанням весни стала ходити на побачення в ліс до Гриця. Він запевняв, що щиро кохає її. Дівчина вирішила відкрити Маврі свою таємницю. Розповіла і те, що мати хоче видати восени її заміж та піти в монастир. Повідала і про те, що Гриць не рідний син Дончука.
Серце Маври підказувало, що то її рідний син, якого вона так довго шукала і який був від красивого пана. Йшла додому Тетяна сповнена радості та смути. Хоч Гриць і обіцяв посвататись, але вона боялась, що парубок зрадить її.
Господи, чому мені сумно? – стогнала весь час вона.
На свято Івана Купала захотіла Тетяна поворожити з дівчатами. Пішли вони вночі до річки, щоб кинути свої вінки на воду. Пришла і Мавра. Вінок Тетянки закрутило виром. Сказала Мавра: «Не посватає тебе восени той хлопець…».
Гриць теж дізнався, що дівчата пішли до річки і засумував на Насткою, яка пішла з ріднею на прощу, а з ним навіть не попрощалася. Сумував він за її лагідною вдачею та добротою. Тому коли повернулася Настка з прощі, пішов Гриць до неї вранці та зізнався білявій красуні, що любить її та Туркеню.
Хіба в тебе дві душі? – запитала Настка, та заборонила йому ходити до Тетянки, наполягаючи на весіллі. Дав він слово не зустрічатись з Тетянкою та й боявся її матері Дубихи.
Сталося так, що старий циган Андронаті (дідусь Гриця) прийшов до їх села. Прийняла гостинно його синьоока Настя, подала милостиню. Одного разу розповіла вона йому про свою суперницю. Сказала, що вона наче зіллям обпоїла Гриця, який хоч і посватався до неї, але не може забути ні червоних маків, ні чорних брів.
Хитра Настка попросила діда налякати Тетянку Дубівну, бо суперниця була гарна й багата, могла собі й інших хлопців легко знайти. А Настку ж першу Гриць обрав, до неї і старостів уже прислав.
У той час Гриць прийшов до Маври, щоб та йому поворожила. А вона вже чекала хлопця, бо на картах випала їй зустріч з молодиком. Розповіла йому циганка про свою долю та попередила: «Не люби двох, сину». І від грошей відмовилась. Гриць запросив і її на своє весілля та пішов. Залишилась Мавра в роздумах. Хто до неї приходив? Чи це той хлопець, якого Тетяна кохала? Але ж жінка знала, що старости до Тетяни не приходили, а хлопець про одруження розповідав.
Мавра думала, що такі очі як в Гриця…могли бути у їі сина.
Старий циган, зустрівши Тетяну, передав їй слова Настки. Розповів про їх весілля та сказав, щоб та забула хлопця. Дівчина була у розпачі, вона не могла стримати сліз. Не могла вона повірити в це. Але старий лише страшно глянув на неї і сказав:
Тільки й твого, що кохався він з тобою у лісі….Тільки й твого! А одружиться він з Настею!
Вдома дівчина впала матері на груди, ледь не зомліла від горя та розповіла всю правду про Гриця. Дубиха мовчала весь час, слухаючи сповідь дочки. Побігла Тетяна до Маври жалітись на долю. Циганка згадала своє життя, вигнання з табору та втрату сина. Як недовге кохання пана занапастило її. І вирішила вона допомогти дівчині.
Кілька днів Тетяна не їла, не пила і майже не спала. Дубиха весь час молилась за дочку. Третього дня побігла дівчина в ліс — знову до циганки.
Тоді вона пішла до Гриця, який розповів, що хоч і любить обох дівчат, але повінчається з Насткою. Не могла Тетяна прийти до тями. Все в голові плуталось в пошуках винного.
Одного разу вона підслухала розмову Маври та старого Андронаті. Про те, що Гриць син циганки. Радились батько з дочкою, що нехай уже Гриць жениться з синьоокою Насткою, яка тримала купи його непокійну вдачу та подвійну душу. Мавра та Андронаті домовилися зберегти таємницю, бо знали, що в селі циган не люблять, отож можуть Грицеві не дати землі та хати.
Розгубилась Тетяна і вирішила зілля те знайти, яке лихо вбиває. Набрала його та вирішила лихо вбити, яке жило у Грицеві. Вночі до Маври прибігла Настка, кричала, що її наречений помирає. Спить, наче мертвий і щось говорить. Розповіла, що під вікном пляшку знайшли і що пастух бачив дівочу постать, яка тікала від хати парубка. Гриця не стало у четвер. Мавра ридала біля труни Гриця більше всіх. Як у народній пісні:
«Прийшов четвер — Гриценько умер,
Прийшла п’ятниця — поховали Гриця…»
Тетяна пришла додому з розшарпаним волоссям, бліда, збожеволіла, але заквітчана маками. Та й співає пісню «У неділю рано зілля копала…». Дубиха та Мавра зрозуміли, що це вона Гриця отруїла. Накинулась циганка на неї. А Тетяна втекла до лісу. Усю ніч чекала на неї нещасна Іваниха, та не дочекалася.
Вранці на березі річки знайшли квіти маку. Зрозуміла Іваниха, що дочка її втопилась від горя. А Мавра разом зі своїм старим батьком пішли старцювати світом.
