Василь Стус цікаві факти з життя (біографії) українського письменника розкажуть про його дитинство, особисте життя, захоплення та хобі.
Цікаві факти про Василя Стуса
Василь Стус народився 6 січня 1938 р. на Вінниччині у селянській родині. Він був четвертою дитиною в сім’ї. Дитинство Василя Стуса минуло на Донбасі, куди переїхала їх родина у пошуках кращої долі.
Василю ще не виповнилося шести років, коли він відправився в школу. Батьки, що залишали сина вдома на господарстві, не відразу дізналися про це. З настанням холодів вчителька запитала у мами, чому Василько ходить на уроки босоніж. Мати заметушилася: «Яка школа? Він ще маленький”. Але вчителька вмовила її відпускати сина на заняття: «Я його старшим ставлю в приклад. Кажу: «Стусік, вийди до дошки». Він тягнеться навшпиньках і пише … ».
В дитинстві хотів стати геологом, але після прочитання «Мойсея» Івана Франка вирішив займатись літературою.
Василь завершив шкільне навчання із срібною медаллю, закінчив із червоним дипломом історико-філологічний факультет Донецького педінститут.
Добре знав німецьку, перекладав вірші Гете і Рільке.
Працював вчителем української мови та літератури, у той час коли радянська влада витісняла її та забороняла. Згодом працював на шахті, залізниці, на будівництві, в котельні та метро.
Вперше його арештувала у 1972 році. Тоді у Стуса вилучили понад 500 оригінальних віршів, десятки статей, переклади поезії – загалом усі праці, що він писав упродовж 15 років. Засудили до п’яти років позбавлення волі і трьох — заслання. Покарання відбував у мордовських і магаданських таборах. Звільнившись у 1979 році звернувся із заявою до Верховної Ради СРСР: “Мати радянське громадянство є неможливою для мене річчю. Бути радянським громадянином — значить бути рабом”.
За рік його арештували знову та визнали особливо небезпечним рецидивістом. Засудили на 10 років примусових робіт і п’ять років заслання.
Адвокатом на судовому процесі Василя Стуса був відомий нині прокучмівський політик Віктор Медведчук.
Чому були заборонені твори В.Стуса? За власні переконання в необхідності української культурної автономії творчість Василя Стуса була заборонена радянською владою, а сам поет був на 12 років позбавлений волі (із 47 років).
Через ув’язнення Стус мало часу бачив свого сина Дмитра. Поета вдруге засудили, коли хлопцю було лише 14 років. Але Стус постійно намагався приймати участь у його вихованні, писав поради, настанови у своїх листах.
Коли в камері кримінальник поранив Стуса заточкою, у поета відкрилася внутрішня кровотеча, він втратив свідомість. Медичну допомогу йому не надавали. І тільки після голодування, організованого на сусідній, жіночій, зоні Іриною Калинець та Надією Світличною, вмираючому прислали лікаря. У лікарні поетові видалили дві третини шлунка. Він жартував з цього приводу: «Мені вшили зеківський шлунок, він тільки баланду приймає».
Табірними наглядачами знищено збірку, яка містила 300 віршів Стуса. На знак протесту проти жорстокого поводження табірної адміністрації з політв’язнями він кілька разів оголошував голодування. У січні 1983 року за передачу на волю зошита з віршами на рік був кинутий у камеру-одиночку.
З 47 років життя щонайменше 13 років Василь Стус провів у слідчих ізоляторах, камерах-одинаках, карцерах та на каторжній роботі. 5 із цих 13 років він не мав жодного побачення з рідними. Але попри це поет не припиняв писати, навіть у багаторічній ізоляції.
Представник українського культурного руху шістдесятників помер під час другого терміну в таборах у ніч із 3 на 4 вересня 1985 року в карцері. Офіційна версія – від переохолодження. Останні два роки в таборі Стус перебував під особливим тиском із боку наглядачів, часто сидів у карцері та голодував.
Найбільше цинізм влади проявився тоді, коли рідним не дозволили забрати тіло поета в Україну, бо за тодішнім законом навіть мертвим в’язень мав відбути повний термін!
За коротке життя поет, член Української Гельсінкської Групи, Стус залишив 6 томів творів, більшість з яких перекладено на англійську та надруковано на Заході.
