Аналіз вірша “Важкі вітри не випили роси…” – тема, ідея, художні засоби
“Важкі вітри не випили роси…” Малишко аналіз
Автор: Андрій Самійлович Малишко.
Дата написання: 1956 рік.
Збірка: “Що записано мною”.
Тема: краса і плинність часу, гармонійне співіснування природи і людини.
Ідея: насолода простотою життя без горя і біди.
Основна думка: гармонія людського життя на лоні природи.
Жанр: пейзажна, філософська лірика.
Римування: кільцеве.
У своєму вірші Андрій Малишко оспівує красу природи і життя, його швидкоплинність. Він наголошує на тому, що внутрішня гармонія людини залежить від уміння відчувати мить і природу, бо саме в природі таїться гармонія життя. Автор прагне увіковічнити мить на ціле життя – досягши гармонії одного разу він не хоче більше її втрачати.
Ліричний герой твору А. Малишка „Важкі вітри не випили роси” відчуває повноту життя, духовну і фізичну красу саме в трудовому середовищі.
“Важкі вітри не випили роси…” художні засоби:
–Епітети: важкі вітри; черлені трави; буйним соком; обрієм високим; лугів осінніх; теплі голоси; клен русявий; засмаглі діти; поминулі і прийдешні дні.
–Метафори: вітри не випили роси; трави бродять соком; буйним соком; голоси лугів; теплі голоси; косарі і комбайнери вплітають сміг до лугів; клен русявий; дні йдуть в лугах; перелити думки.
–Порівняння: дні йдуть в лугах немов засмаглі діти.
Антитеза: на все життя, а тільки ж не на мить.
Ідейна основа поезії А. Малишка „Важкі вітри не випили роси” – тільки в єднанні поезії і праці може прийти справжній успіх.
“Важкі вітри не випили роси…” Малишко
Важкі вітри не випили роси,
Черлені трави бродять буйним соком,
І вдалині під обрієм високим
Лугів осінніх теплі голоси.
А при багатті хлопці косарі
І комбайнери у спецівках синіх
Вплітають сміх до цих лугів осінніх,
Ведуть пісні під маєвом зорі.
Булькоче, пріє каша в казані,
А клен русявий хилить ніжно віти,
І йдуть в лугах, немов засмаглі діти,
І поминулі, і прийдешні дні.
Як хороше, як легко поміж них,
Між цих людей, в труді людей живих,
Між ними жить і поклоняться літу,
Свою турботу, снами не сповиту,
Свої думки у їхні перелить
На все життя, а тільки ж не на мить.
На все життя, з лугами, з берегами,
Із травами, із зорями в воді,
Щоб не спіткаться більше з’ворогами,
Щоб не хилитись в горі та біді.
Автор аналізу: cup_of_flowers
