«Війна світів» — фантастичний роман англійського письменника Герберта Веллса 1897 року. Читати роман «Війна світів» скорочено варто, щоб згадати сюжет про вторгнення прибульців (марсіян) на Землю. Автор показав до чого може призвести розвиток технологічного прогресу без духовної еволюції людства.
«Війна світів» скорочено читати
Події роману відбуваються на початку ХХ століття Англії, Лондоні.
Головні герої
- Оповідач – письменник, розважливий, розумний чоловік середнього віку.
–Оджілві – відомий астроном.
–Гендерсон – лондонський журналіст.
–Стент – королівський астроном.
–Дружина героя – любляча, ніжна, дбайлива жінка.
–Брат героя – студент-медик, що у Лондоні.
–Місіс та міс Елфінстон – сестри, яких врятував студент.
Частина 1. Прибуття марсіан
Наприкінці 19 століття ніхто не міг уявити, що за подіями на Землі пильно і уважно стежать істоти більш розвинені, ніж людина. Проте людина настільки марнославна, що не могла уявити, ніби у Всесвіті є істоти розвиненіші, ніж вона сама.
Головний герой зустрічається з відомим астрономом Оджілві. Разом із ним він спостерігає через телескоп за Марсом.
Згодом настає «ніч першої падаючої зірки». Оджілві вирушає до місця падіння метеорита і бачить величезний циліндр, що закопався в пісок, з якого хтось намагається вибратися назовні.
Оджілві вирушає до лондонського журналіста Гендерсона та повідомляє сенсаційну новину. Той телеграфує до Лондона, і о 8 годині біля піщаного кар’єру (місця падіння загадкового циліндра) – збирається пристойний натовп, щоб розглянути «мерців з Марса».
Оджілві наказує робітникам з лопатами викопати з піску циліндр. До компанії приєднується королівський астроном Стент.
З відкритого циліндра з’являється «сірувате, хвилеподібне, рухоме» створіння, що зовні нагадує змію «товщиною в тростину». Подив людей змінюється на панічний жах.
Порадившись, люди вирішують, що марсіани, незважаючи на їхню потворну зовнішність, розумні створіння, і з ними необхідно встановити зв’язок. Для цього до ями прямує делегація з білим прапором.
Тієї ж миті з ями з’являється промінь штучного світла. Торкнувшись купки людей, він спалює їх.
Герой робить висновок, що марсіани використовують «теплові невидимі промені замість видимого світла». Вони здатні розплавляти метал і скло, моментально підпалювати все, що здатне горіти, при дотику до води «вона миттєво перетворюється на пару».
Герой тікає звідти. Діставшись додому, герой лякає дружину своїм виглядом та розповіддю про цей випадок.
З’ясовується, що новину про появу загадкового циліндра та прибульців люди не сприйняли всерйоз. Лише наступного дня місцева влада «зрозуміла серйозність становища» і відправила солдатів оточити пустку. У цей же час неподалік Уокінга натовп побачив помітив зеленуватий метеорит (це був другий марсіанський циліндр).
Солдати обстрілюють другий циліндр, щоб зруйнувати його, до моменту розкриття. Згодом з боку пустки долинає вибух, усе охоплене полум’ям. Герой із дружиною поспіхом тікають з будинку. Інші мешканці також панічно тікають.
Залишивши дружину в безпечному місці, герой повертається на пустку, де перед його очима постає жахлива картина – величезний, більший за будинки, триніжок. Пристрій крокував по сосновому лісу та ламав на своєму шляху сосни. Придивившись, він розуміє, що це керована машина. Почанається гроза, і герой з труднощами добирається додому.
Опинившись удома, герой відчув себе у повній безпеці. Він сидів біля вікна і спостерігав за трьома сталевими гігантами.
У двір приходить солдат і розповідає герою про повну поразку в сутичці з марсіанами.
Герой вирушає з артилеристом до Лондона. Діставшись туди, вони помічають гармати, підготовлені до зустрічі з прибульцями. Артилерист каже, що це ніби лук і стріли проти блискавки. З’являються марсіана та починається бій. Солдатам дивом вдається вбити одного прибульця.
Тим часом з космосу кожні 24 години продовжують надходити нові циліндри. Зрозумівши небезпеку влада готується до битви з усією серйозністю.
Втомлений герой зустрічає священика, який не може зрозуміти, за які гріхи людство так було покарано.
Молодший брат головного героя, студент-медик, вирішує відвідати його, але це не вдається. Як і більшість жителів Лондона, він не здогадується, що на околицях сталася страшна трагедія. Тим часом у місті з’являються перші біженці.
З газет студент дізнається, що марсіани почали застосовувати проти людей отруйну пару, від якої можна врятуватися лише втечею. У місті, де живе 6 млн жителів, починається страшна паніка.
Марсіани переходять у наступ. Артилеристи збивають лише одну гігантську триногу, після чого марсіани озброюються «чорними трубами» і починають стріляти по людях. З труб вилітав боєзаряд, який при падінні розколювався і випускав отруйний газ, убиваючи все живе навколо.
Жителі Лондона тікають зі свої домівок. Студент також їде в безпечне місце. Дорогою він рятує двох жінок від бандитів. Супутницями студента стали дружина місцевого лікаря та її молодша сестра, місіс та міс Елфінстон. Вони не знають, куди їхати. Дороги з Лондона заповнені біженцями.
Марсіани, закуті у блискучу броню, продовжують ходити по околицях, обстрілюючи все отруйним газом.
А голодні біженці починають грабувати фермерські угіддя, процвітає мародерство. Трійця на чолі зі студентом прямує до моря. Заплативши величезну суму за перевезення, вони піднімаються на теплохід. Незабаром вони помічають марсіан, які прямували до моря.
На допомогу судам, які опинилися в небезпеці, поспішає міноносець Син грому. Він встигає знищити двох марсіан, а потім сам гине від вогняного променя.
Частина друга. Земля під владою марсіан
Головний герой із священиком вирушає у дорогу. Вночі вони ховаються в одному з спорожнілих будинків, але незабаром розуміють, що опинилися в пастці – неподалік будинку впав черговий інопланетний циліндр, і марсіани охороняють його.
Герой добре бачить марсіан та їх неймовірно складні технічні пристосування. Більшу частину тіла прибульців займає «мозок з розгалуженнями товстих нервів до очей, вуха і щупальців». Травна система відсутня, і харчування відбувається шляхом упорскування у вени свіжої крові інших живих організмів. Розмножуються марсіани брунькуванням.
Герой та священик продовжують спостерігати за діями марсіан зі свого укриття. Вони бачать, як прибульці вбивають людей і харчуються їх кров’ю.
Між священиком і героєм починається боротьба за харчі, що залишилися в будинку. Священик, що втратив рештки розуму, кричить і намагається вийти, і герой був змушений вдарити його удаом по голові. На шум прибуває марсіанин, і герой лише дивом залишається непоміченим.
На тринадцятий день вимушеного ув’язнення героя, змученого голодом і спрагою, мучать галюцинації, марення, нічні кошмари. Ще через два дні він наважується визирнути в щілину і з подивом бачить, що поблизу немає жодної машини марсіан.
Опинившись на свободі, герой помічає, що вся околиця заросла червоною травою, насіння якої було привезено марсіанами. Він прагне піти подалі від небезпечного місця, по дорозі їсть коріння та траву. Так і не знайшовши ознак життя, герой вважає, що все людство знищено, зметено з лиця землі.
Він зупиняється на ночівлю у покинутому готелі. Наступного дня він зустрічає виснаженого мандрівника – артилериста, з яким познайомився першого дня появи марсіан. Вони розмовляють про те, що сталося, і приходять до висновку, що «з людством уже покінчено».
Герой вирушає до Лондона. В місті панує повна тиша. Він відчуває себе дуже самотнім і у розпачі вирішує покінчити життя самогубством. Він вирушає до інопланетних машин, і перед ним відкривається моторошна картина – всі марсіани були мертві.
Наляканий світ з радістю дізнається про загибель прибульців. Герой повертається у свій зруйнований мародерами будинок, де несподівано зустрічає брата та дружину.
Епілог
Після страшних подій вчені взялися за дослідження непроханих гостей та їхньої техніки. З’ясувалося, що їхня смерть була викликана бактеріями. Склад отруйного газу та принцип роботи генератора теплового променя залишилися загадкою.
Людей хвилювала можливість нового вторгнення марсіан. Людство усвідомило, що не є вінцем творіння природи, і потрібно бути готовим до зустрічі як із друзями, так і з ворогами із космосу.
«Війна світів» дуже коротко
Англійські астрономи помічають дивацтва на Марсі. У кращі телескопи країни можна розглянути спалахи, якийсь рух, мерехтіння.
Швидше за все, це землетрус. А може бути марсіани просто відливають гігантську гармату, з якої вони скоро випустять десять снарядів на Землю? Цих снарядів було б і більше, але на Марсі щось трапилося – якийсь вибух, – хоча прибулих марсіан на Землі виявилося цілком достатньо, щоб підкорити всю нашу планету.
Автор розповідає, що період розвитку марсіанської цивілізації дуже тривалий – виявився достатнім для того, щоб знищити всі хвороботворні мікроби. І марсіани стають жертвою своєї непристосованості до земного життя. Вони починають гинути.
Між цим зачином і кінцем якраз і розгортається дія роману. Марсіани принесли на Землю нові принципи науки і техніки. Їх бойові триніжки, крокуючі зі швидкістю птаха, їх теплові та світлові промені, їх газові атаки, задовго передвіщають жахи світової війни, вміння користуватися суглобовими, а не колісними пристроями, до яких прийшли інженери майбутніх поколінь, – це провісники робототехніки. Літальні апарати важче повітря тільки планувалися, а у Уеллса його марсіани вже будують власний літак.
Марсіани схожі на розумного пуголовка, забезпеченого пучками щупалець. Вони скоріше породження земної, а не позаземної цивілізації. І на погляд сучасної людини вони огидні. Тим більше, що марсіани харчуються кров’ю істот, що нагадують теперішніх мешканців Землі. Це одна з головних причин їх експансії.
Дія починається з падіння першого циліндра марсіан. Люди мріють встановити контакт з інопланетянами. Однак у марсіан зовсім інші плани. Їм необхідно підпорядкувати собі Землю, і вони з самого початку ведуть себе вкрай агресивно, пригнічуючи перші ж осередки можливого опору. Націлені на них артилерійські батареї знищені тепловим променем. Уряд в силах ще закликати населення залишити Лондон, після чого функції його абсолютно вичерпуються. Виробництво приходить до кінця. Немає більше ніякого соціального порядку. Починається масовий результат населення з найбільшого в світі міста. Безчинствують мародери. Люди, які не підлеглі більш зовнішній дисципліні, показують себе такими, якими вони є.
У романі два оповідача. Один з них – сам автор. Це він відразу ж зауважує прибуття марсіан, знищення миротворчої делегації з білим прапором, перші натовпи біженців, які не встигли ще досягти Лондона. У ході поневірянь йому зустрічаються дві людини, які зупиняють його увагу. Один з них – священик, з яким він з волі випадку виявляється в напівзруйнованому будинку на самому краю гігантської воронки, виритої падаючим циліндром. З пролому в стіні він спостерігає за тим, як марсіани збирають свої механізми. Священик – людина щиро віруюча, все ж поступово божеволіє, піднімає крик і скоро привертає увагу марсіан. У пролом простягаються щупальця, і можна тільки здогадуватися, яка доля його чекає. Герой дивом уникає такої ж долі.
І ще одна людина попадається на його шляху. Це їздовий артилерійської батареї, що відстав від своєї частини. У момент, коли вони зустрічаються знову, марсіани вже встигли восторжествувати над людством. Але, як з’ясовується, у артилериста є свій план порятунку роду людського. Треба заритися глибше в землю, наприклад в каналізаційну мережу, і перечекати. Спочатку здається, що в його викладках є частка істини. Каналізація після дощу добре промита. Вона досить простора, а проникнути туди можна через спеціально виритий підземний хід. З часом Землю вдасться відвоювати. Треба лише опанувати таємницею марсіанських триніжків. Людей адже все одно залишиться більше. Та й серед них знайдуться здатні керувати цими до пори до часу незрозумілими механізмами.
План сам по собі був непоганий. Та ось біда – він народився в голові людини, що представляє чималу небезпеку для людства. Це з’ясовується мало не з першого моменту. Солдат-артилерист – один з мародерів. Не визнавши відразу оповідача, він не бажає пускати його на «свою ділянку», де скупчилася достатня для двох чоловік кількість їжі. До того ж свій підкоп він риє в неправильному напрямку. До каналізації звідси не пробитися. І часу для цього не буде. Творець великого плану не надто любить працювати. Він воліє поглинати заготовлену кимось іншим їжу і спиртні напої.
Але найгірше інша сторона цього «великого плану». Для його здійснення доведеться вивести нову породу людей. Слабких (за відомим спартанського зразком) треба буде вбивати. Жінки будуть покликані тільки народжувати життєздатних людей. І оповідач, носій зовсім інших думок, вирішує покинути цього неприборканого і дивного мрійника і йти до Лондона.
Видовище, постала його очам, відлякує. Місто, якщо не рахувати декількох п’яних, спорожніло. Воно завалений трупами. І над усім цим чується виття позаземного чудовиська. Але оповідач ще не відає, що це передсмертний крик останнього, що залишився в живих марсіанина.
Багато про що він дізнається з уст свого брата. Це і є другий оповідач. Саме він і був свідком подій в Лондоні. В оповіданні артилериста про нікчемність людей, що населяють Англію, було все-таки чимало правди. Ці нікчемні люди при перших же ознаках небезпеки звіріють і втрачають відчуття реальності. На дорогах вони грабують і забирають транспортні засоби. Якийсь старий, ризикуючи життям, збирає золото, що розсипалася. Але тепер потік хлинув назад. І з тих пір люди дізналися багато нового про марсіан. Їм не знайоме відчуття втоми. Подібно мурашкам, вони працюють всі двадцять чотири години на добу. Розмножуються вони брунькуванням і тому не знають тих бурхливих емоцій, які виникають у людей внаслідок відмінності статей. Травний апарат відсутній. Головний орган – величезний, безперервно працюючий мозок. Все це робить їх по-своєму сильними і одночасно безжальними.
А всім, що принесли з собою марсіани, люди, пророкує Уеллс, з часом оволодіють. Справа не в одній техніці. Вторгнення марсіан загрожувало не тільки Англії, але і всій нашій планеті.
Також ви можете прочитати інший варіант скороченого роману – «Війна світів» короткий зміст.
