Листок, як і всі інші органи рослини, має клітинну будову. Клітини різної форми і будови, розміщені у певному порядку і виконують відповідні функції. В даній статті описана внутрішня будова листка в зв’язку з його функціями.
Внутрішня будова листка
Листок являє собою зовнішній орган рослини, головною функцією якого є фотосинтез.
Основні групи тканин листка:
– покривна (епідерміс),
– основна (мезофіл),
– провідна (жилки),
– механічна тканину (склеренхіма і колленхіма).
Зверху та знизу лист покритий епідермісом — клітинами шкірки, що захищає лист від висихання, механічних та інших пошкоджень, від проникнення мікроорганізмів у тканину листа.
Між верхнім і нижнім епідермісом знаходиться хлорофілоносна паренхіма. Її клітини різні за будовою. Клітини, що примикають до верхнього епідермісу, утворюють стовпчасту тканину. Вони розташовуються перпендикулярно поверхні листа й щільно примикають один до одного. У більшості рослин стовбчаста тканина одношарова, іноді двошарова. Її клітини містять безліч хлоропластів, які здійснюють фотосинтез.
До нижнього епідермісу примикає губчаста тканина, що складається з клітин неправильної форми з просторами між ними — міжклітинниками. Хлоропластів у клітинах губчастої тканини менше; крім фотосинтетичної функції ця тканина здійснює функцію газообміну.
Газообмін і випаровування води здійснюється через спеціальні утворення — продихи. Продих складається з двох клітин епідермісу, які називаються замикаючими, або продиховими. Між замикаючими клітинами є щілина, яка відкривається або закривається залежно від величини тургорного тиску в них.
Між верхньою і нижньою шкірками листкової пластинки розміщена м’якоть листка (мезофіл). Під верхньою шкіркою знаходиться один або кілька шарів великих прямокутних клітин, які містять хлоропласти. Це стовпчаста, або палісадна, паренхіма — основна асиміляційна тканина, в якій відбувається процес фотосинтезу. Під палісадною паренхімою розміщені кілька шарів клітин неправильної форми з великими міжклітинниками. Ці клітини утворюють губчасту, або пухку, паренхіму. В клітинах губчастої паренхіми міститься менше хлоропластів. Вони виконують функції транспірації, газообміну і запасання поживних речовин.
До складу листа входить і механічна тканина, яка разом із жилками забезпечує його пружність і еластичність. Механічна міцність листа в низки рослин збільшується завдяки воскоподібному нальоту, що покриває епідерміс.
Функції листка
Основними функціями листка є: фотосинтез, випаровування води (транспірація) і газообмін.
Фотосинтез відбувається у хлоропластах клітин м’якоті на світлі. Суть його полягає в тому, що зелені рослини поглинають сонячну енергію і з СО2 та Н2О створюють складні органічні речовини. В атмосферу при цьому виділяється вільний кисень. Фотосинтез залежить від освітленості, температури довкілля, кількості вуглекислого газу, надходження води.
Дихання – це процеси окислення органічних сполук з вивільненням зв’язаної в них енергії. Ця енергія необхідна росинам для забезпечення процесів життєдіяльності.
Транспірація. Крім фотосинтезу і газообміну в листках відбувається процес транспірації — випаровування води. Основну роль у випаровуванні виконують продихи, частково в цьому процесі бере участь і вся поверхня листка. Тому розрізняють транспірацію продихову і кутикулярну — крізь поверхню кутикули, яка вкриває епідерміс листка. Кутикулярна транспірація значно менша за продихову; у старих листках вона становить 5—10 % загальної транспірації, а в молодих, які мають тонку кутикулу, може досягати 40—70 %.
Оскільки транспірація здійснюється в основному крізь продихи, в які проникає і вуглекислий газ для процесу фотосинтезу, існує взаємозв’язок між випаровуванням води і нагромадженням сухої речовини в рослині. Кількість води, яку рослина випаровує для побудови 1 г сухої речовини, називають транспіраційним коефіцієнтом. Його величина коливається від 30 до 1000 г і залежить від умов зростання, виду і сорту рослини.
Транспірація сприяє надходженню води в корінь і підійманню її по стеблу до листків і тим самим підтримує постійний рух води в рослині. У зв’язку з цим листки дістали назву верхнього водяного насоса, а коренева система — нижнього водяного насоса, який накачує воду в рослину.
Випаровування захищає листки від перегрівання, що має велике значення для всіх процесів життєдіяльності рослини, особливо фотосинтезу.
Рослини посушливих районів, а також у суху погоду випаровують більше води, ніж за умов підвищеної вологості. Випаровування води, крім продихів, регулюють захисні утвори на шкірці листка. Цими утворами є кутикула, восковий надіт, опушення різними волосками тощо.
У рослинсукулентів листок перетворився на колючку (кактуси), а його функції виконує стебло. Рослини вологих районів мають великі листкові пластинки, на шкірці листків немає захисних утворів.
У разі утрудненого випаровування у рослин відбувається гутація — виділення крізь водяні продихи крапель води. Це явище в природі спостерігається вранці, коли повітря насичене водяною парою, або перед дощем. В умовах лабораторії явище гутації можна спостерігати, вкривши молоді проростки пшениці скляним ковпаком. Через короткий час на кінчиках листків з’являться краплі рідини.
Тепер ви знаєте анотомічну будову листка рослини. Про зовнішню будову листка ми можете прочитати на нашому сайті.
