«Викуп» скорочено – Марко Вовчок

«Викуп» скорочено читати – Марко Вовчок

1-2

Оповідач розповідає про свого приятеля Якова Харченка, який закохався в Марту, дочку заможного селянина Кохана з Хмелинців. Одного недільного вечора вони разом вирушили до села. Дорогою Яків був веселий і говіркий, але, щойно Хмелинці з’явилися на обрії, раптом змінився: замовк, похнюпився й ледве плентався.

На пагорбі друзі зупинилися відпочити. Звідти було добре видно все село: церкву, старий цвинтар, хати, заховані у вишневих садах. Коли почало сутеніти, Яків занепокоївся і наполіг, щоб вони рушали далі. Оповідач здивувався його поведінці й почав розпитувати, що сталося.

Зрештою Яків зізнався, що боїться: чи погодиться пані продати його на волю. Він заробив у Києві гроші, щоб викупитися з кріпацтва, і сподівався, що після цього зможе одружитися з Мартою. Однак він боявся, що пані не захоче його відпустити. Оповідач заспокоїв товариша й пообіцяв сам піти з ним до пані.

Коли друзі прийшли до Коханів, їх зустріла Марта. Дівчина була дуже вродлива: молода, у вишитій сорочці, червоному намисті та черевичках. Побачивши Якова, вона помітно зніяковіла. До гостей вийшли також Мартині батьки — Кохан і його дружина.

Кохан був шанованою людиною в селі. Він мав величну поставу, носив чорну свиту, червоний пояс і сіру шапку та поводився з гідністю справжнього козака. Його поважали всі односельці. Дружина Оксана теж походила зі старого козацького роду.

Під час вечері Яків розповів, що добре заробив у Києві. Він дістав із шапки зароблені гроші, поклав їх перед Коханом і попросив його благословення. Яків сподівався, що після викупу з кріпацтва зможе стати Мартиним чоловіком.

Кохан сказав, що все залежить від пані. Якщо вона погодиться відпустити Якова за гроші, він стане його зятем. Проте старий твердо заявив, що за панського чоловіка свою дочку не віддасть. Він пишався козацьким походженням Марти й уважав, що не має права зневажити свій рід. Навіть якщо за викуп доведеться заплатити багато, Кохан погодився дати гроші, аби Яків отримав волю.

Ці слова трохи заспокоїли Якова. Друзі почали радитися, як краще звернутися до пані та попросити її про викуп.

3-6

Після вечері Кохан відвів гостей до комори, де вони мали переночувати. Оповідач швидко заснув, а Яків довго не міг заспокоїтися. Він кілька разів перевертав сіно, важко зітхав, а потім вийшов надвір. Оповідач вирішив простежити за ним.

Яків підійшов до вікна Мартиного дому. Він тихенько постукав, сподіваючись, що дівчина почує його, але вікно не відчинилося. Не дочекавшись відповіді, хлопці повернулися до комори. Оповідач намагався розрадити Якова, але той лише махнув рукою та ліг спати.

Уранці вони попрощалися з Коханом і вирушили до панського маєтку. Дорогою вони зустріли Марту. Дівчина соромилася зізнатися, що вийшла саме для того, щоб попрощатися з Яковом, тому сказала, що просто поверталася додому від подруги.

Невдовзі друзі прийшли до панського двору. Пані ще спала, тому вони чекали в саду. Нарешті їх запросили до покоїв. Панський будинок вразив Якова та його товариша розкішшю, хоча оповідач помічав у ній багато зайвого й непотрібного.

Нарешті з’явилася пані. Вона була огрядна, обвішана коштовностями й одягнена в дорогий одяг. Оповідач пояснив, що Яків хоче викупитися з кріпацтва. Пані сказала, що тепер ціна за волю стала вищою: інші кріпаки вже платили за себе по п’ятсот карбованців.

Оповідач спочатку назвав значно меншу суму — двісті карбованців. Пані розсердилася й почала його лаяти. Проте зрештою вона погодилася відпустити Якова за триста карбованців, якщо гроші буде сплачено негайно. Яків від радості кинувся їй до ніг і почав дякувати.

Пані наказала їм негайно забрати решту грошей, бо того самого дня збиралася їхати до міста. Вона поспіхом почала збиратися, покликала слуг і наказала подати коляску.

Яків та його товариш швидко повернулися до Хмелинців, зібрали необхідні гроші й знову приїхали до панського двору. Пані посадила їх у воза й вони вирушили до міста.

У місті вони зайшли до будинку старого Мошки. Там пані наказала покликати писаря Захаревича, який мав оформити документи на звільнення Якова. Писар виявився хитрим і нечесним чоловіком. Він одразу сказав, що справа буде складною, бо для документів потрібно записати особливі прикмети Якова. Захаревич натякнув, що без подарунка чиновник може відмовитися оформляти папери. Спочатку він говорив про сто карбованців, але потім погодився допомогти й без них. Коли ж почав складати документи, заявив, що в Якова немає жодних особливих прикмет і тому писати нічого.

Оповідач зрозумів, що писар просто вимагає гроші. Після довгих суперечок їм довелося дати йому два карбованці з копійками. Тільки після цього Захаревич одразу знайшов у Якова «особливі прикмети» та швидко оформив необхідний папір.

Проводжаючи їх, писар запевнив, що все закінчиться добре, але з його слів було зрозуміло, що він звик отримувати невеликі хабарі від кожного, хто звертався до нього. Оповідач іронічно зауважив, що через такі численні «подарунки» можна залишити без грошей цілу громаду.

Зрештою Яків отримав волю. Разом із товаришем він повернувся до Хмелинців. Там на них уже чекали. Кохан дотримав слова й погодився на шлюб Якова з Мартою.

Невдовзі відбулися змовини, а потім і весілля. На святі веселилося все село: грали музики, били в бубон, співали й танцювали. Марта стала гарною та шанованою молодицею. Якщо дівчиною вона була жвавою, веселою та безтурботною, то після заміжжя стала спокійнішою, впевненішою й поважнішою. Яків і Марта залишилися жити разом із її батьком. Вони щиро любили одне одного й жили дружно. Згодом у них народився син — чорнявий, схожий на батька, здоровий і міцний.

Так завершилася історія Якова: завдяки наполегливості, допомозі друзів і Кохана він зміг викупитися з кріпацтва, одружитися з коханою дівчиною та створити з нею сім’ю.

Автор переказу – Гнатюк Юлія
Авторські права належать сайту dovidka.biz.ua. Копіювання заборонено!