Ліна Костенко «Записки українського самашедшого» читати скорочено варто кожному, адже в ньому добре показані проблеми українського суспільства.
«Записки українського самашедшого» читати скорочено
Роман написано у формі нотаток (записок) від імені 35-річного київського програміста. Його ім’я жодного разу не згадано. Так само як ім’я його дружини, тещі, сина та багатьох інших героїв. Є лише прізвиська, які героям дає сам оповідач. Імена у творі мають двоє персонажів – товариш сина, Борька, і товариш самого оповідача, Лев.
Кінець 2000 року
Оповідач веде щоденник. Він – програміст. Його дружина – філолог. Вони виховують сина 6 років, який ще ходить у дитячий садок. Оповідач називає його Малий. Вони з дружиною останнім часом віддалились один від одного. З ними разом живе теща, переселенка з чорнобильської зони. Вона щиро переживає, щоб сім’я не розпалась, бо відчуває, що подружжя переживає непростий період.
Оповідач важко переносить усі національні й світові події. Він постійно в новинах і від цього ж потерпає – відчуває себе безпорадним у цьому світі.
У щоденнику оповідач рахує дні до початку нового тисячоліття, яке настане з 2001 року. Він фіксує події світу і продовжує тонути в морі абсурду.
«Мабуть у всіх родинах буває оце переродження в побут. Будні роблять людей буденними. А може, ось як настане цей роковий час, цей урочистий момент в історії людства – Міленіум! – всі ми зупинимось перед його порогом, витремо порох своїх підошов і оновимося душею. Все-таки тисячоліття буває раз на тисячу років».
Син бере поганий приклад з товариша Борьки, сина якогось «крутого», і вже навіть лається. Дружина через це сердиться, а оповідач намагається якось усунути конфлікт. Дружина дратується від цього ще більше.
Новорічну ніч провели традиційно в сімейному колі вдома. На ранок прорвало трубу, зник інтернет і пропала електрика. Так і увійшли в нове тисячоліття.
2001 рік
Незадовго після Нового року оповідач відвідав батька. Він шістдесятник. Тепер живе з новою родиною по той бік Дніпра. Мати оповідача померла, бо молодою її возили співати в чорнобильську зону. Через це рак – хвороба, яка швидко її забрала. Батько зліг з інфарктом і якраз у лікарні познайомився з новою дружиною. Вона молодша від батька і має сина-восьмикласника від першого шлюбу. Оповідач називає його Тінейджер. Під час відвідин батька оповідач якось гостро відчув, що епоха його давно закінчилась, і тепер у будь-який момент може закінчитись і життя.
Отримав листівку від друга з Каліфорнії. Він також програміст, переїхав декілька років тому і добре там влаштувався. Ось уже довгий час кличе оповідача до себе в гості.
Сварки з дружиною не припиняються – тепер через майбутні вибори. Вона віддає перевагу леді Ю, а він – кандидату з народу (у цих згадках впізнаються Юлія Тимошенко і Віктор Ющенко).
Відсвяткували Різдво. Теща робила все за старими поліськими традиціями.
Малий бере приклад з Тінейджера. Він для нього авторитет – вчить користуватись комп’ютером й інтернетом.
Стосунки з дружиною ускладнюються з кожним днем. Доходить до того, що вони вже майже не говорять. А у тещі погіршується здоров’я. Події в країні також не тішать – леді Ю за ґратами, а мітингувальників з Майдану просто розігнали. На День Валентина оповідач подарував дружині велику червону троянду, але стосунки не покращились. На День народження дружина сама собі подарувала золоту обручку. Оповідача це боляче вразило. Почував себе винним і ні до чого нездатним.
Леді Ю випустили з в’язниці. Стосунки з дружиною тільки гіршають. У парку, куди оповідач часто ходив гуляти з сином, знайшли купу боєприпасів часів Другої світової війни. Зайшов товариш Лев. Він трохи дратує оповідача своїм песимізмом, але краще хоч з кимось поговорити.
У квітні несподівано померла теща. Не хворіла і рідко на щось жалілась. А одного дня злягла і все. Думали поховати з тестем, але це фактично в чорнобильській зоні, тому поховали в місті. Дружина віддалилась ще більше. Винуватила себе й чоловіка у смерті матері.
Стосунки з дружиною зіпсувались настільки, що вони почали спати в окремих кімнатах. Одного разу на неї хтось напав в ліфті й відтоді оповідач почав її зустрічати біля під’їзду. Виявилось, що вона ходить в якийсь феміністичний клуб. Оскільки її товаришкам не було де подітись, то тимчасово вони влаштовували свої збори в їхній квартирі. Трохи згодом врешті знайшли офіс.
Оповідач втратив роботу – потрапив у списки скорочень. Ще й посварився з начальником і отримав звільнення, а не «за власним бажанням». Через це стосунки з дружиною зіпсувались ще більше. Намагався знайти роботу з допомогою інтернету, але марно. Довелось ставати на облік Центру зайнятості і домагатись соціальної допомоги.
Влітку хотіли відправити сина на відпочинок, але не вдалося. Тому він проводив увесь вільний час за комп’ютерними іграми. Врешті дружина через своїх знайомих «вибила» йому путівку в Італію.
З роботою все було так само тихо – нікому зараз програміст не потрібний. Несподівано в будинку сталось лихо – застрелили Борьчиного батька. Добре, що син був у цей час в Італії. Дружина втішала Борьчину мати. Потроху все вгамувалось.
Надходила осінь, а роботу знайти не вдавалось. Оповідач часто просто гуляв-бродив вулицями. Одного такого дня щось сталось. Прийшов до тями оповідач вже в себе вдома. Мабуть, він намагався звести рахунки з життям. Про це йому ніхто не говорить, за що він навіть вдячний. Після цього дружина полагіднішала і їхні стосунки почали налагоджуватись.
2002 рік
Новий рік Коня зустрічали величенькою компанією – у гості прийшов Лев і Борька з матір’ю, яку оповідач називав Гламур. Оповідачу здалось, що Лев якось по-особливому на неї дивився. Сам же головний герой з дружиною нарешті повінчались. Син ходить в один клас з Борькою, тепер останнього не впізнати – поведінка значно покращилась.
Наближаються вибори. Оповідач зауважує, що вже не так часто пише свої Записки. Мабуть тому, що вже не відчуває себе таким самотнім. На День закоханих відвідав дві могили – матері й тещі. Дружині почали приходити якісь дивні листи і бандеролі, а згодом хтось почав дзвонити і мовчати в слухавку. Пізніше виявилось, що то її колега схибнулась. Після курсу лікування вона страшенно вибачалась за свою поведінку.
На Великдень їздили на малу Батьківщину дружини. Відвідали могилу тестя, хотіли ще й до будинку зайти, але дорогу переповзла гадюка і дружина сприйняла це як поганий знак, тому повернулись назад.
Оповідач знайшов роботу, хоч і не за спеціальністю, на заводі «Кварк». Зате не сидить тепер без діла.
Літо перебули в місті. Лиш раз їздили на дачу з Борьчиною матір’ю. Вона тепер туди сама боїться їздити – дача двічі горіла. З собою взяли і Лева. Він так само по-особливому дивиться на Гламур.
Дружина на виборах підтримує леді Ю, оповідач же намагається просто не чіпати цієї теми, щоб не сваритись знову.
Малий з Борькою переодягались на Геловін і ходили по цукерки. А після цього застрягли в ліфті і просиділи там годину, аж поки їх не витягли.
Ситуація в країні не тішить – новий уряд зовсім не підходить під розуміння представників країни. Так і закінчується рік Коня.
Дружина боїться оповідачевих депресій, тому схвалює, що він щось пише для себе.
2003 рік
Новий рік зустріли з батьком. Він переніс інфаркт, ще один, а це вже тривожний знак. Тепер треба проводити з ним більше часу.
Декілька місяців оповідач не дивився новин і все було добре., але врешті дійшли й до нього вісті. Дізнався і про нову епідемію, і про війну в Іраку.
Стосунки з дружиною остаточно налагодились. Тепер вечорами вони проводять час разом і тішаться компанією одне одного.
Товариш з Каліфорнії просить частіше навідувати матір – вона вже старенька, а він сам прилетіти не має змоги.
Відвідування Лева дедалі більше дратують оповідача, але прогнати його він не може.
На Івана Купала поїхали за місто, в Музей села. Там стрибали через вогнище і вперше оповідач злякався, що вони з дружиною не перестрибнуть.
Вирішили трохи часу провести на свіжому повітрі і поїхали на дачу з Борьчиною матір’ю. З ними знову поїхав Лев. Відпочивали без телевізора і газет.
Оповідач уже й не знає для чого пише свої Записки. Але дружина й батько кажуть писати, принаймні для себе. А Лев навіть запропонував надрукувати Записки, але у видавництві, куди він сам і звернувся, їх відмовились публікувати.
Друг з Каліфорнії знову нагадує частіше провідувати матір. А вона вже погано бачить і зовсім не збирається до сина в гості.
А в світі катастроф не меншає. Та оповідач ставиться до них не так болюче. Зневірився чи просто звик до цього нескінченного потоку інформації?
«Рік пролетів, як дресирований тигр крізь вогненне кільце катаклізмів».
2004 рік
Все рідше оповідач пише свої Записки.
У світі доброго стається так само мало, а може й менше, ніж дотепер. Але вже й не надто близько до серця бере все це оповідач.
В країні чергові вибори. Все ті ж незмінні кандидати. Все ті ж нескінченні обіцянки. Та все без змін. А навіть якщо і є якісь зміни, то лиш на гірше.
Батько важко сприймає ці вибори. Він зовсім розхворівся.
Вибори розривають країну на частини. Починаються перші протести студентів. Серед усього хаосу оповідач з дружиною вибрались одного дня на природу і провели день в тиші.
У батька був інсульт. Внаслідок цього відібрало мову. Тепер перекладачем у нього дружина. А Тінейджер уже студент.
На виборах за попередніми підрахунками переміг проросійський кандидат. Це викликало обурення по всій країні. Люди одразу повиходили на Майдан. Так почався протест, що згодом переріс у протистояння. Силовики від проросійського кандидата намагались розігнати усіх, але протестувальники стали в оборону.
Оповідач приєднався до протистояння. Навіть ночував на Майдані. Бачив серед студентів Тінейджера, і навіть Лева, якого зовсім не очікував зустріти серед лав протестувальників. Малий лишився також на Майдані, з Тінейджером. І дружина була тут зі своїми студентами. Врешті, усім народом домоглись обрання Народного президента. То вже тепер все буде інакше?
Переказ написаний – cup_of_flowers
Авторські права на опублікований твір належать сайту dovidka.biz.ua.
