Жанри обрядових пісень

Обрядові пісні — це пісні, які виконувались під час різних народних свят та обрядів. Жанри обрядової поезії тісно зв’язані з працею людини, з родинним побутом та з народним календарем.

Жанри календарно-обрядових пісень

Календарно-обрядова пісенна поезія має три умовних цикли: зимовий, весняний та літній.

1. Зимовий цикл

До зимового циклу календарних пісень входять колядки і щедрівки.

Назва щедрівка походить від щедрого вечора – як здавна називали вечір під новий рік.

Колядки – жанр величальних календарно-обрядових пісень, які в дохристиянську епоху були пов’язані із зимовим святковим циклом, а з утвердженням християнства – з різдвяним (від Різдва 7 до Богоявлення)

Засівна – обряд розпочинався із самого ранку (чи ще зночі) магічно-символічним ритуалом посівання дворів чи осель, який здійснювався виключно чоловіками або хлопцями. Бо зерно традиційно сіяли чоловіки… Мотив засіву — накликання родючості на полі, в господарстві та в родині.

2. Весняний цикл

Веснянки — жанр весняного циклу календарно-обрядової творчості. Веснянки, як бачимо з самої назви, — це пісні на честь приходу весни, — календарно-обрядові пісні весняного циклу, які мають закличний характер і сприймаються як звертання до весни, до істот та речей, що асоціюються з нею. У різних місцевостях України ці пісні називаються ще гаївками, гагілками, ягілками, яголайками, маївками тощо.

Веснянки — пісні молодості й краси; в них звучать оптимізм і світлі ліричні мотиви.

3. Літній цикл

Русальні пісні виконувалися під час обрядів, пов’язаних із Зеленим святом, чи Клечальним тижнем (Трійця, за православним календарем, кінець травня — початок червня). Самі епітети «зелений», «клечальний» указують на особливість цього свята — вшановувати зелень, рослинність, яку наші предки одухотворювали.

Купальські пісні виконувалися на святі Івана Купала, знаного у всьому язичницькому світі. Серед купальських пісень є ніжна лірика про кохання, залицяння та сватання, жарти, гумор, сатира, де дівчата висміюють вади хлопців, а хлопці – дівчат. Все це надає святу веселощів, радості; обрядові пісні звеличують процес збирання врожаю, що практично завершує хліборобський календарний рік.

Жниварські пісні

Пісні, виконані під час жнив, відбивали основні періоди праці та обрядів. Їх можна поділити на три групи:

• зажинкові — ті, що величають вправних жниць, перший сніп; бажають починати роботу в добрий час, пророкують добрий врожай, аби кіп було стільки, що «сивий соловейко», ставши на поміч у складанні кіп, не спроможний їх усі зложити, «зозуленька ж кує — копійки рахує — не злічить»;
• власне жниварські — в яких величальні мотиви відступають, а натомість на повен голос звучать скарги на тяжкий труд, на нелюдську втому, на зажерливість господарів, які до ночі тримають голодних наймитів-женців на полі. Тут спостерігається невластиве для інших видів обрядової поезії зіткнення поетичного замилування природою і суворого реалізму підневільної праці;
• обжинкові — в яких знову переважають нотки бадьорості, оптимізму, задоволення з того, що вдалося завершити найтяжчий етап хліборобського року, який недарма в росіян зветься «страдою». Але от усе лихе позаду, чекає останній сніп, його замаюють червоною стрічкою і з піснями несуть додому (якщо жито свого наділу) або тому господареві, який наймав женців. Цей сніп — «дід», або «осталець» — має символізувати достаток, запоруку нового гарного врожаю, бо ж вилущене з нього зерно першим ляже в землю під час нового осіннього посіву.