Аналіз вірша “Жук” Лейб Квітко допоможе зрозуміти твір, визначита яка тема, ідея, художні засоби, головна думка та скласти літературний паспорт твору.
Лейб Квітко “Жук” аналіз (паспорт твору)
Автор: Лейб Квітко
Рік написання: 1920 рік
Жанр: байка
Рід літератури: ліро-епос
Тема: боротьба маленької істоти за життя під час дощу.
Ідея вірша “Жук” Лейб Квітко: навіть найменше створіння може подолати труднощі, якщо йому допомогти.
Головна думка: взаємодопомога та підтримка важливі в житті кожної істоти.
Образи:
- Жучок – маленька, беззахисна істота, що бореться за життя.
- Струмок – символ труднощів у житті.
- Тріска – уособлення несподіваної допомоги, порятунку.
- Діти – уособлення доброти, співчуття та милосердя.
Художні засоби:
– Епітети: м’яка травка,
– Метафори: струмок аж булькоче, тріска каже: «сідай»
– Риторичні оклики: Ой глянь – перекинувсь, ногами пряде!, Жучок потопає, ой горе, біда!
– Порівняння: Жучок умостився, немов на човна
Настрій: напружений, тривожний, але з позитивною розв’язкою.
Мораль: навіть найменші створіння мають цінність, і допомога у важку хвилину – це вияв справжнього добра.
Цей вірш навчає чуйності та милосердя, підкреслюючи важливість допомоги ближньому, незалежно від його розміру чи значущості.
Вірш “ЖУК” Лейб Квітко читати
А дощ іде разом і тут, і он там –
В дворі і на полі – де душно житам.
Намокли дерева, схилився овес…
Хоч би це людина чи вуличний пес!
Одне тільки й видно – біда он жуку! –
Його підхопило водою в струмку.
Ой глянь – перекинувсь, ногами пряде.
Але якось виплив і став на тверде.
Та тільки тут знову краплиною цок! –
Ударило в голову й тягне в струмок.
Жучок потопає, ой горе, біда!
Аж тут плине тріска, і каже: сідай!
Жучок умостився, немов на човна.
Пливе собі тріска, всі кручі мина…
Струмок аж булькоче,сріблом блискотить.
Пливе собі тріска, де хата стоїть.
Прибилась до хати, та в двері ті стук! –
І враз опинився у щілинці жук.
Жила ж там сімейка промежи людей –
Та тільки й усього, що трійко дітей.
Гуртом вони вийшли, де травка м’яка,
І зовсім пустили на волю жука.
Переклад з їдиш Ілля Мазоре та Павла Тичини
