Вірш “Червона калина, чого в лузі гнешся?” написана у формі діалогу між червоною калиною і дубом. За народною символікою червона калина уособлює вродливу дівчину, а дуб – молодого парубка. У поезії поет майстерно відобразив у прагненні калини до сонця – любов до життя, важкі переживання людини за свою гірку долю. Поезія відзначається глибоким ліризмом і високою музичністю.
Аналіз “Червона калино, чого в лузі гнешся”
Автор: Іван Франко
Збірка – „Зів’яле листя”.
Жанр – вірш
Рід: лірика
Вид: інтимна
Тема – діалог між ніжною калиною і похмурим дубом
Ідея – В образі калини вгадується душа ніжної беззахисної дівчини, а в образі дуба -душа грубого, нечулого парубка.
Калина не має сили тягнутися вгору через тінь від дуба.
Художні засоби вірша “Червона калино…”
- Епітети– червона калина, червоні ягідки, колюче терня, тиха молитва
- Риторичні запитання – червона калина , чому в лузі гнешся? Чи світла не любишь , до сонця не гнешься ? Чи жаль тобі цвіту на радощі світу? Чи бурі боїшся , чи грому з блакиті?
- Уособлення: калино світла не любиш, не жаль тобі, бурі боїшся.
- Порівняння: дубе, отінив, мов хмара, отінив, як хмара.
- Повтори: «Чи …», «Не …»
- Звертання: червоно калино.
Франко “Червона калино, чого в лузі гнешся”
Червона калино, чого в лузі гнешся?
Чого в лузі гнешся?
Чи світла не любиш, до сонця не пнешся?
До сонця не пнешся?
Чи жаль тобі цвіту на радощі світу?
На радощі світу?
Чи бурі боїшся, чи грому з блакиту?
Чи грому з блакиту?
Не жаль мені цвіту, не страшно і грому,
Не страшно і грому.
І світло люблю я, купаюся в ньому,
Купаюся в ньому.
Та вгору не пнуся, бо сили не маю,
Бо сили не маю.
Червоні ягідки додолу схиляю,
Додолу схиляю.
Я вгору не пнуся, я дубам не пара,
Я дубам не пара:
Та ти мене, дубе, отінив, як хмара.
Отінив, як хмара.
