Ф. Прокопович «Владимир» аналіз

Ф. Прокопович «Владимир» аналіз

Рік написання «Владимир» — 1705

Автор «Владимир» — Феофан Прокопович (професор Київської академії, де в 1704 р. розпочав викладати поетику. Свої теоретичні погляди намагався висвітлити в історичній драмі «Владимир». Пізніше був церковним і політичним діячем при дворі Петра І)

Тема «Владимир»: зображення прийняття християнства Руссю, прославляючи діяння Володимира Святославовича та відтворення реформ Петра І, які мали значення для політичного та економічного розвитку Росії.

Ідея «Владимир»: висміювання, таврування ганебного протиставлення політики царя-реформатора, серед яких було багато церковнослужителів.

Основна думка: боротьба за прогрес, за передові реформи Петра І проти застою старого ладу.

Особливості назви твору «Владимир»

У тодішній літературі було модним (і цього вимагала теорія літератури) давати заголовок твору дуже довгий, щоб у ньому розкривалися певною мірою його зміст і основна ідея тощо. Так, п’єса Ф. Прокоповича має дуже довгу назву, яку, звичайно, не наводимо повністю, а в такій редакції: «Владимир, всіх словенороссийских стран князь и повелитель». Свій твір автор присвятив гетьману І. Мазепі.

Жанр «Владимир»: автор назвав свій твір трагедокомедією, бо в цю п’єсу, що має в основному серйозний, високий зміст, органічно вплетені комедійні сцени, комічні персонажі.

Особливості твору «Владимир»

«Владимир» — це барокова драма, автор використовує популяр- ний епізод для створення складного багатопланового твору, у якому конкретні ситуації служать для вираження релігійно-філософських і політичних істин. У п’єсі можна виділити три плани:

а) власне історичний сюжет;

б) роздуми Прокоповича про світоглядну кризу епохи;

в) авторську концепцію її подолання.

Проблематика п’єси «Владимир»

Розв’язуючи у «Владимирі» проблему співвідношення віри і знання, релігії і науки, церкви і держави, Прокопович виходить з характерної для нього ідеї синтезу. Він вважає, що світоглядну кризу можна подолати з допомогою своєрідної «християнської філософії», у якій нові форми об’єктивного філософського знання поєднуються з уже традиційною ідеєю божества. У творі історичний князь Володимир приймає віру, яка відповідає світогляду початку ХVІІІ ст. У відповіді філософа на запитання князя, звідки відомо про існування Бога, апелюється не до віри, а до розуму.

Висміюючи неуцтво, користолюбство жерців, критикуючи забобони язичників, Ф. Прокопович тим самим критикує і християнство, якому примітивні уявлення про світ були властиві і на початку ХVІІІ ст.

Головний конфлікт у творі «Владимир» — боротьба релігій, а в мирному плані — старого і нового — втілюється за допомогою принципу контрасту. Протиставлення двох релігій виражається через контрасти змалювання двох груп героїв. Конфлікт кожного героя із самим собою чи груп героїв є відображенням загального конфлікту епохи в долі окремої людини.

Монолог Володимира — внутрішня суперечка князя. Хоча за нього борються добрі і злі сили, він самостійно приймає рішення. Новаторство Ф. Прокоповича полягає в тому, що образом Володимира він по-новому розв’язує моральний конфлікт. Його герой знаходить ту силу, яка визначає його долю,— це обов’язок.

Композиція «Владимир» 

У побудові свого твору автор ішов за власним курсом поетики, який вимагав суворого дотримання певних правил: п’єса має складатися з п’яти актів; подія, зображена у творі, має в житті відбуватися не довше двох-трьох днів, у п’єсі обов’язкові повинні бути пролог і епілог (заключний хор).

Сюжет «Владимир»

У творі «Владимир» зображується видатна історична подія у житті Київської Русі — прийняття князем Володимиром християнства. Відомо, що навколо цього історичного акту точилася гостра боротьба. Це було сперечання нового, історично прогресивного (християнство) з консервативним старим (язичество). Сюжетно п’єса поділяється на три частини: підготовка до прийняття християнства, прийняття нової віри і перші наслідки цього нововведення. Згідно з таким розподілом розставлено й дійових осіб драми. Перша група їх — жерці Жеривол, Курояд, Пияр, тінь Ярополка (брат Володимира, убитий останнім), демони — захищають поганство. Володимир, його сини Борис і Гліб, Філософ, воєноначальники Мечислав і Храбрий — ревні прихильники нової віри — християнства. Найбільш рельєфно у драмі змальовано образ Володимира. Навколо нього, власне, й розгортається вся дія.

Ідейно-художній зміст «Владимир»

Представником нового ладу, речником нових ідей у драмі є князь Володимир Великий, що задумує велике діло: ввести християнство. У своїх змаганнях зустрічає він перешкоду з боку представників давнього ладу поганських жерців Пияра, Курояда й Жеривола. Автор із великим гумором характеризує ворогів з їх негативним світоглядом.

У першій дії драми тінь князя Ярополка перестерігає жерців перед задумами Володимира. Жерці Пияр, Курояд, Жеривіл, яких імена вказують на основні прикмети їх вдачі, хвилюються. В другому акті Жеривіл скликає духів і взиває всіх поганських богів на допомогу. У третій і четвертій діях затримується автор при сумнівах і ваганнях Володимира. Він радиться із синами Борисом і Глібом. Вібувається розмова між проповідником грецької віри і грецьким філософом та жерцем Жериволом, у якій жрець виявляється повним неуком. У душі Володимира відбувається боротьба. Але його сумніви й вагання перемагають, він приймає християнську релігію і велить знищити ідолів. Драму закінчує промова св. апостола Андрія.

Розмір вірша твору і мова

П’єсу написано силабічним віршем (в основному тринадцятискладовим). Мова її — тогочасна українська з багатьма церковнослов’янізмами.

Додати коментар

Відповісти

Ваш e-mail не будет опубликован. Обязательные поля помечены *