«Українська мелодія» — поезія, що виникла на ґрунті народної творчості. Аналіз вірша «Українська мелодія» – тема, ідея, віршовий розмір, художні засоби, жанр та інші питання розкриті в цій статті.
Євген Гребінка «Українська мелодія» аналіз
Автор – Євген Гребінка
Рік написання – 1840
Рід – лірика
Жанр – лірична пісня (романс)
Тема: розповідь про вболівання матері з приводу подальшого життя її дочки у шлюбі.
Ідея: возвеличення щирого почуття кохання, заради якого людина жертвує навіть власним життям.
Основна думка: шлюб з нелюбом (за бажанням матері) — самогубство молодиці: О, Боже мій милий! Що я наробила! / Дочку, як схотіла, із світа згубила.
Віршований розмір: анапест.
Римування: паралельне.
Проблематика «Українська мелодія»
- батьки і діти;
- що є щастя;
- життя і смерть;
Композиція: діалог матері з дочкою про її майбутній щасливий шлюб.
Сюжет «Українська мелодія»
Мати, піклуючись про подальшу щасливу долю своєї дочки, переконує її в тому, щоб вона якомога швидше виходила заміж.
Власну думку жінка мотивує тим, що вже стала старою і незабаром може померти.
Молодиця підкоряється наказу матері, погоджуючись на шлюб, і раптом чинить самогубство. Мати оплакує передчасну смерть дочки, звинувачуючи себе у трагедії, що сталася.
Художні засоби «Українська мелодія»
- Звертання: «Ні, мамо…», «Останешся, доню…», «О мамо, голубко…», «О, Боже мій милий!».
- Риторичні оклики: «Ні, мамо не можна нелюба любить!», «Ох, тяжко, ох важко з ним річ розмовляти! / Хай лучче я буду весь вік дівувати!», «Останешся, доню, одна, сиротою!», «Ти будеш весела, одна, я заплачу!», «О, Боже мій милий! Що я наробила! / Дочку, як схотіла, із світа згубила!».
- Риторичні запитання: «Хіба ж ти не бачиш, яка я стара?», «Як очі закрию, що буде з тобою?», «А в світі якеє життя сироті?». Повтори: «сиротою… сироті», «…нелюба любить».
- Епітет: «нещасная доля».
- Порівняння: «стогнати… як горлиця».
- Метафора: «стогнати під землею», «щастя утрачу», «хрест Божий стоїть», «…із світа згубила».
Євген Гребінка «Українська мелодія» читати
“Ні, мамо, не можи” нелюба любить!
Нещасная доля із нелюбом жить.
Ох, тяжко, ох, важко з инм річ розмовляти!
Хай лучче я буду ввесь вік дівовати!”
— Хіба ж ти не бачиш, яка я стара?
Мені в домовину лягати пора.
Як очі закрию, що буде з тобою?
Останешся, доню, одна, сиротою!
А в світі якеє життя сироті?
І горе, і нужду терпітимеш ти.
Я, дочку пустивши, мовляв, на поталу,
Стогнать під землею як горлиця стану.
“О мамо, голубко, не пдач, ие ридай.
Готуй рушники і хустки вишивай.
Нехай за нелюбом я щастя утрачу;
Ти будеш весела, одна я заплачу!”
Ген там, на могилі, хрест божий стоїть,
Під ним радо й вечір матуся квилить;
“О боже мій-милий! що я наробила!
Дочку, як схотіла, із світа згубила!”
З ПОМИЛКАМИ