Хто автор першої Конституції України

Конституція України— основний закон держави28 червня 1996 року Верховна Рада України прийняла першу Конституцію незалежної України. А чи знаєте ви, що перша конституція України була прийнята ще за часів козацтва в 1710 році.  Хто був автором першої Конституції України знають не всі, і в якому році вона була написана також, тому давайте запамятаємо цікаві факти про минуле нашої Батьківщини.

Хто автор першої Конституції України

Автором першої конституції України став гетьман Пилип Орлик. Це була перша демократична конституція в світі і автором її був видатний український державник, самовідданий український патріот, який все своє життя присвятив боротьбі за незалежність України.

Повністю перша конституція України мала назву:

Договори і Постановлення Прав і вольностей Війська Запорозького між Ясновельможним паном Пилипом Орликом, новообраним гетьманом Війська Запорозького, і між генеральною старшиною, полковниками, а також названим Військом Запорозьким, що за давнім звичаєм і за військовими правилами утверджені обома сторонами вільним голосуванням і Ясновельможного гетьмана урочистою присягою підтверджені року від Різдва Христового 1710, Квітня 5, в Бендерах.

Положення першої конституції України

У тексті документа її автори називають територію держави Малою Руссю, Військом Запорозьким, Україною.

Законодавча влада надається Генеральній Раді, що виконує роль парламенту, до якої входять генеральні старшини, цивільні полковники від міст, генеральні радники (делегати від полків з людей розважливих і заслужених), полкові старшини, сотники та представники від Запорозької Січі(стаття 6). Генеральній Раді належало працювати сесійно, тричі на рік — в січні (на Різдво Христове), квітні (на Великдень) і жовтні (на Покрову). На своїх зборах Генеральна Рада розглядає питання про безпеку держави, спільне благо, інші громадські справи, заслуховує звіти гетьмана, питання про недовіру йому, за поданням гетьмана обирає генеральну старшину.

Найвищу виконавчу владу мав гетьман, влада якого була довічною. У період між сесійними зборами Генеральної Ради виконував її повноваження. Можливості гетьмана і його владні повноваження було значно обмежені статтями 6, 7 і 8. Відповідно до цих положень гетьман не мав права розпоряджатися державним скарбом та землями, проводити власну кадрову політику, вести самостійну зовнішню політику. Йому також було заборонено створювати якусь власну адміністрацію, він не міг застосовувати покарання до винних. Для задоволення матеріальних потреб гетьманові виділялись певні рангові маєтності з чітко визначеними прибутками, проте лише на час його перебування на посаді.

В основному тексті Конституції  проголошено принципи побудови Української держави – Гетьманщини. У 16 статтях Конституції    визначено    державний   статус   Гетьманщини,   її внутрішній лад та відносини з іншими державами. “Пакти й Конституція” П.Орлика визначили національно-державний суверенітет України.

У статтях зазначалося:

– Україна з обох частин Дніпра має були звільнена від чужоземного панування;

– Україна має бути повністю незалежною від Московщини та Польщі;

– Українські кордони вічні і недоторкані;

–  Україна перебуває під протекторатом Швеції;

– Україна підтримуватиме союзницькі відносини з Кримським ханством.

1 параграф: Православ’я було проголошено державною релігією. Документ передбачав незалежність української церкви при формальному її підпорядкуванні константинопольському патріархові. Стаття вимагала від гетьмана, щоб він, звільнивши від шведів Україну, викорінив у ній всяке іновірство, крім “віри святої православного східного сповідання”, тобто заборонялися католицька, греко-католицька, протестантська, іслам, іудаїзм. З сучасної точки зору тут немає релігійної толерантності і віротерпимості. Але тоді були інші часи, коли православна віра і українська церква перебували у важкому становищі і потребували державного захисту і підтримки.

2 параграф:  затверджує незмінність кордонів Української держави, які встановлювалися відповідно до умов Зборівського Мирного договору, підписаного в 1649 році між Б.Хмельницьким та урядом Речі Посполитої. Таким чином, Гетьманщина складалася з трьох воєводств (Київського, Брацлавського та Чернігівського), а її кордон мав проходити по річці Случ, тобто Західна Україна залишалася в складі Польщі. Стаття друга також визнавала протекторат Швеції над Україною та зобов’язувала гетьмана просити шведського короля, щоб він після закінчення війни з Росією добився від останньої повернення полонених українців і компенсації збитків.

3 параграф: укладання військового та політичного союзу з Кримським ханством, з яким у момент  складання Конституції були пов’язані дуже важливі для України сподівання. Гетьман повинен дбати про відновлення давнього братерства з Кримським ханством для збройного об’єднання і скріплення вічної дружби, щоб сусідні землі не зважувалися нападати на Україну, а самі побоювалися нападу.

4 і 5 параграф: затверджували автономні права запорожців. Перш за все, Дніпро і землі Війська Запорізького мали бути звільнені від московських укріплень, фортець і повернуті війську. Після визволення України гетьман зобов’язувався повернути Війську Запорізькому міста Терехомирів, Переволочну, Кемберду, прилеглі землі, Козацьку фортецю. Не дозволялося “нікому з влади духовної й світської займатися там промислами, полюванням і рибальством”.

6 параграф: Права гетьмана, генеральної старшини і нижчої козацької адміністрації. Тут говориться про те, що вища влада в Україні має належати виключно гетьманові й козацькій Генеральній Раді у складі генеральної старшини. Генеральна рада має право давати поради гетьману, а також його наступникам “про цілісність батьківщини, про її загальне благо й про всі публічні справи”. Далі в документі застерігається, що без попереднього рішення  і згоди ради “на власний розсуд гетьмана нічого не повинно ні починатися, ні вирішуватися, ні здійснюватися”. Всі члени за наказом гетьмана мусять збиратися тричі на рік – на Різдво, Великдень і Покрову в резиденції гетьмана для слухання і обговорення справ. Нікому не дозволялося ухилятися від активної участі в раді, від призначеного часу. Поточні питання державного управління гетьман міг вирішувати особисто, періодично радячись із генеральною старшиною.

Старшини у своїх полках зобов’язані стежити за громадським порядком і рішуче виступати проти спроб скривдити чи утискувати простий люд. Старшина зобов’язується дотримуватися відповідного права і виявляти шанобливість до особи гетьмана і вірно йому служити. Гетьману ж належить повертати старшин і мати їх за бойових соратників.

7 і 8 параграф: йдеться про відповідальність старшин і рядових козаків при вчиненні правопорушень. Всі важливі судові справи, серед них і про образу гідності гетьмана, повинні передаватися на розгляд до Генерального військового суду. Суд повинен винести рішення не “поблажливе” чи лицемірне, а таке, якого вимагає закон.

Таким чином, за Конституцією в Україні утворилися три гілки влади: законодавча – Генеральна Рада, виконавча – гетьман і Генеральна старшина і судова – Генеральний суд.

9 параграф
Згідно з дев’ятим параграфом був повністю відсторонений від розпорядження військовим скарбом. Зазначалося, що Скарбницю повинен очолювати Генеральний скарбник, який би розпоряджався прибутками, узгоджуючи свої дії з гетьманом.

У кожному полку мають бути обрані по два присяжних скарбники. Полкові скарбники мусили “знати і прибутки від приватних осіб, і публічні податки, слідкувати за видатками, щорічно складаючи звіти”. Полкові скарбники підпорядковувались Генеральному скарбникові. Полковники були відсторонені від розпорядження полковим скарбом. Далі говориться, що майно та скарби державні повинні бути відокремлені від власного майна гетьмана. Згідно з дев’ятим пунктом на утримання гетьмана виділялися маєтки в Шептаківському повіті й частина земель Війська Запорізького.

10 та 11 параграф: гетьман повинен:

–         здійснювати загальний нагляд за діяльністю адміністративних органів;

–         затверджувати вибір найвищих урядовців і полковників;

–         не допускати зловживань козацької старшини, боронити від кривд козаків і посполитих;

–         звільняти від податків і повинностей козацьких вдів, сиріт і деякі інші категорії населення.

12 параграф: говорилося про необхідність ревізії земельної власності й укладання справи з повинностями, які несли посполиті: “нехай буде призначена і через спеціально встановлених комісарів здійснена ревізія усіх видів публічних і приватних володінь і за високим рішенням  Генеральної  ради  у присутності Гетьмана нехай буде ухвалено урочисто й непорушно: кому належить згідно з законом, а кому не належить користуватися правом володіння, і які саме належить виконувати повинності підданим”.

Згідно з цим параграфом захоплені старшиною земельні володіння міст мали бути повернені їм. Це збільшило б прибутки міст та полегшило б становище міського люду.

13 параграф: вимагає, щоб столичне місто Русі Київ та інші міста України зберігали недоторканими всі свої справедливо отримані закони та привілеї. Мова йде про Магдебурзьке право.
14 параграф: забезпечувалися права українських міщан, купців, селян. Враховуючи нарікання посполитого люду на зловживання гетьманських урядовців під час переїздів і їх вимагання від містечок і сіл надавати їм подарунки, харчі, підводи, супровід і т. інше, гетьман має встановити такий порядок, щоб у кожному місті був присяжний скарбник, який би відповідав за всі громадські прибутки і видатки і контролювати розрахункові книги. Гетьман має подбати про стягнення публічної підводної повинності на користь офіційних осіб, але встановлювати її такою, щоб вона не була обтяжливою для народу, враховуючи досвід зарубіжних країн.

За прикладом зарубіжних країн буде заведена пошта – в полках будуть заведені державні гінці за казенний кошт.

15 параграф: скасовувалися податки на річну платню найманому війську, так як посполитий люд ніс великі збитки на утримання різних військових формувань.

16 параграф:Організацію торгівлі та унормування податкової системи. Тут містяться законодавчі заходи щодо врегулювання торговельних, зокрема, ярмаркових справ. Мова йшла про те, щоб повинність брати з тих, з кого належить, а не з убогих людей. Встановлюється єдине правило: митники повинні стягати на користь державної скарбниці платню за введення і виведення в обсязі, вказаному в універсалах, не стягуючи нічого зайвого. Ринкові  комісари повинні  збирати  податок  лише  від  тих,  хто тому підлягає, тобто з торгових людей. Про це має дбати гетьман, до обов’язків якого, як зазначається в Конституції, – належить “великодушно направляти і поліпшувати усі права в країні стосовно надійного дотримування непорушних громадських вольностей”.

Додати коментар

Відповісти

Ваш e-mail не будет опубликован. Обязательные поля помечены *