Класифікація подразників

В цій статті ви ознайомитеся з інформацією про види, властивості, характеристика подразників.

Класифікація подразників

Подразник – це різка зміна у зовнішньому або внутрішньому середовищах організму достатньої сили та інтенсивності, яке викликає збудження.

Вплив подразника на живий організм (клітину або тканину) розглядається як процес подразнення.

Подразливість – це особлива здатність клітин, тканин посилювати або зменшувати активність (рівень обміну речовин) у відповідь на вплив подразника.

Подразники характеризуються:

– якістю;

– силою;

– інтенсивністю.

Показники класифікуються за якістю (модальністю), тобто за тією формою енергії, яка властива кожному з них.

Подразники поділяють на:

– механічні;

– хімічні;

– теплові;

– осмотичні;

– світлові;

– електричні.

Ці подразники передаються за допомогою різних форм енергії:

– світло – фотонами,

– хімічні подразники – молекулами та іонами,

– теплові – за допомогою температури,

– механічні – шляхом механічної форми енергії.

За біологічним значенням подразники поділяються на:

– адекватні;

– неадекватні.

Адекватні подразники – це подразники, які впливають на дану клітину або тканину за природних умов, до сприйняття яких вони спеціально пристосовані і саме до них мають високу чутливість, тобто вони відповідають за модальність даного виду клітин і здатні викликати збудження навіть при досить малій енергії (дозі) впливу на відміну від решти подразників – неадекватних.

Неадекватні подразники – це подразники, які не впливають на дану клітину або тканину за природніх умов, до сприйняття яких вони спеціально не пристосовані і не мають високої чутливості.

За силою подразники поділяються на:

– підпорогові;

– порогові;

– надпорогові.

Пороговий подразник характеризується мінімальною силою, достатньою для того, щоб викликати специфічний ефект у подразнювальній клітині чи тканині.

Надпороговий подразник – подразник, сила якого перевищує порогову.

Підпороговий подразник – подразник, сила якого менша за порогову.

Для виникнення збудження важливе значення має:

1) сила подразника;

2) тривалість дії подразника;

3) швидкість наростання сили подразника.

Якщо швидкість наростання сили подразника до порогової мала, то збудження не виникає. Це зумовлено тим, що за час наростання сили подразника в тканині розвиваються зміни, які підвищують поріг подразнення і перешкоджають розвитку збудження. Пристосованість збудливої тканини до дії подразника, сила якого повільно зростає, називається акомодацією.

За дії подразника надпорогової сили у деяких тканинах збільшується біологічна реакція (збудження). Але подальше збільшення сили подразника не спричинює її зростання – система досягає межі своїх функціональних можливостей.

За надто великої сили подразнення збудження може навіть зменшуватись – песимальна сила. В такому разі оптимальною силою є така найменша сила подразника, за якої спостерігається найбільша біологічна реакція.