Олег Ольжич «Полісся» аналіз

Олег Ольжич «Полісся» аналіз ідейно-художній викладено в цій статті.

Олег Ольжич «Полісся» аналіз вірша

Є в О. Ольжича лірична сповідь, виповнена синівською любов’ю до краю, де він народився і зростав, де малюком зробив перші кроки, а в роки Другої світової війни знову повернувся, щоб боротися за національне відродження і самостійну українську державу. Це диптих «Полісся».

На осяяних схилах сон-зілля уже голубіє.
Вигинається небом над шумом соснових корон
Ці бори золоті і ці шуми, що скліплюють вії,
Ці замріяні люди, що слова не чули: закон!

Тут земля тільки пестить, п’янить, вагітніє і родить.
Кожну гілочку млостю налив охмелілий тетрюк.
А далеко-далеко проходять народи,
І стрічається бурею зброя у тисячах рук.

Моє тіло струнке, мов посріблений гін осокору,
Рівно дихають груди, і кров тяжкоплинна, як мед,
Доки кинуть і нас у степи, у мінливі простори,
Спрага моря, брокатів і збуджений порив вперед.

У вірші, як бачимо, поряд з ліричними настроями, викликаними спогадами про красу зелених поліських борів, голубе небо, сон-зілля, оспіване в легендах вчувається і «збуджений порив вперед». Поет повен сили і віри, а спогади про своє дитинство є для цього вічним і чистим джерелом духовності та боротьби ліричних героїв, у ролі яких він часто виступав сам. О. Ольжич дуже тонко відчував, розумів і любив природу. Можливо, саме тому «його очі весь час випромінювали із себе загадкове сяйво безмежної і беззастережної віри у вічну красу, що знаходиться в природі…» — згадує його дружина Катерина Білецька.

Автор: J. G. (Джей Джи) У рубриці: Укр. літ.

Додати коментар

Відповісти

Ваш e-mail не будет опубликован. Обязательные поля помечены *