«Ой ти, дівчино, з горіха зерня» аналіз вірша

Ой ти, дівчино, з горіха зерня — вірш Івана Франка, увійшов до збірки поезій Івана Франка «Зів’яле листя», що вийшла 1886 року. «Ой ти, дівчино, з горіха зерня…» написано на зразок української народної ліричної пісні «Ой ти, дівчино, горда і пишна…» Франко описує красу дівчини, використовуючи фольклорні мотиви і порівняння, властиві народній пісні.

«Ой ти, дівчино, з горіха зерня» аналіз вірша

Віршований розмір «Ой ти, дівчино, з горіха зерня»: п’ятистопний хорей.

Тема «Ой ти, дівчино, з горіха зерня»: страждання ліричного героя із-за неподіленого кохання.

Ідея «Ой ти, дівчино, з горіха зерня»: Ліричний герой закоханий, він дивується тому, як різні якості характеру поєднуються у його коханої — уста — «тиха молитва», а слово — «гостре, як бритва». Дівчина горда, зрозуміти її і здобути прихильність, — як дістати зернятко із твердого горішка, — дуже важко. Почуття любові ліричного героя таке сильне, що він ладен «згубити душу», вважає це і своєю радістю, і своїм горем.

Художнi засоби «Ой ти, дівчино, з горіха зерня»:

Риторичнi питання: «Чом твое серденько…?», «чом твоi устенька…?» и т.д.
Протиставлення: усмiх — скрута, радощi — горе.

-Речення у більшості — повні, що допомагає нам показати повну картину.
-Більш всього іменників, що надає нам повну картину про учасників «подій».
епітети: колюче терня, тиха молитва, що надають твору яскравистості.
Звертання: Ой ти, дівчино, ясная зоре! Показають про кого взагалі йдеться мова.

Ідейно-художній аналіз поезії «Ой ти дівчино з горіха зерня»

Значну естетичну функцію у вірші виконує пісенний паралелізм, лірична оповідь вибудувана з риторичних запитань:

«Ой ти, дівчино, з горіха зерня,
Чом твоє серденько — колюче терня?
Чом твої устоньки — тиха молитва,
А твоє слово остре, як бритва?»

Стилістично нейтральні слова серденькослово в контексті твору набувають нового смислового наповнення, асоціюються не з чарівною, а холодною дівчиною, якій байдужі глибокі почуття ліричного героя. При цьому врода коханої змальовується в річищі фольклорної поетики, а тому протиставляється її норовистій вдачі, її серцю «колючому», як шпички терня, словам гострим, як бритва. Проте ці порівняння не свідчать про важкий характер дівчини. Просто вона не кохає юнака, який безтямно любить її, захоплюється красою очей, котрі «сяють тим чаром, / Що запалює серце пожаром», іменує милу «ясною зорею».

Душевні переживання ліричного героя зображуються через багату образну палітру, а також контрастні суб’єктивні оцінки:

«І чом твій усміх — для мене скрута,
Серце бентежить, як буря люта?
Ой ти, дівчино, ясная зоре!
Ти мої радощі, ти моє горе!»

Митець характеризує ліричного персонажа за допомогою антонімів, поєднання кількох значень слів, внаслідок чого поетичний образ звучить багатоголосо. Прекрасним є кохання, його істинна сутність, без осягнення якої людина морально гине. Це шлях у світ справжніх цінностей, у світ гармонії, до самого себе і коханої.

Римування вірша «Ой ти, дівчино, з горіха зерня» відповідає принципу римування в українському фольклорі— переважають морфологічні рими, тобто між собою римуються однакові частини мови: чаром пожаром, зоре горе та інші. Відтак музичне звучання строфи, гра тонів і напівтонів зливаються в органічну єдність, наповнюючи поезію особливим колоритом і створюючи своєрідний сплав музики й живопису, завдяки чому художній образ стає зримим і окресленим. Вірш увиразнюють паралелізм («Ой ти, дівчино, ясная зоре! / Ти мої радощі, ти моє горе!»), а також лексичні анафори («Ой ти, дівчино…»).

Коментарі:
  1. 12 месяцев ago
    • 1 день ago

Додати коментар

Відповісти

Ваш e-mail не будет опубликован. Обязательные поля помечены *