Микола Гоголь “Шинель” скорочено читати
У Петербурзі, в одному департаменті служив чиновник, низенький, рудий, підсліпуватий. Він займав дрібну і низькооплачувану посаду – титулярний радник, його обов’язком було переписувати документи. Це був Башмачкін Акакій Акакійович. Коли він тільки народився, то відразу заплакав і зробив таке обличчя, ніби відчував, що стане титульним радником. Жив він на орендній квартирі в бідному районі Петербурга, ні друзів, ні сім’ї у нього не було.
Все своє життя Акакій Акакійович займав одну посаду, і в департаменті його ніхто не поважав. Начальство ставилося до нього деспотично, молодь сміялася над ним. Башмачкін намагався не звертати на це уваги й лише іноді з образою питав, навіщо його ображають.
Свою роботу Акакій Акакійович виконував відповідально і з якоюсь любов’ю, він умів тільки переписувати, але робив це добре. Іноді він навіть спеціально брав що-небудь додому і переписував.
На свою зовнішність головний герой не звертав уваги, вів дуже скромний спосіб життя, не захоплювався ніякими розвагами. А спати лягав блаженно посміхаючись і думаючи про те, що Бог пошле йому переписувати завтра.
Одного дня Акакій Акакійович зрозумів, що його старенька шинель зовсім зносилася і більше не рятувала його від морозу. Герой вирішив віднести шинель до кравця, думаючи витратити на це два рубля.
Однак кравець Петрович прискіпливо оглянув шинель і зробив висновок, що відновленню вона не підлягає. Заплатки ставити було просто нікуди, настільки зносилася тканина. Кравець порадив купити нову шинель. Акакій Акакійович здригнувся і запитав, скільки це буде коштувати. Петрович відповів, що нова шинель коштує 150 рублів.
Не в собі Акакій Акакійович вийшов від кравця і побрів в сторону, протилежну своєму будинку. Він зробив другу спробу звернутися до Петровича, коли той був напідпитку, але вердикт кравця не змінився – відновленню не підлягає.
Башмачкін став думати як добути грошей, адже він і так був весь у боргах. У його скарбничці за кілька років накопичилося 40 рублів. Це була половина суми, яку Акакій Акакійович розраховував витратити на шинель. І Акакій Акакійович вирішив економити на всьому. Вечорами герой відмовляється від чаю і свічок, рідше пере білизну, вдома носить халат на голе тіло, «щоб не зношувати білизни»…
Поставивши перед собою мету Акакій Акакійович змінився. Він став більш рішучим, і один раз ледь не помилився при переписуванні.
Башмачкін часто заходив до Петровича обговорювати фасон і матеріал. А потім несподівано отримав 60 рублів преміальних. Через два місяці голодування Акакій Акакійович назбирав вісімдесят рублів.
Разом з Петровичем Башмачкін купив сукна, підкладку, комір із кішки і через два тижні шинель була готова. Щасливий Акакій Акакійович вийшов з дому в новій шинелі. Він був щасливий.. У департаменті всі вітали Акакія Акакійовича з новою шинеллю. А один чиновник навіть запросив Акакія Акакійовича на вечерю. Весь день перетворився для нього в свято.
Башмачкін ішов по вечірньому місту, по дорогим кварталах і дивувався. Але в той же час відчував гордість й іноді посміювався.
У гостях було весело, Акакія Акакійовича знову ще раз привітали з шинеллю, веселилися, пили.
О дванадцятій годині герой пішов додому. Багаті квартали скінчилися і потягнулися квартали бідноти, темні і порожні. Акакій Акакійович відчув страх. На пустельній площі його наздоганяють невідомі люди, один з них заявляє, що шинель на плечах Башмачкіна належить йому, штовхає його в сніг і забирає шинель. Приватний пристав замість допомоги поставив Акакія Акакійовича у незручне становище розпитуваннями про те, чому він так пізно опинився на вулиці, чи невідвідував він який-небудь непристойний будинок. Башмачкін пішов, так і не зрозумівши, чи буде справі дано хід.
У департамент він знову змушений прийти в старій дірявій шинелі, і знову над ним насміхалися, хоча знаходяться і ті, хто його шкодує і радить відправитися до «значної особи, яка може посприяти більш успішному пошуку шинелі».
“Значна особа”, щоб показати свою значущість, протримала чиновника в приймальні кілька годин. Потім Акакій Акакійович все-таки був запрошений увійти і довго розповідав обставини викрадення шинелі, просячи допомогти в її розшуку. Та “значна особа” образилася на таке незначне прохання, почала лаятися і топати ногою. Акакій Акакійович мало не втратив свідомості. Не тямлячи себе він вийшов, дійшов додому заметений снігом і відразу ліг у ліжко. У нього була сильна гарячка… Викликаний лікар спрогнозував Башмачкіну швидку смерть.
Останні години свого життя Акакій Акакійович провів в сильному маренні, серед шинелей і Петровичів, а потім віддав Богові душу. Акакія Акакійовича тихо поховали, а в департаменті тільки через чотири дні дізналися про його смерть.
Але несподівано історія отримала фантастичне продовження. По Петербургу пройшов слух, що на тому місці, де пограбували Акакія Акакійовича мертвий чиновник зриває з людей шинелі, не звертаючи уваги на посади і звання. Один з чиновників департаменту побачив мерця і впізнав в ньому Башмачкіна. Поліція була безсила.
“Значну особу” тривожила думка про бідного Башмачкіна. Через тиждень йому донесли, що Башмачкін помер. Бажаючи розважитися і заглушити докори сумління, “значна особа” відправилася на вечірку, а потім – до коханки. По дорозі мертвий Башмачкін зірвав з нього шинель і заявив, що це компенсація за шкоду, завдану йому.
Ця подія так налякала “значну особу”, що він почав менше грубити підлеглим і уважніше вислуховувати громадян. А генеральська шинель, мабуть, сподобалась привиду, бо відтоді більше його на вулицях Петербурга не зустрічали….
