«Сіроманець» скорочено

«Сіроманець» скорочено читати можна за 15 хвилин, щоб згадати про головні події повісті Миколи Вінграновського.

«Сіроманець» короткий зміст (переказ)

Сіроманець — найстаріший вовк у світі, досвідчений і мудрий. Він довгий час був ватажком зграї, виховав багатьох вправних, сильних і сміливих вовків. До його порад завжди прислухалися молоді вовки, на його думку зважали, «він снився молодим вовчицям». Він давно втратив свою зграю і свою родину — дружину й дітей. Їх убили люди. Залишився Сіроманець самотнім на цьому світі, та ще він і зовсім осліп, тому добувати поживу хижакові було нелегко.

Сіроманець не злий за вдачею, але в нього є особистий ворог серед людей — Василь Чепіжний. Це він винищив вовків за те, що вони з’їли його козу, і навіть отримав за це премію і купив мотоцикла. Для цього мисливця метою життя стало звести зі світу вовка.

Одного дня Чепіжний з конем йде до лісу, щоб спіймати Сіроманця. Сіроманець чує запах коня, він дуже голодний, кілька днів вже нічого не їв, крім польових мишей. Сіроманець переслідує коня і Чепіжного, розуміє, що людина влаштовує на нього засідку.

Коли Сіроманець кинувся до Чепіжного, той почав тікати, викидав із сумки всі свої припаси. Сіроманець загнав Чепіжного по шию в озеро і сам сів на березі, до самого ранку.

Коли вранці Чепіжний повернувся до села, він ще більше ненавидів вовка і організував полювання на нього. Виділили навіть вертоліт, з допомогою якого і хотіли знайти вовка.

Хлопчик Сашко захоплюється Сіроманцем. Він вважає його чесною та справедливою твариною, яка не зробила нікому нічого поганого. Навіть коли мисливці винищили його вовченят — Сіроманець не помстився їм. Тому Сашко захищає його перед батьком та іншими дорослими. Але дорослі не розуміють хлопця, тому що для них вовк — хижак, якого треба впіймати. Не знайшовши підтримки, Сашко вирішує діяти самостійно. До школи він іде через ліс і намагається знайти там вовка. Але знайшовши його Сашко спочатку злякався, «…задерев’янів. Сіроманець тим часом обнюхав його з ніг до голови, лизнув по куртці ґудзика і ліг на листя. Сашко потроху відторопів, прийшов до тями і сам сів навпочіпки біля Сіроманця.»

Саме Сашко допомагає Сіроманцю переховуватись у лісі. Він веде вовка до глиниц, де викопує йому нору, щоб той міг там переховуватися, носить вовкові пиріжки. dovidka.biz.ua Сашко сподівався, що батьки дозволять вовкові жити у них, хлопчик навіть планував почати працювати на тракторі, щоб заробити вовкові на харчі.

Сашко вважає Сіроманця кращим другом, він годує його, розмовляє з ним та проводить увесь з ним вільний час.  «Сіроманець проводжав його лісом до школи, зустрічав його на узліссі. Одного дня Сашко відкрив, що Сіроманець сліпий. Він показав вовкові кольорові малюнки різних звірів у журналі «Натураліст»: Сіроманець дивився кудись у просторінь, в одну точку. Сашко заводив журналом перед його очима: ніякої уваги. »

З настанням зими, Сашко почав хвилюватися, адже по слідам Сіроманця могли спіймати.

Чепіжний продовжує шукати вовка, ставить капкани і риє вовчі ями, та навіть їде в місто, щоб купити величезну собаку «Вовкодавиху», яка б могла знищити вовка. Чепіжний з мисливцями риє яму в чагарниках, в яку все ж і потрапив Сіроманець.

Для Сашка звістка про те, що Сіроманця спіймали стала ударом. Вночі, одягнувши батькові валянки, Сашко йде через сніг до кузні, де знаходився звязаний Сіроманець. Хлопчик через дах пробирається до кузні і звільняє вовка.

«Сашко обійняв обома руками вовка за шию.

— А ти думав як? Ти думав, що тобі кінець, Сіроманчику, ну скажи, думав? Не кінець, давай сюди лапи!

Захрумкотіло під ножем мерзле мотузяччя, яким Сіроманець був прив’язаний до драбини. Вовк звівся на зімлілі лапи.
– Ти, головне, не бійся. Як завтра відчинять двері – кидайся прожогом, напролом. Бо витягти тебе у діру в стелі я не можу… Найголовніше – кидайся і лети щодуху до лісу… Прощай, вовчику… Як будеш живий, не забувай мене, я тебе ніколи не забуду. Прощай! – Сашко обійняв Сіроманця, той лизнув Сашкові руки, щоку…»

Сашко вночі повернувся додому, приховавши від усіх свій вчинок.

Чепіжний був надзвичайно радий, що впіймав свого ворога і давав інтерв’ю журналістам, виставляючи вовка — справжним хижаком, який тероризував їх село. Всі жителі знали, що то брехня, адже за весь час, Сіроманець з’ї лише козу Чепіжного.

Сіроманця мали забрати до зоопарку, але коли відкрили двері кузні він втік. Сашко сподівався, що Чепіжний не дожене і не знайде вовка. Для більшості дорослих таке хвилювання про вовка було незрозуміле.

Чепіжний лютував, що вовк втік, ще й журналісти опублікували новину про його втечу з фотографією, на якій вовк збиває з ніг Чепіжного.

Вовк був змушений покинути ліс та переховуватись далеко в степу — на полігоні «… відчував, що тут йому буде спокій». Сашко дуже сумував за ним. Навіть потоваришувавши з дівчинкою Галею, Сашко не забував про Сіроманця.

На полігоні вовку було непросто, старші льотчики навчали молодих влучати в ціль з неба. За кілька днів Сіроманець вивчив їхній графік, достоту залазив в якусь воронку, коли літаки були ще далеко, і там спокійно перечікував смертоносний тайфун з вогню і сталі. Потім приїздили льотчики, оглядали свою роботу; вовк одбігав від них подалі, не потрапляв на очі.

Але одного разу снаряд розірвався поруч з вовком, і той на кілька днів навіть оглух. А коли настала зима, Сіроманцю було важко вижити, він зовсім охляв. Він змушений був прикинутися мертвим, щоб спіймати хоча б ворону.

Одного дня, після хуртовини, льотчики знайшли замерзлого напівживого вовка. Капітан Петро Лях і його син Андрій принесли Сіроманця до гаража. Вони дали йому води і м’яса, сподіваючись, що вовк виживе.

Сіроманець одужав, і навіть подружився з Андрійком і його сім’єю, завжди зустрічав хлопчика зі школи.  «Льотчики видовбали ломами у мерзлій землі Сіроманцеві яму під лісосмугою, вкрили її соняшничинням, і він став там жити, аби не нюхати бензину в гаражі, їсти йому було що, та він тепер і сам добував дещо в полях, щоб не засиджуватись.»

Одного дня була страшна зимова заметіль, і батьки Андрійка зрозуміли, що їх син і вовк одні в степу. Вони почали пошуки, і саме Сіроманець врятував Андрійка Ляха. dovidka.biz.ua Сіроманець тягнув хлопчика на собі, вирив яму, в яку можна було сховатися від снігу та вітру. А коли почув постріли почав голосно вити, щоб їх могли знайти.

 Батьки були вдячні вовку за врятування сина, навіть вечерю віднесли до його лігвища.
З настанням весни, Сіроманець почав сумувати, згадувати Сашка і все ж зник з полігону.
Сашко не забував про Сіроманця, і побачивши в газеті новини про військову частину, де живе Сіроманець, був радий, що у вовка все добре. А Чепіжний відправляється туди, щоб поквитатися з давнім ворогом, і надзвичайно розчаровується, дізнавшись, що вовк від них втік.
Сашко дізнавшись, що вовк втік з військової частини відчував, що скоро він має з’явитися в їхньому лісі. Так і сталося, через кілька місяців, коли Сашко йшов зі школи, він побачив свого кращого друга.

Їхня зустріч після тривалої розлуки була дуже емоційною. «Сашко не повірив своїм очам: на стежці перед ним стояв Сіроманець! Високий, широкогрудий, з великими димчастими незрячими очима.

— Здрастуй…— самими губами сказав йому Сашко.

Сіроманець плакав. Великі срібні сльози котилися по його морді і падали на пісок під лапи. Сашко обійняв його за шию…»

Сашко розповідає Галі про вовка, так як її батько-лікар може вилікувати вовку очі. Хлопчик не зраджує своїй меті вилікувати вовкові зір. Задля цього він навіть втікає з дому (залишивши батькам записку) та подорожує кілька днів пішки, щоб дістатися до лікарні Філатова в Одесі.

Він змайстрував йому намордник, по дорозі в Одесу вони старалися уникати людей. В Одесі люди навіть не зрозуміли, що хлопчик веде справжнього вовка, і йому вдається дістатися до лікарні Філатова. Сашко залишає вовка на вулиці, а сам іде дізнатися про можливість лікування. Але на подвір’ї лікарні вовка оточують собаки, які зачувши вовка, починають гавкати. І останньої миті вовча натура бере верх і Сіроманець втікає з лікарні, навіть не попрощавшись з кращим другом.

Сіроманець повернувся в село, підходив до оселі мисливців, але тих не було вдома…

Сашко на автобусі повернувся додому і полем побіг до лісу. В лісі Сашко ходив до вечора, кликав Сіроманця у глинищах… Сіроманця не було…

Сіроманець пішов у степ, ліг на спину, підняв лапи, і на його лапи западав дощ, за дощем — сніг, аж до тих пір, коли на кожній його лапі не звили собі гніздечка сорокопуди…

З води сходило сіре сонце, на ньому скидалась риба, і Сашко обнімав Сіроманця за шию.

«А ти думав, вовчику, як? Ти думав, що це нам уже і кінець з тобою?..»

Коментарі:
  1. 2 недели ago

Додати коментар

Відповісти

Ваш e-mail не будет опубликован. Обязательные поля помечены *