Михайло Михайлович Коцюбинський – відомий український письменник, його називають сонцепоклонником. Він любив життя, людей, землю, природу, прагнув до прекрасного й шукав його навіть там, де не було. Вислови про Коцюбинського відомих людей підтверджують його доброту, його високе становище та повагу до нього.
Вислови про Коцюбинського
М. Рильський — про М. Коцюбинського:
В тугому комірці, з тяжким портфелем,
Охайний, чепурний і мовчазний,
Він перебував тут вік свій нелегкий
Над статистичним ділом невеселим.
(«Чернігівські сонети»)
Остап Лисенко (син композитора), який мав щастя особисто зустрічатись з митцем слова: «Уявіть собі людину середнього зросту. В його постаті, ході, одежі стільки простоти скромності і водночас якоїсь внутрішньої вишуканості, благородства. Рухи його скупі, жодного зайвого жесту, вдумливе обличчя так і світиться любов’ю до людей, погляд його темних на диво виразних очей, проникає до самого серця, зігріває душу».
«Досить було хоч раз побачити Михайла Коцюбинського, щоб полюбити його на все життя. Чехов писав, що все в людині повинно бути прекрасним: і обличчя, думка, і одяг».
В. Ковердинський (наглядач Шаргородської духовної школи), Коцюбинський «завжди був старанно вмитий, причесаний, в скромному, але чистому одязі: чоботи його завжди були вичищені… сам він турбувався про свою акуратність: в боковій кишені його сундучка завжди був гребінець і дзеркальце, щоб кожний раз під час перерви між лекціями можна було все привести до ладу, не залишався він також і без носової хусточки».
Михайло Венедиктович Микіша (він зустрічався з Коцюбинським і свого вчителя М. Лисенко) про зовнішність, красу і благородство душі митця: «Найбільше враження зробили на мене його великі, замріяні, глибоко проникливі очі. Він мав статну, вище середнього зросту фігуру, красивої форми, чисто, до блиску виголену голову, прекрасні вуса, які йому дуже йшли і прикрашали його обличчя. Одягнутий був у білий, елегантно пошитий костюм. Взагалі в його постаті, одязі і манерах було стільки простоти, скромності і в той же час відбивались якесь внутрішнє благородство і привабливість. Рухи його були скупі, жодного зайвого жесту, голос проникливий, прекрасного баритонового тембру, який запам’ятовувався і глибоко западав у серце. Від першої зустрічі з Михайлом Михайловичем у мене залишилось враження про нього як про надзвичайно розумну, культурну, виховану людину». Подорож шляхами життя і письменницької діяльності М. М. Коцюбинського.
Є. Бакша-Мельникова: «Ласкавий з дітьми, він зумів зразу завоювати нашу загальну симпатію, і нам учитись було легко і приємно. Михайло Михайлович був не лише нашим учителем, а й вихователем та другом. У вільний від навчання час він читав нам доступні нашому розвиткові свої та інших авторів твори і тим розвинув нашу любов до України. Завдяки Михайлові Михайловичу я дуже полюбила все українське: носила український костюм, співала українських пісень, зацікавилась побутом селян…»
Ольга Дорошенко, чернігівська вчителька: «Дуже проста і мила людина у своєму поводженні, він завжди одягався у звичайне європейське вбрання, трохи строго, але елегантно.
Не тільки серед людей, а й удома, серед членів своєї родини, він не допускав будь-якої недбайливості в костюмі і вимагав того ж від дітей і близьких, бо вважав, що культурна людина… завжди повинна бути пристойно й охайно одягненою, а тим більше, коли вона перебуває в суспільстві. Цього вимагає пошана до членів цього суспільства».
Михайло Мочульський, літературознавець: «Зовнішнім виглядом і манерою тримати себе Михайло Михайлович являв собою тип європейця у повному значенні цього слова. Колір обличчя в нього був смуглявий. Риси — тонкі, красиві. Вдумливе лице оживляли і робили особливо привабливі очі: невеликі чорні, блискучі, як гарячі вуглики».
Ірина Коцюбинська, донька письменника: «Він любив квіти, із захопленням вивчав їх, ботанічні знання були в нього досить великі. У садочку, що оточував наш будинок, яких тільки квітів не було… Батько дуже любив садок і разом з матір’ю насаджував дерева і квіти».
Володимир Гнатюк, етнограф: «Квіти — це була його пристрасть і розкіш, і треба було бачити, як його очі іскрилися і гуляли з утіхи, коли переходив царинкою, засіяною сотками різних квітів. Не міг здержатись, щоб не запитати когось про їхню місцеву назву, яку не раз записував собі, додаючи до неї й ботанічну назву…
Високоінтелігентний, умів вести і піддержувати всяку розмову так, що кожний мав задоволення розмовляти з ним. Усе делікатний, старався ніколи нікого нічим не образити…
До кожного привітний, скромний, нітрошки не зарозумілий, умів увійти в чуже становище, відчути його, зрозуміти чужу душу. Особливо був чулий на чужий біль…
Безкорисний аж до пожертвування, усе робив із внутрішнього переконання, а нічого з інтересу… Гарячий патріот, любив свій край і народ над усе, готов був йому віддати всі свої сили, усі свої знання, весь свій талант…»
