“Давид і Голіаф” читати скорочено

Філістимляни зібралися на війну проти ізраїльтян. Із їхнього табору вийшов велетень Голіаф, понад три метри заввишки. Він був одягнений у важку мідну броню, мав величезний спис, а перед ним ішов щитоноша.

Голіаф викликав ізраїльтян на двобій:

«Оберіть одного воїна. Якщо він переможе мене — ми станемо вашими рабами. Якщо я його — ви будете служити нам».

Цар Ізраїлю Саул та все його військо сорок днів жахалися велетня і втікали від нього. Цар навіть пообіцяв велике багатство і свою дочку заміж тому, хто здолає ворога.

Тоді до царя прийшов юний пастух Давид і заявив, що готовий битися. Саул сумнівався, адже Давид був ще зовсім молодим, а Голіаф — досвідченим воїном. Проте Давид переконав царя, розповів, що він уже захищав свої отари від левів та ведмедів. Він вірив, що Бог, який спас його від хижаків, спасе і від велетня.

Саул спробував одягнути на Давида свої важкі обладунки та меч, але юнак не зміг у них навіть ходити, тому все зняв. Замість цього він узяв лише: звичайну палицю, п’ять гладких камінців із потічка та пращу (шкіряну стрічку для метання каміння).

Коли Голіаф побачив рум’яного юнака без зброї, він розлютився і висміяв його: «Чи я пес, що ти йдеш на мене з палицею?». Велетень став погрожувати, що віддасть тіло хлопця птахам і звірам.

Давид відповів гордо:

«Ти йдеш на мене з мечем і списом, а я йду в ім’я Господа. Сьогодні всі дізнаються, що Бог рятує не зброєю!».

Коли Голіаф рушив у наступ, Давид підбіг, дістав із торби камінь, розкрутив пращу і поцілив велетню прямо в чоло. Камінь застряг у голові Голіафа, і той замертво впав обличчям на землю.

Давид підбіг, вихопив у велетня його ж меч і відрубав йому голову. Побачивши, що їхній головний силач загинув, філістимляни панічно кинулися тікати, а військо Ізраїлю з криком рушило в погоню.