«Земля» О. Кобилянська аналіз

земля кобилянська

«Земля» — це соціально-психологічна повість Ольги Кобилянської, один із найкращих творів про селянство не лише в українській, а й у світовій літературі. Поклавши в основу твору дійсні факти, письменниця створила глибоко індивідуалізовані образи селян, усім своїм єством пов’язаних із землею-годувальницею, засвідчила проникливе розуміння їхньої психології.

Аналіз «Земля» передбачає визначення жанру твору, теми та ідеї, проблем, головних героїв.

«Земля» О. Кобилянська аналіз

Літературний рід: епос

Жанр «Земля» Кобилянська: соціально-психологічна повість

Літературно-мистецький напрям: символізм (модернізм)

Епіграф Юнос Лі: «Кругом нас знаходиться якась безодня, що її вирила доля, але тут, у наших серцях, вона найглибша.»

Тема «Земля» Кобилянська: зображення трагедії братовбивства, що сталася в селянській родині Федорчуків.

Ідея «Земля» Кобилянська: земля повинна бути для людини, а не людина для землі.

Провідні мотиви: біблійний мотив братовбивства (комплекс Каїна), першогріх і людина; фатум.

Передісторія твору: у селі Димка в сім’ї Жижияна молодший син Сава убив брата Михайла через землю.

Головні герої «Земля» Кобилянська: Івоніка Федорчук та його дружина Марічка, їхні діти — Михайло Федорчук та Сава Федорчук, циганка Рахіра, її батько Григорій, заможний ґазда Василь Чоп’як, його дружина Докія і дочка Парасинка, чоловік Парасинки Тодорика, наймичка Анна.

Тема повісті перегукується з народною піснею «Кров людська — не водиця, проливати не годиться». Використано детективний прийом у творі (немає прямої вказівки на вбивство).

Проблематика «Земля» О. Кобилянської

О. Кобилянська художньо досліджує на українському матеріалі біблійний мотив про Каїна й Авеля — братовбивство як першозлочин. Отже, тема повісті — трагедія братовбивства, що сталася в селянській родині Федорчуків; ширше — тема влади землі над селянином, над людиною. З головною темою пов’язана побічна — тема солдатчини, страждання українського селянства на службі в арміях чужих йому держав, досліджена з винятковою силою психологізму.

В основі твору — морально-етична проблематика, заглиблення у філософську й навіть містичну царину. Промовистим є епіграф до повісті, взятий з твору норвежця Юнаса Лі (поданий німецькою мовою): «Кругом нас знаходиться якась безодня, що її вирила доля, але тут, у наших серцях, вона найглибша». Таким чином наголошується, що хоч проблема власності на землю соціальна, авторка акцентує на морально-етичних проблемах, і для неї важливо пояснити причини того, що сталося, дослідити психологію кожного персонажа. Письменниця порушує проблеми:

  • сакрально-містичний зв’язок людини і землі
  • влада землі над людиною
  • фатум, влада долі над людиною
  • життя і смерть
  • гріх і святість
  • злочин і спокута
  • любов і ненависть
  • сумлінна праця на землі як священний моральний обов’язок, єдиний засіб і виправдання буття селянина

Головна ідея повісті сформульована у словах: «земля повинна бути для людини, а не людина для землі». Твір проймає життєдайна віра в духовне розкріпачення людини, в перемогу світлих начал життя.

Цікаві факти про повість «Земля» О. Кобилянської

  • Ольга Кобилянська розпочала писати продовження повісті «Земля», але цей намір не був реалізований.
  • Повістю «Земля» Ольга Кобилянська започаткувала символізм як модерністську течію в українській літературі.
  • Повість «Земля» було інсценізовано у Чернівецькому українському музично-драматичному театрі імені О.Кобилянської.
  • За повістю «Земля» на київській кіностудії імені О. П. Довженка у 1954 році було створено однойменний художній фільм.
  • Повість «Земля» було перекладено багатьма мовами світу.
  • До повісті «Земля» відомий художник С. Адамович створив ряд гравюр.

Сюжет «Земля» О. Кобилянська 

Головними дійовими особами твору є заможний селянин Івоніка, його дружина Марія та їх сини — Михайло й Сава. Значну роль у розвитку сюжету відіграють образи Анни (коханої Михайла) й Рахіри (коханої Сави). Основною сюжетною лінією повісті є переживання батьків — Івоніки й Марії. З цією лінією органічно зв’язані дві інші — кохання Михайла й Анни та Сави й Рахіри.

В розлогій експозиції, перед читачем постає пейзажна картина: село Д. із панським лісом по західній його частині. Читач знайомиться також із заможною ґаздинею Докією Чоп’як, із її нелегкими роздумами про долю єдиної дочки Парасинки, яку турботлива мати хоче якнайшвидше видати заміж, бо в разі своєї можливої смерті, її чоловік- «пияк і марнотратець» Василь, може залишити доньку ні з чим, розтринькавши родинне майно. Найкращим нареченим для Парасинки був би Михайло Федорчук, син Івоніки, бо й землі їхні межують. Але не без вагань відмовляється від думки про цей шлюб, адже Михайлові треба йти на трирічну службу до війська, а за цей час Докія може й померти. Тож Докія зупиняється на синові багатого односельця Онуфрія Жемчука Тодориці, який хоч і не був такий показний, як Михайло, але теж працьовитий і дбайливий, а головне — єдиний син заможних батьків.

Далі дія переноситься на весілля Парасинки і Тодорики. Читач знайомиться з братом Докії — «старим парубком» Петром, панською наймичкою Анною, Михайлом Федорчуком, що був на весіллі дружбою, а також його батьком Івонікою, який у щирій розмові з Докією розповідає про синів, про своє нелегке життя з Марійкою, про їхню тяжку працю, завдяки якій стали заможними господарями, але жодної розкоші собі не дозволяють, тремтять над нажитим добром, особливо над землею. Їх особливо турбує те, що нікому буде обробляти землю, коли Михайла заберуть у військо. Івоніка без вагання вирішує дати пару биків тому, хто допоможе Михайлові залишитися вдома. Але його намагання марні — Михайло змушений іти до цісарського війська. Тут же, на весіллі, Михайло звертає увагу на Анну, яка не може відвести очей від показного хлопця. Він запрошує дівчину до танцю, але через обірвану струну музика змовкла, а руки Михайла і Анни так і не поєдналися.

Михайло розуміє, що батьки навряд чи схвалять його почуття до наймички Анни, адже в них своє розуміння щастя дітей; вони ніколи не погодяться, щоб їхній син одружився з бідною дівчиною. Так окреслюється конфлікт між батьками і дітьми. Зав’язка сюжетної лінії завершується у третьому розділі, де Михайло й Анна зустрічаються в полі.

Розвиток дії пов’язується з перебуванням Михайла у війську. З сьомої глави розповідається про страшні знущання офіцерів над солдатами австро-угорської армії, особливо над колишніми українськими селянами, що не розуміли німецької мови, якою користувались офіцери.

Паралельно розвивається сюжетна лінія Сави — Рахіри, яка має великий вплив на юнака. Батьки засуджували сина за намір одружитися з двоюрідною сестрою по матері. Однак головною причиною їх ворожого ставлення до Рахіри була її бідність. Батько Рахіри походив з циган, був безземельний, жив з випадкових заробітків. Сама Рахіра не любила працювати, була злодійкуватою й хитрою. Тож Івоніка дає зрозуміти Саві, що в разі непослуху може позбавити його належної тому частки землі на користь Михайла. Коли ж Сава всупереч волі батьків хоче одружитися з Рахірою, то вона цілком резонно остерігає його: «Як не будеш мати землі, то не зможемо побратися! З чого нам жити?» Так старший брат став на заваді молодшому, викликаючи в того почуття заздрості й ненависті.

Рахіра, довідавшись, що Анна чекає дитину від Михайла, спробувала висварити її, проте дістала відсіч. У події втручається Сава, обіцяючи помститися Анні. Драматизм дії зростає, наближаючись до кульмінації. Діставши відпуску з війська, Михайло таємно зустрічається з Анною. Розуміючи, що батьки будуть проти його шлюбу з Анною, Михайло вирішує просити їхньої згоди на свої іменини, у день свого небесного покровителя святого Михайла.

Одної ночі Сава з Михайлом пішли в ліс за деревом, щоб полагодити пліт. На другий день Михайла знайшли в лісі вбитим. Драма, що розігралася в лісі, у творі не показана. Головну увагу письменниця приділила зображенню реакції, яку викликала страшна подія в головних персонажів твору та в односельців. У цій частині повісті розвиток душевних переживань героїв досягає своєї кульмінації. Івоніка майже відразу запідозрює Саву в убивстві, але не виявляє цього, бо боїться втратити останнього сина. Цим і пояснюється, що під час огляду комісією трупа він блискавично сховав кулю, яка випала з плечей Михайла. Під час похорону чути розмови, з яких видно, що селяни знають вбивцю, але не виявляють цього, бо жаліють батьків. На кладовищі чути плачі, зойки. Івоніка звертаючись до Михайла, в розпачі говорить: «Не для тебе, синку, була вона, а ти для неї! Ти ходив по ній, плекав її, а як виріс і став годний, вона отворила пащу й забрала тебе! Дурень ти був на ній, дурень…» Івоніка почав втрачати віру в те, що він є господарем землі. Він відчув її владу над собою, відчув себе її рабом. Вже тут починається розв’язка сюжету, яка логічно випливає з кульмінаційної частини.

В останніх трьох розділах розповідається про те, що сталося через шість років. Івоніка підтримав Анну, що вийшла заміж за Петра, які вирішили вчити свого малого сина, щоб відірвати його від землі.

Якщо ви можете доповнити аналіз повісті «Земля» лишайте свої тези в коментарях.

Коментарі:
  1. 1 год ago

Додати коментар

Відповісти

Ваш e-mail не будет опубликован. Обязательные поля помечены *