Аналіз поезії «Смерть моряка річкового флоту» допоможе визначити, яка тема, ідея, жанр, художні засоби. Ці та інша інформація необхідна для того, щоб скласти літературний паспорт твору.
«Смерть моряка річкового флоту» аналіз твору
Автор: Сергій Жадан.
Рід літератури – лірика
Жанр: інтимна лірика.
Тема твору: зображення смерті моряка річкового флоту далеко від свого дому.
Ідея: показати нелегку долю моряка, який, покинувши рідну землю, приречений на смерть вдалині від дому.
Основна думка: моряк, обравши своїм шляхом далеку дорогу, таким чином відрікається від свого дому.
Римування: перехресне.
Художні засоби:
- Епітети: річкового флоту, в прибережній глині, Стишені баржі, рухливі шхуни, басові струни, зі слонової кістки, риболовецькі артілі, мерехкі електричні турбіни, На золоті вогні малярії, на стомлений голос діви Марії, на обважнілі одеські тумани, на теплі лимани, На скумбрії плавники пурпурові, на рвані потоки нічного вітру, на вірну смерть, від чорної крові, технічного спирту, по срібній монеті, на кожне око.
- Метафори: Смерть моряка річкового флоту / схована в прибережній глині; жінка, зі сріблом у горлі, / із серцем зі слонової кістки, / настоюється на своєму горі; ховає дощі глибоко в тілі; золоті вогні малярії; обважнілі одеські тумани; серце змушене буде / Спинитись.
- Персоніфікація: мусони стоять в долині, Стишені баржі, рухливі шхуни говорять; плачуть риболовецькі артілі, пітьма набіжить звідусюди.
- Риторичні запитання: Чуєш, за міддю в її волоссі / плачуть риболовецькі артілі?
Поезія С. Жадана сповнена туги прощання й самозречення моряка. Він покидає рідну землю, тому наприкінці своїх днів приречений на темноту душевну. Жінка, яка «настоюється на своєму горі, не дочекавшись від тебе звістки», то країна, яка не дочекалась повернення свого сина. Вона горює, але нічого не може зробити для його повернення.
Вірш “Смерть моряка річкового флоту” читати
Смерть моряка річкового флоту
схована в прибережній глині,
доки він робить свою роботу,
доки мусони стоять в долині.
Стишені баржі, рухливі шхуни,
що пропливають за течією,
торкають хребта його басові струни,
говорять: вона не буде твоєю,
вона, ця жінка, зі сріблом у горлі,
із серцем зі слонової кістки,
настоюється на своєму горі,
не дочекавшись від тебе звістки,
кинула все, що тримала досі,
ховає дощі глибоко в тілі.
Чуєш, за міддю в її волоссі
плачуть риболовецькі артілі?
Тому пливи собі повз пороги,
повз мерехкі електричні турбіни,
подалі від своєї тривоги,
подалі від цієї країни.
На золоті вогні малярії,
на стомлений голос діви Марії,
на обважнілі одеські тумани,
на теплі від мулу і жиру лимани.
На скумбрії плавники пурпурові,
на рвані потоки нічного вітру,
на вірну смерть
від чорної крові,
чорної крові,
технічного спирту.
Тоді проситимеш трохи ласки,
щоби було не надто жорстоко,
щоб не забули тобі покласти
по срібній монеті
на кожне око.
Потім пітьма набіжить звідусюди.
Потім зірки перестануть снитись.
А потім і серце змушене буде
спинитись.
