“Анна Кареніна” аналіз твору (паспорт)
Рік написання – 1877
Рід – епос.
Жанр – соціально-побутовий роман.
Напрям – реалізм
Головна думка: «думка сімейна».
Центральні теми: кохання; сімейні стосунки «дворянських гнізд» (Кареніних, Облонських, Щербацьких, Левіних, Вронських); криза всіх цінностей, що охопила російське суспільство після реформи 1861 року.
Проблематика. Сім’ї, шлюбу (роль сім’ї у життя людини («мысль семейная» (Л. Толстой); пошуки основ міцних сімейних зв’язків: «усі щасливі сім’ї схожі між собою, кожна нещаслива сім’я нещасна по-своєму»). Кохання. Взаємин батьків і дітей (право жінки/чоловіка на життя за порухами власної душі чи обов’язок перед членами своєї сім’ї, відповідальність батьків за щастя своїх дітей — доля Сергія Кареніна та маленької Ані). Місця людини в суспільстві. Сенсу буття. Життя та смерті. Обов’язку та відповідальності.
Особливості композиції: 8 частин, поділених на розділи, лише один з них має назву «Смерть». Роман тримається не на зовнішній фабулі і безпосередніх стосунках між героями, а на внутрішніх зв’язках. Роман побудований на двох основних лініях – викриття світського і буржуазного життя і культури суспільства того часу (розкритої через історію Анни, Кареніна і Вронського) а також зображення патріархально – садибного укладу життя (історія Левіна і Кіті).
Лев Толстой пише свої твори за принципом контрапункту: це мелодія, яка супроводжує головну мелодію. Такою головною мелодією в романі є сюжетна лінія Анни, а супроводжує її «голос» Левіна.
Епіграф: «Мне отмщение, и Аз воздам» ( Не вам судити її). Сам письменник пояснює епіграф так: «Багато поганого люди роблять самі собі й одне одному тільки тому, що слабкі, грішні люди взяли на себе право карати інших людей. «Мне отмщение, и Аз воздам». Карає тільки Бог і тільки через саму людину».
Місце дії: Москва, Петербург, помістя Левіна, Вронського, Італія, Німеччина.
Головні герої. Анна Кареніна, її чоловік Олексій Каренін, коханець – Олексій Вронський, син Анни і Кареніна – Сергій Каренін, донька Анни і Вронського – Анна, Стіва Облонський (брат Анни Кареніної), Доллі (дружина Стіви); Костянтин Левін, Кітті Щербацька (його дружина). Образ Левіна автобіографічний. Недаремно прізвище героя утворив від свого імені: Лев — Левін.
Ключові епізоди: зустріч Анни і Вронського на вокзалі; кінні перегони; хвороба Анни, Анна в театрі «у позорного столба», таємне побачення з сином, зустріч з Левіним, монолог Анни перед самогубством, фінал роману.
«Сюжетний ланцюжок» роману “Анна Кареніна”
Розлад, конфлікт у домі Облонських. → Левін отримує відмову Кіті. → Анна втрачає спокій. → Вронський іде з Москви й зустрічає Анну на заметеній снігом станції → Левін сидить у своєму маєтку на самоті. → Кіті мандрує курортними містечками Германії. → Вронський і Анна разом. → Вронський програє на кінних скачках. → Анна переживає за нього й, не маючи сил приховати свої почуття, зізнається чоловікові у зраді → Анна залишається в домі Кареніна, чекає дитину. → Вронський служить у полку. → Левін живе в Покровському. → Усі обплутані «павутиною брехні» → Анна народжує дівчинку, тяжко хворіє. → Левін освідчується Кіті → Кареніна їде із Вронським в Італію. → Левін одружується з Кіті й везе її в Покровське. → Каренін віддався на волю тих, хто опікується його справами → життя родини Левіна в селі. → Вронський з Анною та дочкою теж їдуть у село. → Будинок Облонського в селі руйнується → у Левіна народжується син; → Анна, яку не приймають у світі, не знаходячи сенсу життя, під впливом ревнощів накладає на себе руки → роздуми Левіна, його пошуки «позитивної програми».
Основний конфлікт розвивається на прикладі сімейних пар: Анна − Каренін, Долі − Облонський, Кіті − Левін. Анна обирає кохання, руйнуючи родину. Долі, дружина її брата Степана Облонського, чинить навпаки. Заради щастя і благополуччя дітей пробачає зраду чоловіку. Костянтин Левін, одружившись з молодшою сестрою Долі, Кіті Щербацькою, прагне духовного й чистого шлюбу.
Художні засоби: «діалектика душі» («психологічна рентгеноскопія»), внутрішні монологи, виразна художня деталь, художній паралелізм, зв’язок зі станом душі героїв і описами природи.
Антитези роману: брехня—правда, любов—ненависть, щастя—нещастя, істинне–фальшиве, добро–зло, моральне – аморальне, чуттєве—раціональне, вірність–зрада, “пристрасть тіла” — “пристрасть душі”, матеріальне—духовне
Символічні образи у творі “Анна Кареніна”
Залізниця символізує загальне зло, антигуманні сили, які загрожують людству.
Коханню Анни і Вронського передує погана прикмета: смерть чоловіка під колесами поїзда, що стає прообразом гибелі героїні, смерті кохання.
Коли Анна поверталася до Петербурга і на станції зустрілася з Вронським, була сильна заметіль. Ця природна стихія теж є неначе попередженням бурі, що сколихне життя Анни.
Після розмови Анни з Вронським у вітальні Бетсі, коли героїня зрозуміла, що кохає Вронського, вона піднімається сходами, повертаючись додому: «Лицо ее блестело ярким блеском; но блеск этот был не веселый,— он напоминал страшный блеск пожара среди темной ночи». Це і є образ-символ кохання Анни і Вронського. Але воно осяяло життя героїні не вранішнім світлом, а спалахами пожежі у пітьмі. У цій пітьмі їй і судилося померти.
Сцена перегонів є уособленням аморального, абсурдного життя, де триває жорстока боротьба, в якій беруть участь усі герої роману (Каренін, Вронський, Анна та інші). Окрім того, ця сцена надає сюжетові роману катастрофічного темпу, зображаючи тривогу життя, атмосферу доби.
Сни Анни виявилися «віщими», оскільки попереджали її про ті складні перипетії долі, які очікують героїню.
Свічка: «И свеча, при которой она читала исполненную тревог, обманов, горя и зла книгу, вспыхнула более ярким, чем когда-нибудь, светом, осветила ей все то, что прежде было во мраке, затрещала, стала меркнуть и навсегда потухла». Образ свічки — це символ кохання Анни, що спалахнуло в її житті й швидко згасло.
Прекрасна перламутрова мушля, в яку з’єдналися хмари, які побачив Левін, стали символом переміни не тільки поглядів героя на життя, а й змін у його долі. Адже саме цього дня він побачив Кіті та відмовився від своїх думок про одруження із селянкою, зрозумів, що все ще кохає дівчину і вирішив боротися за неї. Левін також утвердився у своїх думках про загальне благо.
Небо: «Уже совсем стемнело, и на юге, куда он смотрел, не было туч. Тучи стояли с противной стороны. Оттуда вспыхивала молния и слышался дальний гром. Левин прислушивался к равномерно падающим с лип в саду каплям и смотрел на знакомый ему треугольник звезд и на проходящий в середине его Млечный Путь с его разветвлениями. При каждой вспышке молнии не только Млечный Путь, но и яркие звезды исчезали, но, как только потухала молния, как будто брошенные какой-то меткой рукой, опять появлялись на тех же местах. “Ну, что же смущает меня?” — сказал себе Левин, вперед чувствуя, что разрешение его сомнений, хотя он не знает еще его, уже готово в его душе».
Високе небо означає, що Левін стоїть на порозі важливого рішення, він зрозумів моральний закон, що допоміг йому вийти з душевної кризи.
Авторська позиція – неприхована, відкрита; єдиний персонаж, до якого Толстой не висловлює свого прямого ставлення, — це Анна Кареніна.
Історія створення “Анна Кареніна”
Поштовхом до створення роману було перечитування Толстим творів О. С. Пушкіна. Його Анна Кареніна, умовно кажучи,— це Тетяна Ларіна, яка переступила звичаї тодішнього суспільства й дала волю своїм почуттям. У першому варіанті роману героїню Толстого звали Тетяною.
Прототипи Анни Кареніної. Один із них — Марія Олександрівна Гартунг (1832–1919), донька Пушкіна. Але нагадує вона Анну «не характером, не життям, а зовнішністю». Другий прототип — Анна Степанівна Пирогова, яку нещасливе кохання призвело до загибелі — вона кинулася під товарний потяг.
У одному з початкових варіантів роман мав назву “Два шлюби”. І хоча заголовок автор згодом змінив, у композиційному плані збереглася ця головна паралель первинного задуму: в ній виразно простежується послідовність і поєднання двох сюжетних ліній – лінії Анни Кареніної, її шлюб був нещасливий і призвів до трагічної розв’язки, і лінії Костянтина Левіна, сімейне життя якого склалося цілком щасливо. Але створені художником образи тим і прекрасні, що сповнені життя і не вкладаються в рамки простої схеми. Щасливий сім’янин Левін страждає, зневірюється, відчуває відчуження від життя, тому що маленьке сімейне щастя не може його задовольнити, він шукає шляхи до загального щастя і справедливості.
