Слухати казку “Троє поросят” аудіо українською варто, щоб згадати історію про вовка та поросят, яких той хотів з’їсти. Це англійська народна казка.
“Троє поросят” аудіоказка українською
Це відео демонструє скорочено казку “Троє поросят”.
Казка “Троє поросят” читати українською
Були собі на світі троє поросят. Троє братів. Усі однакові на зріст, кругленькі, рожеві, з однаковими веселими хвостиками. Навіть імена в них були схожі. Звали їх Ніф-Ніф, Наф-Наф і Нуф-Нуф.
Усе літо вони перекидалися в зеленій траві. Грілися на сонечку, ніжилися в калюжах.
Та ось надійшла осінь. Сонце вже не так добре припікало, сиві хмари тягнися над пожовклим лісом.
— Час вже нам подумати про зиму, — сказав якось Наф-Наф своїм братам, прокинувшись рано-вранці. — Я весь тремчу від холоду. Ми можемо застудитись. Треба нам збудувати будинок і зимувати разом під одним теплим дахом.
Але його братам не хотілося братися до роботи. Набагато приємніше гуляти й стрибати по лузі, аніж рити землю і тягати каміння.
— Встигнемо! До зими ще далеко. Ми ще погуляємо, — сказав Ніф-Ніф і перекинувся через голову.
— Коли буде потрібно, я сам збудую собі дім, — сказав Нуф-Нуф і ліг у калюжу.
— І я так само, — додав Ніф-Ніф.
— Ну, як собі знаєте. Тоді я сам-один будуватиму собі дім, — сказав Наф-Наф. — На вас не чекатиму.
Втім, кожного дня ставало все холодніше. Але Ніф-Ніф і Нуф-Нуф не поспішали. Вони й думати не хотіли про роботу, байдикували з ранку до вечора. Тільки те й робили, що гралися у свої поросячі ігри, стрибали й перекидалися.
— Сьогодні ми ще погуляємо, — казали вони, — а завтра зранку візьмемось до справи.
Але й наступного дня вони казали те ж саме.
І тільки тоді, коли найбільша калюжа край дороги стала щоранку вкриватися тоненькою крижаною шкірочкою, ліниві брати заходилися нарешті працювати. Ніф-Ніф надумав, що найшвидше й найпростіше збудувати будинок із соломи. Ні з ким не порадившись, він так і зробив. Вже до вечора його хатка була готова.
Ніф-Ніф поклав на стріху останню соломинку і, дуже задоволений своєю хаткою, весело заспівав:
Хоч півсвіту обійдеш,
Обійдеш, обійдеш,
Кращу хатку не знайдеш,
Не знайдеш, не знайдеш!
Наспівуючи свою пісеньку, він пішов до Нуф-Нуфа. Нуф-Нуф неподалік теж будував собі дім. Він намагався якнайшвидше впоратися з цією нудною і нецікавою справою. Спочатку він, як і брат, збирався збудувати дім із соломи. Але потім вирішив, що в такому домі взимку буде дуже холодно.
Хата буде тепліша й міцніша, якщо її збудувати з гілочок і тоненьких лозинок.
Так він і зробив. Забив у землю кілки, заплів їх лозинами, на покрівлю навалив листя, і до вечора дім був готовий.
Нуф-Нуф із гордістю обійшов його кілька разів і заспівав:
От у мене добрий дім —
Теплий дім, дивний дім!
Не злякають дощ і грім,
Дощ і грім, дощ і грім!
Не встиг він закінчити пісеньку, як з-за кущів вибіг Ніф-Ніф.
— Ну от і твій дім готовий! — сказав Ніф-Ніф братові. — Я ж казав, що ми й самі впораємось із цією справою. Тепер ми вільні і можемо робити усе, що заманеться!
— Ходімо до Наф-Нафа і подивимось, що за будинок він собі побудував! запропонував Нуф-Нуф. — Щось давно ми його не бачили.
— Ходімо, — згодився Ніф-Ніф.
І обидва брати, дуже задоволені тим, що їм вже непотрібно ні про що турбуватись, зникли за кущами.
Наф-Наф вже кілька днів займався будівництвом. Він будував собі надійний, міцний будинок, у якому можна було б сховатися від вітру, дощу і морозу.
Він наносив каміння, звів з нього товсті стіни, зробив важкі дубові двері із засувом, щоб вовк із сусіднього лісу не міг до нього залізти.
Ніф-Ніф і Нуф-Нуф застали брата за роботою.
— Що це ти майструєш? — в один голос вигукнули вражені Ніф-Ніф та Нуф-Нуф. — Що це, будинок для поросяти чи фортеця?
— Будинок для поросяти мусить бути фортецею, — спокійно відповів Наф-Наф, не перериваючи своєї роботи.
— Цікаво, з ким це він збирається воювати? — весело хрюкнув Ніф-Ніф і підморгнув Нуф-Нуфові.
І обидва брати так розвеселилися, що їхній регіт та виск лунали на весь ліс. А Наф-Наф, не звертаючи уваги ні на що, і далі мурував собі стіну з міцного каміння, мугикаючи під ніс пісеньку:
Сил для дому не шкодую,
Не шкодую, не шкодую.
Дім камінний я будую,
Я будую, я будую.
Найлютіший, хижий звір,
Хижий звір, хижий звір,
Не боюсь тебе, повір,
Ти повір, ти повір.
— Про якого це він звіра співає? — спитав Ніф-Ніф у Нуф-Нуфа.
— Це я про вовка! — відповів Наф-Наф і поклав іще один камінь.
— Подивись, як він боїться вовка! — засміявся Ніф-Ніф.
— Він боїться, що його з’їдять! — насмішкувато додав Нуф-Нуф. Тут брати ще більше розвеселились.
— Які тут можуть бути вовки? — сказав Ніф-Ніф.
— Ніяких вовків тут і бути не може! Він просто боягуз! — додав Нуф-Нуф. І удвох вони стали, пританцьовуючи, співати:
Не лякай, вовчисько злий,
І старий, і дурний!
Зовсім ти нам не страшний,
Сивий, хижий, злий!
Їм хотілося подражнити Наф-Нафа, але той навіть не озирнувся.
— Ходімо, Нуф-Нуфе, — сказав тоді Ніф-Ніф. — Нам тут нема чого робити!
І двоє хоробрих братиків побігли гуляти до лісу. Дорогою вони співали й танцювали, а коли увійшли до лісу, то так розшумілися, що розбудили Вовка, який спав під сосною.
— Що то за шум? — пробуркотів злий і голодний Вовк і поскакав до того місця, звідки лунали вереск і хрюкання двох маленьких поросяток.
— Ну які тут можуть бути вовки! — казав у цей час Ніф-Ніф, який вовків бачив хіба що на малюнках.
— От ми як схопимо його за ніс, то знатиме! — додав Нуф-Нуф, який теж ніколи не бачив живого вовка.
— Повалимо та ще і зв’яжемо, та ще й ногою отак, отак! — розхоробрився Ніф-Ніф і показав, як вони розправлятимуться з вовком. І брати ще більше розвеселились і заспівали щосили:
Не лякай, вовчисько злий,
І старий, і дурний!
Зовсім ти нам не страшний,
Сивий, хижий, злий!
І раптом вони побачили справжнього живого Вовка, який стояв за великим деревом. У нього був такий жахливий вигляд, такі злі очі і така зубата паща, що в Ніф-Ніфа і Нуф-Нуфа по спинках перебіг дрож і тонкі хвостики дрібно-дрібно затремтіли. Бідолашні поросятка не могли навіть ворухнутися від жаху. Вовк приготувався до стрибка, клацнув зубами, моргнув правим оком, але поросята раптом схаменулись і зі страшенним вереском кинулися навтьоки. Ніколи їм ще не доводилося так швидко бігати!
Здіймаючи куряву, вони бігли кожен до свого будинку, тільки п’яти мигтіли! Ніф-Ніф перший добіг до своєї солом’яної хатки і ледве встиг хряснути дверима перед самим носом Вовка.
— Негайно відімкни двері! — прогарчав Вовк. — А то я їх виламаю!
За дверима було чути дихання страшного звіра.
— Негайно відімкни двері! — прогарчав знову Вовк. — А то я так дмухну, що весь твій дім розлетиться!
Але Ніф-Ніф від страху нічого вже не міг відповісти. Тоді Вовк почав дмухати:
— Х-х-х-у-у-у-у!
Зі стріхи хатки злітали соломинки, стіни її тряслися. Вовк іще раз набрав повні груди повітря і дмухнув удруге:
— Х-х-х-у-у-у-у!
Коли Вовк дмухнув утретє, хатка розлетілася на всі боки, наче на неї налетів ураган.
Вовк клацнув зубами перед самим п’ятачком маленького поросяти. Але Ніф-Ніф спритно вивернувся і кинувся навтьоки.
За мить він був уже біля дверей Нуф-Нуфа.
Ледве встигли брати замкнутися, як почули голос Вовка:
— Ну, тепер я з’їм вас обох!
Ніф-Ніф та Нуф-Нуф злякано поглянули один на одного. Але Вовк дуже стомився і тому вирішив схитрувати.
— Я передумав! — сказав він голосно, щоб його почули в хатці. — Я не їстиму цих худорлявих поросят. Я краще піду додому!
— Ти чув? — запитав Ніф-Ніф брата. — Він сказав, що не їстиме нас! Ми — худорляві!
— Це просто чудово! — сказав Нуф-Нуф і одразу перестав тремтіти. Братам ізнов стало весело, і вони заспівали, наче нічого й не було:
Не лякай, вовчисько злий,
І старий, і дурний!
Зовсім ти нам не страшний,
Сивий, хижий, злий!
А Вовк і не думав нікуди йти. Він просто відійшов убік і причаївся. Йому було дуже смішно. Він ледве стримував себе, щоб не зареготати. Як хитро він обдурив двох дурних поросяток!
Коли поросята зовсім заспокоїлися, Вовк накинув на себе овечу шкуру й обережно підкрався до хатки. Тихо постукав у двері. Ніф-Ніф та Нуф-Нуф дуже злякалися, почувши стукіт.
— Хто там? — спитали вони, і в них знову затрусилися хвостики.
— Це я-я-я, бідолашна маленька овечка! — тонким писклявим голосом пропищав вовк. — Пустіть мене переночувати, я відбилася від отари і дуже стомилася!
— Пустити? — спитав брата добрий Ніф-Ніф.
— Овечку можна пустити! — погодився Нуф-Нуф. — Овечка — не Вовк!
Але коли поросятка відчинили двері, вони побачили не овечку, а все того ж зубатого Вовка. Брати миттю зачинили двері і щосили налягли на них, щоб страшний звір не зміг до них вдертися.
Вовк дуже розсердився. Йому не пощастило обдурити поросят! Він скинув із себе овечу шкуру і загарчав:
— Ну, заждіть же! Від цього дому зараз нічого не залишиться!
І почав дмухати. Дім трохи похилився. Вовк дмухнув удруге, потім утрете, учетверте…
З даху злітало листя, стіни дрижали, але будиночок все ще тримався.
І тільки коли Вовк дмухнув уп’яте, дім захитався і розвалився. Тільки двері ще якийсь час стояли серед руїн.
Охоплені жахом поросята кинулися тікати. Від страху їм відбирало ноги, кожна щетинка тремтіла, носи пересохли. Брати бігли до будинку Наф-Нафа.
Вовк наздоганяв їх величезними стрибками. Одного разу він трохи не схопив Ніф-Ніфа за задню ніжку, але той вчасно відсмикнув її і припустив чимдуж.
Вовк теж прискорив біг. Він був певний, що цього разу поросята від нього не втечуть.
Але йому знов не пощастило.
Поросята швидко промчали повз велику яблуню, навіть не зачепивши її. А Вовк не встиг звернути і налетів на яблуню, яка обсипала його яблуками. Одне тверде яблуко вдарило його межи очі. Велика ґуля вискочила у Вовка на лобі.
А Ніф-Ніф та Нуф-Нуф ледь живі підбігли тим часом до будиночка Наф-Нафа.
Брат швидко впустив їх у дім. Бідолашні поросята були такі налякані, що нічого не могли вимовити. Вони мовчки кинулися під ліжко і там причаїлись.
Наф-Наф одразу ж здогадався, що за ними гнався Вовк. Але йому не було чого боятися в його міцному кам’яному будинку. Він хутко зачинив двері на засув, сам сів на дзиґлик і голосно заспівав:
Найлютіший хижий звір,
Хижий звір, хижий звір,
Не боюсь тебе, повір,
Ти повір, ти повір.
Але тут постукали у двері.
— Хто це? — спокійним голосом спитав Наф-Наф.
— Відчиняй без балачок! — почувся грубий голос Вовка.
— Іще чого! І не подумаю! — твердим голосом відповів Наф-Наф.
— Он як?! Ну, бережіться ж! Тепер я з’їм усіх трьох!
— Ану спробуй! — відповів з-за дверей Наф-Наф, навіть не підвівшись зі свого дзиґлика. Він знав, що йому і братам нема чого боятися в міцному кам’яному будинку.
Тоді Вовк втягнув у себе якнайбільше повітря і дмухнув щосили! Та скільки б він не дмухав, навіть найменшенький камінець не зрушив з місця.
Вовк аж посинів від натуги.
Будинок стояв як фортеця. Тоді Вовк почав трясти двері. Але двері теж не піддавалися.
Від злості Вовк почав шкрябати пазурами стіни будинку і гризти каміння, що з нього вони були складені. Але він тільки поламав кігті і попсував зуби. Голодному і злому Вовкові нічого не лишалося, як забиратися геть.
Але тут він підвів голову і раптом помітив широкий димар на даху.
— Ага! Ось через димар я й проберусь у будинок, — зрадів Вовк.
Він обережно зліз на дах і прислухався. У будиночку було тихо.
— Я все ж таки поласую сьогодні свіжою поросятинкою! — подумав Вовк і, облизнувшись, поліз у димар.
Але як тільки він почав спускатися, поросята почули шурхіт. А коли на кришку казана стала сипатись сажа, розумний Наф-Наф одразу здогадався, в чому справа.
Він швидко кинувся до казана, в якому кипіла вода, і зірвав з нього кришку.
— Ласкаво просимо! — сказав Наф-Наф і підморгнув своїм братам.
Ніф-Ніф та Нуф-Нуф вже зовсім заспокоїлися і, щасливо усміхаючись, дивилися на свого розумного і хороброго брата.
Поросятам не довелося довго чекати. Чорний, як сажотрус, Вовк бебехнувся просто в окріп.
Ніколи ще йому не було так боляче! Очі в нього вилізли на лоба, вся шерсть стала дибки.
З диким ревом ошпарений Вовк вилетів у димар назад на дах, скотився по ньому на землю, перекинувся через голову аж чотири рази, про-їхався на своєму хвості повз замкнені двері і кинувся навтьоки до лісу.
Троє братів, троє маленьких поросяток, дивилися йому вслід і раділи, що вони так вдало провчили злого розбійника. А потім вони заспівали свою веселу пісеньку:
Хоч півсвіту обійдеш,
Обійдеш, обійдеш,
Кращу хатку не знайдеш,
Не знайдеш, не знайдеш!
Найлютіший хижий звір,
Хижий звір, хижий звір,
Не боюсь тебе, повір,
Ти повір, ти повір.
Лютий Вовк у ліс утік,
В ліс утік, в ліс утік
І не вернеться повік,
Вже повік, вже повік!
З того часу брати стали жити разом, під одним дахом. От і все, що ми знаємо про трьох маленьких поросят — Ніф-Ніфа, Нуф-Нуфа та Наф-Нафа.
