“Давня казка” – один із шедеврів, які створила Леся Українка. Цей твір вивчають у 8 ласі. Скорочено по главам поема “Давня казка” дасть змогу швидко згадати її зміст та героїв.
Леся Українка “Давня казка” скорочено по главам
Ця поема починається зі вступу, у якому Леся Українка вибачається за те, що ця історія не нова. Автор задає собі та читачам риторичне питання, чи є хтось, хто може повідати те, що люди ще зовсім не чули.
Частина 1
Жив собі талановитий поет, який мав талант до віршів. Співцем він не був, тому що співати не вмів, але незважаючи на це пісня звучала дзвінко по усьому світу. У його піснях можна було знайти «то розвагу, то пораду».
Одного дня поет лежав у гаю на стежині. По цій же стежині їхав лицар на полювання з мисливцями. Лицар попросив поета звільнити дорогу, але співець відмовився, сказавши, що так від нього повтікають рими-соколята. Лицар розгнівався, але сам звернув з дороги, так як не хотів зв’язуватися з божевільним.
Мисливці та лицар полювали в гаю цілий день, але невдало. Вони нічого не вполювали. Лицар один повертався стежиною назад, а поет так і сидів посеред стежини. Лицар сміявся з поета, вважав, що той, мабуть, чекає гостинця. Поет запевняв, що має більше багатство — поле, небо, синє море і його думки. Лицар запевнив, що віддав би все це за справжнє графство й замок, за поцілунок від коханої дівчини. Можливо, лицар та співець і далі б сперечалися, але до поета підійшла молодь і попросила заспівати. Лицар також заслухався піснями під супровід мандоліни:
«Що за дивна сила слова!
Ворожбит якийсь, та й годі!».
Частина 2
Одного дня поет сидів біля вікна, слухав шум природи, насолоджувався оточуючим світом. До хатини співця завітав лицар Бертольдо, якого він колись зустрів у гаю. Поет запросив його зайти до будинку. Лицар розповів, що закохався, тому приїхав до поета з проханням написати серенаду, щоб привернути увагу любої серцю дівчини. Співати лицар вмів, а ось писати вірші – ні. Бертольдо обіцяв поету винагороду, але той погодився допомогти приятелю просто так. Співець попросив назвати ім’я та описати дівчину:
«їй наймення Ізідора,
А вродлива!.. не сказати!..».
Поет не лише написав серенаду, а й навчив друга грати на мандолині. Лицар подякував за допомогу і відправся до вікон коханої. Бертольд заспівав пісню, чарівні слова, якої вразили дівчину. Вона кинула лицарю квітку рожі, й зникла.
Частина 3
Бертольд здобув прихильність Ізідори за допомогою серенади. Незабаром вони справили весілля, на якому було дуже багато людей. Але Лицар навіть не покликав поета на святкування.
Через деякий час король вирішив завоювати чужу країну. Він зібрів військо на чолі з Бертольдом. На початку війни їм щастило, вони завойовували одне місто за іншим, але підійшли вони до «міста гордого, упертого». Облога продовжувалася довго, місто не здавалося, військові втомилися через голод та злидні.
Після невдач військові почали вимагати від Бертольда повертатися додому. Лицар спробував їх заспокоїти, але вояки не хотіли нічого слухати і схопилися за зброю. Тоді до війська підійшли співці і заспівали про боягузів.
Ця пісня присоромила військо, вони вигукнули: «Краще смерть, ніж вічний сором!». З цими словами вони ринулися в бій. Не минув і день, як бусурманське місто було захоплено. Радісний Бертольд обіцяв винагородити співців. Вони розповіли, що цю пісню написав один поет, і Бертольд здогадався, що це його давній товариш. Лицар сказав, що повернувшись додому винагородить співця.
Частина 4
Повернувшись додому, Бертольд забув про дані обіцянки, бо слава та гроші запаморочити його голову. Крім золота здобутого на війні, він отримав винагороду й від короля.
Бертольдо став багатим графом і жив з дружиною у власному маєтку. Спочатку він добре відносився до своїх підданих, але жадібність до багатства, спонукали лицаря запровадити «мита, панщину, податки».
Одного дня сторожа повідомила графу, що по місту ходять співці та співають про рівність та волю:
«В мужика землянка вогка
В пана хата на помості;
Що ж, недарма люди кажуть,
Що в панів біліші кості!
У мужички руки чорні,
В пані рученька тендітна;
Що ж, недарма люди кажуть,
Що в панів і кров блакитна!
Мужики цікаві стали,
Чи ті кості білі всюди,
Чи блакитна кров поллється,
Як пробити пану груди?».
Коли Бертольдо почув це, то наказав затримати поета та закувати в кайдани. Але згодом стало зрозуміло, що співців вже є чимале військо, а за головного – старий приятель пана.
Бертольдо відправив до будинку поета свої слуг, з таки повідомленням: він може подарувати йому гарну хату та зробити придворним співцем, якщо той припинить підбурювати людей.
Поет не повірив таким щедрим обіцянкам, тому відмовився від пропозиції. Він не хотів одягати на вільні руки золоті кайдани.
«Не поет, у кого думки
Не літають вільно в світі,
А заплутались навіки
В золотії тонкі сіті.
Не поет, хто забуває
Про страшні народні рани,
Щоб собі на вільні руки
Золоті надіть кайдани!».
Бертольд розлютився через відмову співця й звелів посадити поета в темницю, де той незабаром загинув.
«Так довіку у темниці
Довелось поету жити,
За тюремний спів він мусив
Головою наложити».
Через якийсь час, під час повстання, вбили Бертольда, але його нащадок продовжував його політику. Незважаючи на смерть видатного співця, його пісні та вірші залишилися нащадкам, які продовжували боротьбу.
Життя тривало, нащадки лицаря готували тюрми для співців, а співці виступали проти несправедливості та жадібності. В той час, коли таке змагання закінчиться, скінчиться й давня казка і настане «правда нова».
Автор переказу: Гнатюк Юлія
Всі авторські права належать сайту dovidka.biz.ua
