«Джейн Ейр» характеристика головної героїні твору Шарлотти Бронте допоможе розкрити її образ, визначити риси характеру.
«Джейн Ейр» характеристика героїні
Головна героїня та оповідач роману Джейн — розумна, цілеспрямована, добра та чесна молода дівчина. Вона сирота.
Джейн Ейр на початку роману безсила десятирічна дівчина, яка живе з тіткою та двоюрідними братами, які її не люблять. У міру розвитку роману вона стає сильнішою. Вона відкрито повстає проти своєї багатої і ліцемірної тітки і її жорстокого сина.
У школі Ловуд вона вирізняється своєю наполегливою працею та високими інтелектуальними здібностями.
Працюючи гувернанткою в Торнфілді, вона взакохується в Едварда Рочестера. Після того, як він її обманув, вона відправляється в Марш-Енд. Вона не готова бути з ним у ролі коханки. Думка про це є для неї нестерпною. Під час розлуки з Рочестером жінка відновлює свою духовну спрямованість і відкриває власну силу, коли відхиляє пропозицію Сент-Джона Рівера про шлюб.
У кінці роману вона стала сильною, незалежною жінкою, щасливо одруженою з чоловіком, якого вона кохає, Рочестером.
«Джейн Ейр» цитатна характеристика
“Коли нас б’ють без причини, ми повинні відповідати ударом на удар — інакше і бути не може — притім з такою силою, щоб назавжди відучити людей бити нас!”.
“— Моя вдача не така важка, як ви гадаєте: хоч я й запальна, однак не мстива. Скільки разів іще дитиною я рада була б любити вас, якби ви любили мене, і дуже хочу примиритися з вами тепер.”
“Ви гадаєте, що коли я бідна, непоказна, проста й маленька, то я не маю ні душі, ні серця?.. Ви помиляєтесь!.. Я маю таку саму душу, як і ви… і таке саме серце! І якби Бог дарував мені хоч трохи краси й велике багатство, вам важко було б покинути мене, так само, як оце зараз мені важко покидати вас.”
“— Джейн, ти сьогодні свіжа, усміхнена, гарненька! Справді гарненька! Хіба це мій блідий, маленький ельф? Хіба це моє гірчичне зерня? Ця маленька сонцелиця дівчинка з ямочками на щоках і рожевими вустами? З шовковим каштановим волоссям і променистими карими очима? (Мої очі завжди були зелені, тільки хай читач пробачить йому цю помилку, сьогодні вони здавалися йому іншого кольору).”
“— Довкола мене все змінилося, сер, тож мушу змінитись і я — це не підлягає сумніву. Щоб позбутися болісних вагань і безнастанної боротьби зі спогадами — є тільки один вихід: Адель повинна мати іншу гувернантку, сер.”
“Я не повинна була, казав він, кидати його, не мавши за що жити, треба було звіритись йому. Мені слід було покластися на нього: він би ніколи не присилував мене стати його коханкою. Хоч яким він видавався шаленим у розпуці, він кохав мене надто сильно і надто ніжно, щоб зробитися моїм тираном. Він віддав би мені половину свого багатства, не попросивши за те навіть поцілунка, аби тільки я не кидалась отак сама в широкий світ. Він був певен, що я вистраждала більше, аніж призналася йому.”
“Він мені не чоловік і ніколи ним не буде. Він не любить мене, і я його не люблю. Він любив (по-своєму, зовсім не так, як ви любите) молоду гарну дівчину, на ймення Розамунда. А зі мною хотів одружитися тільки тому, що вбачав у мені добру для місіонера жінку.”
“Ось уже десять років, як я одружена. Я знаю, що таке жити з людиною й для людини, котру любиш понад усе на світі. Я вважаю себе дуже щасливою — настільки, що не знаю слів, аби розказати про своє щастя, бо ми живемо одне одним. “
