Вірш «Є тисячі доріг» Василь Симоненко читати текст онлайн та слухати аудіо.
Вірш «Є тисячі доріг» слухати аудіо
Василь Симоненко «Є тисячі доріг» читати
Є тисячi дорiг, мiльйон вузьких стежинок,
Є тисячi ланiв, але один лиш мiй.
I що менi робить, коли малий зажинок
Судилося почать на нивi неряснiй?
Чи викинути серп i йти байдикувати,
Чи долю проклясти за лютий недорiд
I до сусiд пристать наймитувати
За пару постолiв i шкварку на обiд?
Коли б я мiг забуть убоге рiдне поле,
За шмат цiï землi менi б усе дали…
До того ж i стерня нiколи нiг не коле
Тим, хто взува холуйськi постоли.
Та мушу я iти на рiдне поле босим,
I мучити себе й ледачого серпа,
I падати з утоми на покоси,
I спать, обнявши власного снопа.
Бо нива це — моя! Тут я почну зажинок,
Бо кращий урожай не жде мене нiде,
Бо тисяча дорiг, мiльйон вузьких стежинок
Мене на ниву батькiвську веде…
Аналіз твору «Є тисячі доріг» допоможе у підготовці до уроку.
Якщо ви не знайшли потрібну відповідь, можете запитати у нашого чат-бота у Телеграм.
