Написати фанфік до повісті “Діана” Бориса Харчука (інше закінчення чи продовження твору) хочеться багатьом, адже нам хочеться якби Діана залишилася живою.
Фанфік до повісті “Діана”
Коли Марта повернулася в місто, то Діана залишилася жити у Стіва. Спочатку їй було сумно, але згодом вона звикла до нового дому. Стів багато гуляв із нею, вчив команд і навіть дозволяв заходити в хату. Але щоразу, коли Діана проходила біля бабусиної хати, вона зупинялася і вдивлялася у вікна, сподіваючись побачити Марту.
Минала осінь, а потім і зима. Одного дня бабуся отримала лист від Марти. Дівчинка писала, що дуже сумує за Діаною і мріє повернутися в село. Бабуся передала ці слова Стівові, і він вирішив: коли Марта приїде, вона зможе забрати Діану до себе.
Настало літо. Марта зійшла з автобуса і першою побачила бабусю, яка стояла біля хвіртки. Але не встигла вона зробити й кількох кроків, як із-за рогу вилетіла Діана. Вона стрибнула на Марту, облизувала її обличчя, весело гавкала і крутилася навколо.
— Ти мене не забула! — засміялася Марта, обіймаючи свою улюбленицю.
З того дня Діана знову жила у бабусі й завжди чекала Марту, знаючи, що вони ніколи не розлучаться назавжди.
“Діана” продовження твору
Наступного літа Марта на канікули знову поїхала до бабусі. Вона з нетерпінням чекала зустрічі з Діаною. Ще з дороги дівчинка вдивлялася у знайоме подвір’я, сподіваючись побачити свою улюблену собаку. Але Діана не вибігла їй назустріч.
Марта занепокоїлась, швидко вискочила з автобуса і побігла до двору. Бабуся зустріла її тепло, але в очах у неї була печаль. Вона обійняла внучку і мовчки провела її до веранди. Марта поглянула на місце, де завжди лежала Діана, але його зайняла якась чужа кішка. Тоді дівчинка побігла до старої будки, та вона була порожньою.Їй здавалося, що ось-ось вона знову почує знайоме радісне гавкання. Але тиша наповнювала подвір’я.
Бабуся довго не наважувалася сказати правду. Вона лише мовчки гладила онуччину руку. Нарешті вона взяла Марту за плечі і повела за будинок. Там, під розлогою яблунею, стояв маленький горбик із білими квітами. Марта одразу все зрозуміла. Сльози покотилися по її щоках. Вона сіла поруч із могилкою і довго мовчала, згадуючи свою вірну подругу. Відтепер Діана жила тільки в її серці. Марта знала, що ніколи не забуде її – собаку, яка була їй справжнім другом.
