Володимир Рутківський «Ганнуся» скорочено читати варто дітям, щоб згадати про пригоди веселої та кмітливої дівчинки Ганнусі та друга її матері Кості.
«Ганнуся» скорочено читати
Я і мої друзі
Оповідач – письменник на ім’я Костя, якому заважають сусідські дітлахи працювати. Вони ганяють м’яча надворі, а Костя через гамір не може зосередитись на роботі. Іноді, щоб втихомирити дітлахів, він робить вигляд серйозного дорослого і гримає на них:
«– А чого це ви тут горланите? От я вас!..».
На якусь мить хлопці лякаються і затихають. Але тільки-но Костя візьме до рук олівця, галас починається знову. Тоді письменнику доводиться перебиратись подалі від вікна, на канапу, і пробувати працювати там. Але тут часто починає наступати дрімота.
Дзвінок
Одного такого дня до Кості зателефонувала давня подруга Ірина. Вона розповіла, що їй запропонували відрядження на Далекий Схід – зібрати матеріали про українців-емігрантів, що там живуть. Костя порадів за подругу, але вона чомусь все одно була засмучена. Виявилось, що їй немає з ким залишити дочку Ганнусю. Чоловік її теж у відрядженні і приїде лиш за декілька тижнів, а всі знайомі або на дачах, або на курортах. Оповідач добре знав дівчинку. Ця 9-річна дзиґа любила говорити й не могла і хвилини всидіти спокійно. Але він все одно збирався їхати в гості до матері, у село Воронівка на Черкащині, от і запропонував приглядіти за дівчинкою і взяти її з собою в село на свіже повітря. Ірина дуже зраділа і не знала як і дякувати!
Ганнуся
Тут телефон взяла до рук сама Ганнуся. Вона заторохтіла і розповіла, що була на морі і добре засмагла – навіть язик у неї засмаг! А ще вона привезла Кості подарунок. Письменник розповів їй, що поки мама буде у відрядженні вони проведуть трохи часу разом. У Воронівку будуть добиратись аеропланом до Борисполя, а звідти по Дніпру до Черкас річковим теплоходом. Дівчинці надзвичайно сподобалась майбутня подорож.
Могутнє дерево баобаб
Костя придбав квитки на аероплан і поїхав за Ганнусею. Вдома дівчинка розповіла оповідачу всі свої новини:
«Почала з розповіді про те, як її клас добирався до шкільного табору відпочинку і як повертався звідтіля. Потім перерахувала, хто з її однокласників навчився плавати добре, а хто – так собі. Після того заходилася згадувати, що було у них на сніданок, обід і вечерю, але забула про підвечірок і тому почала все спочатку».
Врешті Ганнуся подарувала письменнику невеличкого значка і запропонувала взяти з собою в село свою подругу Мар’янку, бо вона добре грає в «класи». Але від останнього Костя вже мусив відмовитись – двох дівчаток він би вже не витримав.
Потоп
Прилетіли в Бориспіль, а звідти автобусом добрались до річкового вокзалу. День був дощовий – з неба лило так, ніби над цим працювали всі хмари світу.
«Такої жахливої зливи ні я, ні Ганнуся в житті своєму ще не бачили».
Друзі швидко зайняли свої місця на теплоході і з вікон спостерігали як метушились поодинокі пішоходи. Коли дівчинка побачила компанію дітлахів, що, змокнувши до нитки, радісно стрибали по калюжах, то запропонувала зробити те саме Кості. Але він відмовився:
«– А що, коли й ми так побігаємо? – запропонувала вона. – Давай, Костю?
– Ні, Ганнусю, не можна.
– Чому не можна, чому?
– Тому, що вони зараз прибіжать додому і перевдягнуться в сухе. А нам з тобою ще їхати та їхати».
Як складають вірші
Ганнуся запропонувала складати вірші, щоб розважитись трохи в дорозі – один говорить рядок, а інший продовжує, і так доки хтось не здасться. Костя погодився. Спільними зусиллями склали такого вірша:
Незабаром поворот…
На садок і на город…
А в долині, за городом…
Протікає річка з бродом!..
А до річки рано вранці…
Ходять з лісу сіроманці…
Вони бігають і виють…
В нашій річці ноги миють!
Світить сонце, дощ ущух…
Ой, як хочеться борщу!..
Останній рядок належить Кості, який задивився на двох сусідок, що діставали з сумки різну їжу, аби трохи перекусити в дорозі. Ганнуся, мабуть, теж зголодніла, бо після цього вже нічого не віршувала.
Зустріч біля школи
У Черкасах, куди приїхали герої, дощу не було. Погода була сонячною і вони радісно крокували до рідної хати Кості. Біля школи помітили дітлахів, що сиділи засмучені. Костя спитав у них чи нічого не сталось, але рудоволосий хлопець сказав, що все добре, тож разом з Ганнусею вони вирушили далі. Але дівчинка була переконана, що щось таки трапилось.
Вдома
Мама Кості дуже зраділа, коли побачила сина. Він представив їй Ганнусю і вибачився, що не попередив. Але мама зовсім не образилась, а навпаки зраділа – якраз буде компанія для Наталочки, 5-річної племінниці Кості. Вдома був гарний садок, город, дрібка курей і кіт Васько, якого ще маленьким приніс з вулиці Костя.
Чим витягують відра
Пішли до колодязя набрати води. Цікава Ганнуся зазирала всередину, а маленька Наталочка боялась – внизу темно і глибоко. Костя опустив відро у воду, але воно несподівано відірвалось від мотузки і пішло на дно. Він запропонував Ганнусі спуститись, але дівчинка, теж злякавшись глибини, не погодилась. Тож Костя попросив принести з хати кішку. Ганнусі не було доволі довго, а коли прийшла, то була засмучена – вона принесла із собою Васька. Костя здивувався – виявилось, що дівчинка не знає, що кішка – це маленький якірець, з допомогою якого витягають затонулі відра, тому й принесла справжнього кота. Але, з’ясувавши, що й до чого, відро таки витягнули з колодязя.
Обід
Помивши руки, всі разом сіли до столу. Мама Кості пригощала найсмачнішим.
«На обід у нас було: густий вчорашній квасоляний борщ; картопля тушкована з м’ясом; омлет. А крім того на тарілці снопиком лежала молодесенька цибулька і такий же молодесенький часничок. А ще квашені огірки з помідорами і кільце домашньої ковбаси. Ох, і нелегко буде з цим упоратись!
Але тут мама принесла ще: полив’яну миску вареників з сиром; просту миску вареників з вишнями; поруч поставила глечика з холодним молоком і три блюдця з варенням».
Дівчатка пообіцяли Кості впоратись з усім разом.
Хто там, під столом?
Поїли всього потрохи. На диво, найбільше з усіх їла Наталочка. А після всього вона ще й принесла торбинку з цукерками до чаю. Але пакет вислизнув у неї з рук під стіл. Кості довелось лізти його діставати, бо дівчинка сама не хотіла. Там оповідача хтось боляче дряпнув за руку, він навіть через це вдарився об стіл головою. Виявилось, що то квочка там висиджує яйця і Наталочка тому не полізла туди, що знала, яка вона забіяка.
Довгоносики
Після обіду і домашніх справ мама Кості з Наталочкою пішли до магазину, а сам Костя з Ганнусею – гуляти околицями. Вони проходили повз школу, сподіваючись там застати дітлахів, що сиділи сумні, але нікого вже не було. Ганнусю зацікавив шум від ремонтно-технічної станції і вони зайшли на подвір’я аби подивитись що там і як. Там декілька слюсарів саме ремонтували бульдозер. Костя зайшов привітатись до свого колишнього однокласника Григорія Сидоровича. Поки останній розмовляв з Ганнусею, оповідач помітив за вікном рух. Хлопчаки, поки слюсарі були на обіді, вирішили здати деталі бульдозера на металобрухт, в тому швиденько почали переносити їх на подвір’я пункту металобрухту. Костя звернув на це увагу Григорія Сидоровича і той швидко побіг розбиратись з дітьми:
«– Ах ви ж, шкідники! – вигукнув він біля дверей. – Довгоносики! – долетіло з коридору. – Ах, бісові диверсанти, я ж вам зараз!.. – репетував Григорій Сидорович уже під вікнами».
Ганнуся здивувалась, коли почула, що хлопців теж можна називати довгоносиками, бо знала, що це маленькі жучки.
Довгоносики (продовження)
Ввечері біля колодязя Костя зустрівся з сусідом Миколою Івановичем. Він заговорив про подію на станції. Виявилось, що серед хлопців був і його син Микола. Але тут втрутилась Ганнуся і вирішила захистити його:
«– Так він же не винен, – несподівано втрутилася Ганнуся.
Микола Іванович сторопіло втупився в неї.
– Як це – не винен? А хто ж тоді винен, га? Хто майже весь бульдозер до металобрухту перетягнув?
– І зовсім не весь. А потім, їм же сказали, що той бульдозер годиться хіба що на металобрухт, – вперто відстоювала Ганнуся своє. – Ви цього не знаєте, бо не були там. А ми з Костею бачили все на власні очі».
Костя додав, що сам чув як ремонтники тільки й казали, що бульдозер лише на металобрухт годиться. Микола Іванович задумався і погодився з тим, що є тут і провина слюсарів.
Їжачки
Наталочка вже відправилась спати, а Костя з Ганнусею пішли гуляти вечірнім селом. Зайшли до шкільного саду. Оповідач пригадав як вони з класом садили ці деревця, а дівчинка уважно слухала його розповідь.
Коли вже повертались додому, то натрапили на трьох їжачків – маму і двох синочків. Один з них зовсім не боявся і зацікавлено став рознюхувати все навколо. Ганнуся навіть хотіла взяти його додому, але Костя заперечив – його не можна було розлучати з мамою. Та їжачок сам побіг за ними і їм навіть довелось заховатись від нього. Він трохи понюхав повітря і врешті повернувся до рідних.
Глек молока
Зранку Костя встав раніше від інших, щоб побути в тиші. Але вже незабаром почув пронизливий крик Ганнусі. Забіг до неї в кімнату і спитав що сталось. Дівчинка повідомила, що за вікном стояв якийсь хуліган з каменюкою. Оповідач вийшов перевірити і побачив хлопця років десяти. То був Миколка, син сусіда Миколи Івановича. Виявилось, що він приніс глек молока, бо мама Кості домовилась з його мамою про це. Але від крику Ганнусі він навіть трохи розлив його. Дівчинка вибачилась перед хлопчиком. Так почалось ще одне знайомство.
В гостях
Ганнуся з Костею прийшли до Миколки в гості. Він жив у кімнатці, де колись зберігали інструменти. Влітку тут добре пахло євшан-зіллям, яким було встелено підлогу, і було прохолодно. Хлопчик розповідав, що обов’язково стане видатною людиною, коли виросте, показував свої книги й інструменти. Ганнуся запитала його чому вони тоді сиділи біля школи сумні (а він теж був серед тієї компанії). Колько зізнався, що у них в школі є традиція – потрібно зробити якусь корисну і видатну справу, щоб з успіхом перейти до наступного класу. От 2, а з осені вже 3, А і задумався. Хотіли допомогти самотній бабусі, але вона попросила їх піти через гамір, хотіли назбирати найбільше макулатури, але це вже до них зробив 1-А, тоді хлопці придумали здати металобрухт, але он чим воно обернулось… Тож не знали що ж справді потрібно зробити от і журились. Ганнуся вирішила допомогти Миколці з ідеєю, а Костя пішов додому трохи відпочити.
Чи далеко Далекий Схід?
Ганнуся запитала у Кості чи далеко знаходиться Далекий Схід, куди у відрядження відправили її маму. Він почав розповідати і про тайгу, і про Амур, і про тигрів з ведмедями. Розказав і про переселенців з України, про яких і поїхала писати мама. Потім разом вони пішли до школи і Костя показав де знаходиться Далекий Схід на великій карті світу. Його з цікавістю слухала не тільки Ганнуся, але й інші дітлахи, що тоді зійшлись зі шкільного подвір’я.
Мама з шаблею
Після повернення зі школи Ганнуся пішла у свою кімнату. Після довгої відсутності дівчинка показала свій малюнок – на ньому мама їхала на поїзді на Далекий Схід. Вона тримала у руках шаблю, щоб у разі чого відбиватись від тигрів і крокодилів, що бродили тут поблизу. А щоб маму боялись ще більше, вона навіть намалювала їй вуса.
Свіжі новини
Костя прозвав Миколку Горобчиком, бо той мав цікаву ходу – йшов і ніби підстрибував. Він, мабуть як і горобчик, знав усі новини села. Кожного ранку Костя вже навіть чекав на нього, щоб дізнатись щось нове. От і тепер Миколка Горобчик, принісши глек молока, розповідав новини:
«Виявляється, вночі запустили аж два супутники. Правда, цю новину я вже чув по радіо. А ще керівник їхнього третього «А» Віра Миколаївна поїхала до райцентру. Коля на власні очі бачив, як вона сідала в автобус… А сусідська корова, не ота, що руда, а ота, що чорна, побилася з їхньою Манькою».
Останньою стала новина про колорадського жука, що вже обсів городи.
Колорадські жуки
Костя, Ганнуся й Миколка пішли на город збирати колорадських жуків. Озброїлись банками і взялись до робити. Діти тут і там робили зауваження оповідачу, бо він пропускав жуків, тому він вирішив пошукати і в них недоліки. У Ганнусі на грядці виявив велику личинку, а Миколці підкинув двох жучків. Після зборів вирішили зважити банки, щоб виявити хто зібрав найбільше жуків. Виявилось, що переміг Костя. Але він почував себе винним, тож зізнався, що підкинув двох жучків Миколці.
«І лише тоді, коли ми знову перейшли на мамине обійстя, він стиха сказав:
– От бачите! Якби ви не підкинули мені тих жучків, то напевно вибороли б перше місце…
І я не знайшовся, що на те відповісти. Бо таки мав Миколка рацію».
Якщо потонеш…
Після роботи мама Кості пригостила трудівників дерунами зі сметаною. А вже по обіді компанія пішла на річку купатись. Наталочка ліпила на березі пасочки, Ганнуся «плавала» біля бережка – ходила руками по дну, а хлопці справді плавали, насолоджуючись теплою водою.
«Наталонька, не відриваючись від своїх пасочок, спокійним голоском остерігала:
– Потонеш – додому не повертайся.
Цього вона навчилася у бабусі Віри».
Потім друзі до самого вечора катались на човні.
Туга за мамою
Одного вечора Костя, Миколка та Ганнуся сиділи і виймали кісточки з вишень – для варення. Наталочка теж була тут – смакувала вишнями. Ганнуся була якась сумна, а коли Костя запитав у неї що сталось, вона тільки зітхнула. Через деякий час заговорила про маму.
«І ніхто ніхто не знає,
Як там мама поживає.
Може, вона в тайзі заблукала?
– Таке скажеш, Ганнусю! – заперечив я. – З чого б це вона заблукала? Що їй – робити більше нічого?
І все ж, жаль мені стало Ганнусю, дуже жаль. Он вже до чого затужила – навіть віршами почала говорити…».
Великі лови
Одного дня мама Кості пішла до крамниці і на пошту, наказавши загнати квочку на кухню у гніздо. Костя, Миколка й Ганнуся пообіцяли виконати доручене завдання. Настав час заганяти квочку, але вона чомусь зовсім не хотіла йти назад у гніздо. Тоді друзі влаштували справжні лови: насипали зерна і приготували мотузок, щоб схопити птаху. Але замість неї прибіг півень, ще й інших курей з собою привів. Вирішили спробувати ще раз і цього разу навіть спіймали півня мотузкою – витягти його з неї виявилось ще складнішим завданням, ніж спіймати. Але, розібравшись з півнем, почали ловити квочку. Загнали її в куток між повіткою і очеретяним парканом.
Воротарський стрибок
Костя попросив дітей гнати квочку на нього – він вже точно її спіймає. Коли квочка полетіла до нього, то він здійснив справжній воротарський стрибок – і проломив головою паркан! З того боку сусід Микола Іванович неабияк здивувався. Врешті квочку спіймав Миколка. Сяк-так посадили птаху на гніздо і накрили тазиком – вона чомусь зовсім не хотіла сидіти. Коли прийшла Костіна мама, то виявила, що то зовсім не квочка, а звичайна курка. А квочка тим часом поралась в курнику. Дітвора аж зі сміху падала, а Костя вирішив сам себе покарати і поставив у куток.
Листоноша
Поки герой стояв в кутку, до нього сміючись приходили друзі:
«Двері трохи прочинилися, і в отворі з’явилася Ганнусина голівка.
– Скажіть, будь ласка, тут проживає славетний пан Квокченко? – ввічливо поцікавилась вона.
– Чи Квоктуненко? – пролунав у неї за спиною голос Миколки.
Я нічого не зрозумів.
– Який ще Квокченко? Який Квоктуненко?
– А ти у дзеркало поглянь, – порадила Ганнуся. – Це ж ти і є Квокченко!
– Квоктуненко, – гигикнув Миколка.
– Ну, знаєте! – обурився я і зробив швидкий крок до дверей. – Зараз я вам покажу Квоктуненка з Квокченком!
Ганнусина голівка миттю щезла. Почувся дружній тупіт ніг і голосний сміх».
Тому Костя вирішив трохи налякати дітвору. Коли почув, що знову хтось стукає у двері, то вдав із себе собаку і гавкнув щосили. Виявилось, що то прийшов листоноша – старий чоловік аж сумку з рук випустив, почувши Костін гавкіт! Але швидко зрозумів що й до чого – до нього теж в гості приїхали онуки, то ж він навіть показав письменнику як краще гавкати. А потім передав листа, з Далекого Сходу.
Лист від мами
Ганнуся дуже зраділа, коли отримала листа від мами! Вона тут же відкрила його і почала читати в голос.
«Добридень вам, рідна моя Ганнусю і Костю!
Пишу вам з далекосхідного села Чернігівка. А до цього я вже побувала в сусідніх селах: Іванівна, Веселий Кут, Тарасівна. Вражень так багато, що не знаю навіть, з чого почати. Як тільки тут дізналися, що до них приїхала журналістка з України, – мене ні на хвилину не залишали на самоті. Я навіть не мусила поселятися в готелі, бо місцеві жителі один поперед одного запрошували мене до своїх домівок. Повинна сказати, що таких гостинних людей мало де зустрінеш… Інколи мені здається, що я нікуди й не їхала. Хати такі ж біленькі, як і в нас, садочки біля них, і всюди чути рідну мову. Та вийдеш за селище – і бачиш замість наших неозорих ланів сопки та тайгу. І дітей мало. Чи не тому всі їх тут люблять і пестять… Погано лише те, що попестити їх майже нічим. Саме лише печиво та цукерки лежать в тутешніх крамницях. Та й те не зовсім свіже. А коли раз на місяць завезуть повидло – тоді у дітей починається справжнє свято… Тож заздрю я вам, і всі тутешні хлопчики та дівчатка теж заздрять. Вони дуже цікавляться, як ви там живете, яка риба водиться в Дніпрі, які звірі бігають в придніпровських лісах. Повинна сказати, що мене в кожному селі запрошували до школи, щоб я розповіла про Україну, Київ і, звісно ж, про вас…
Взагалі, тут чудово. Весело й цікаво. Одразу за селищем за якусь годину можна назбирати повний козуб лохини чи, як ви кажете, голубики. Але навіщо вам ця голубика! У вас зараз абрикоси достигають, яблука, малина… Знаєте, про що я вчора мріяла? Бодай про одну ложечку навіть найнесмачнішого, на ваш погляд, варення! Ви, мабуть, вже й дивитися у своїй Воронівці на нього не можете…».
Читання листа супроводжувалось коментарями Миколки, розповіддю Кості про Далекий Схід і дивуванням Наталочки як взагалі діти живуть без варення.
«У нас збори…»
Наступного дня Коля Горобчик з’явився аж надвечір, чим здивував і Костю і Ганнусю – вони вже звикли, що товариш проводить з ними ледь не увесь день. Він якось ухильно відповідав на запитання Кості про те, чим увесь цей час займався, а потім покликав Ганнусю з листом від мами на збори. Оповідач теж хотів приєднатись, але рудий хлопчик, що прийшов з Колею, не дозволив – сказав, що збори лише для дітей. Кості стало трохи прикро, але він відпустив Ганнусю.
«На варення сіла муха…»
Коли Ганнуся повернулась після зборів, то чомусь не спішила ділитись новинами з Костею. Він почав її розпитувати, але дівчинка відповідала якось неохоче. Тож письменник вирішив за краще мовчати. Посидівши трохи, Ганнуся зізналась, що це великий секрет тільки між дітьми і Вірою Миколаївною, керівником 3-А класу. Вона б дуже хотіла розповісти про все Кості, але не можна. Як підказку вона сказала йому такі рядки:
«На варення сіла муха
І занурилась по вуха!»
Але Костя, трохи подумавши, так нічого й не зрозумів, тому просто образився.
Чорна стрічка
Наступного дня Костя з малою Наталочкою вирушили до очеретів на болоті. Ганнуся запитала в них куди вони прямують, на що Костя відповів, що «Домовмося так: від сьогоднішнього дня у вас свої секрети, а у нас з Наталочкою – свої». Так і розійшлись.
На болоті Наталочка дивувалась і розглядала все довкола. Вона навіть захотіла скупатись, але Костя її відмовив. Тут вони побачили декілька бабок, жаб, болотяну черепаху і навіть болотяну гадюку. Від останньої дівчинці стало лячно. Загалом прогулянка вдалась. Але, коли вдома Ганнуся почала розпитувати Костю про те, де вони були і що бачили, то він лиш порадив звернутись до Наталочки.
Серйозна розмова
Після яскравих (і дещо перебільшених) описів Наталочки про ліс і болотяні очерети, Ганнуся засмутилась не на жарт. Вона почала плакати, а за нею і Наталочка. Костя почав заспокоювати маленьку подружку, але їй було дуже прикро, що на болото він її з собою не взяв. Слово за слово – так і посварились.
Ганнуся зникла
За обідом Ганнусі не було. Костя пішов до Колі Горобчика, але і там дівчинки не застав. Виявилось, що вона позичила в нього трохи грошей. Вдома оповідач побачив, що Ганнуся зібрала свої речі, тож вирушив на зупинку. Але там дівчинки вже не було. Костя відправився у Черкаси на залізничний вокзал. Там міліціонер підказав йому, що якщо вони приїхали теплоходом і були тільки на річковому вокзалі, то там і слід шукати Ганнусю. Там її Костя і знайшов.
Ще одна серйозна розмова
Костя обережно розбудив Ганнусю. Дівчинка зраділа, хоч видно було, що досі почувалась ображеною, але разом з тим і присоромленою. На таксі вони поїхали додому. Письменник почав розмову про справжню дружбу і довіру, а дівчинка попросила його пожаліти її. Врешті помирились.
Ремінь
Вдома від Костіної мами вирішили нічого не приховувати і розповіли правду.
«– Ой, коли б то ти був маленьким, – зітхнула мама і показала на широкий батьків ремінь, що висів на цвяшку.
Добрячий це був ремінь. Старий, із шкіри сириці виготовлений. Я його ще з дитинства запам’ятав. Як добре бути дорослим!».
Нещастя
На ранок Ганнуся захворіла. Покликали лікаря і він з’ясував, що у дівчинки харчове отруєння. Вона купила десь пиріжок і зелену грушку, а потім це все запила водою. От тепер і має. Потрібно було дотримуватись дієти, щоб вилікуватись.
Ганнуся лежала у садку, коли до Кості прийшов Микола Іванович. Він хвалився вже стиглими огірками. Разом вони захрумтіли зеленими, а дівчинка поряд ледь не розплакалась – так їй хотілось чогось поїсти. Тому Костя вирішив голодувати з нею.
Як найкраще голодувати
Ганнуся з Костею сиділи разом і думали щоб то робити і як голодувати. Тут оповідач запропонував:
«– А нумо, Ганнусю, сперечатися, – сказав я. – Наприклад, ти будеш хвалити… скажімо, борщ, а я, навпаки, лаятиму його. І той, хто згодиться з іншим, програє».
Так вони перераховували всі домашні страви і намагались переконати один одного і самих себе, що їм зовсім-зовсім не хочеться їсти. Цього дня на обід і вечерю вони отримали узвар з вареним рисом, але вже наступного ранку Ганнуся почувалась краще, тож можна було закінчувати голодування.
Я ненавмисне підслухав
Коли Костя працював у кімнаті, то почув під вікном чиїсь кроки, а потім стишену розмову – то були Коля з Ганнусею. Дівчинка намагалась його переконати долучити до справи Костю, але товариш пояснював, що то залежить не тільки від нього – мають вирішити усі хлопці. Тоді Ганнуся навела аргументи, що допомога оповідача знадобиться з дровами і казаном, тому Миколка пообіцяв ще раз поговорити з хлопцями. Костя був зацікавлений.
Таємниця прояснюється
Наступного дня оповідач прийшов на шкільне подвір’я – тут була сила-силенна дітлахів, які щось носили і багато розмовляли. Оповідач запитав у Віри Миколаївни (яка була його колишньою однокласницею), що тут відбувається. Але вона відповіла, що це таємниця, та натякнула, що все почалось з листа Ганнусиної мами. Тут письменник і здогадався що й до чого. Віра Миколаївна пояснила, що для того, щоб діти почували свою самостійність, дорослі роблять вигляд, що вони нічого не знають і все стається на користь їхній справі випадково. Костя одобрив таке ставлення.
Ганнусині вірші
Тут Ганнуся підійшла до Кості і запропонувала послухати свого вірша. Письменник уважно вислухав її:
Далекі друзі, пийте з чаєм,
Ласуйте ложкою й рукою.
Вам подарунок незвичайний
Киває сумно головою…
Він зауважив, що ласувати рукою не дуже доречно, а останній рядок надто сумний. Тоді дівчинка трохи переробила вірш:
Далекі друзі, пийте з чаєм
Після уроків та розваг.
Цей подарунок незвичайний
Вам третій «А» приготував!
Цей вже сподобався і Кості, і Вірі Миколаївні, і всім дітям.
Порятунок
Школярі пішли в садок рвати вишні. Костю попросили за ними наглядати. Незабаром трапилась пригода – Вітько Бубна, той самий рудий хлопець, завис на гілці над трьома метрами над землею. Зачепився ременем і не міг ні вилізти назад, ні зістрибнути. Тоді до нього поліз Костя. Він заліз на вищу гілку і спустив її хлопчаку. Так він і вибрався. Діти раділи, що все обійшлось, а Ганнуся більше всіх хвалила Костю.
Як варять варення
Костя нарубав дров і приготував казан. Хлопці назбирали фруктів і ягід, а дівчата почистили їх від кісточок. Тоді висипали все в казан, а зверху Віра Миколаївна засипала все цукром. І почали варити! Спостерігали усі.
«Я не Васько…»
Костя командував хлопцями, щоб вони по черзі підкладали дрова. Вони були замурзані, тому оповідачу важко було розпізнати хто є хто.
«І в ту ж мить Віра Миколаївна змахнула ополоником. Пора!
– Хто там перший біля плити? – вигукую я. – Коля? Ану, додай вогню! Та дивись не переборщи!
– Я не Коля, – відповідає перший. – Я Васько.
Що за мана – хвильку ж тому там стояв Миколка! Уважно придивляюся до першого, але, врешті, безнадійно махаю рукою – хіба їх тепер розбереш…
– Гаразд, Васько так Васько, – згоджуюся з ним. – Тільки хутчій давай вогню!
Васько, чи хто там, миттю виконує мій наказ».
Трохи почекавши, Костя наказує зменшувати вогонь. Але першим вже не Васько, а Коля. Тоді Костя схопив його за комір і пішов вмивати, виявилось, що то справді був Коля.
Смачно!
Коли почала з’являтись пінка на варенні, то усі приготували ложки. Тепер вже хлопці були брудні не від дров і диму, а від варення. Найбільше їв Костя, а школярі навіть зауважили, що в нього ложка більша, ніж у Віри Миколаївни ополоник!
Телеграма… Телеграма
Після варіння варення Костя з Ганнусею повертались додому і зустріли листоношу. Він передав телеграму від Ганнусиної мами.
«Повернулася відрядження. Чекаю не дочекаюсь Ганнусю додому. Ірина».
Дівчинці було трохи прикро через те, що доводиться покидати нових друзів, але поверненню мами вона зраділа.
До побачення!
Минув тиждень після повернення з Воронівки. Костя нудьгував за роботою, коли йому подзвонила Ганнуся. Вона повідомила, що одержала листа від своїх друзів з 3-А, які розповіли, що вже підготували 50 банок варення і назбирали євшан-зілля. Скоро посилка для українських дітей Далекого Сходу буде готова! Оповідач дуже зрадів цій новині. Після розмови зі своєю маленькою приятелькою він вирішив потоваришувати з хлопцями з двору – так йому подобались компанії дітей!
Автор переказу: cup_of_flowers
Авторські права та дозвіл на публікацію тексту належать лише сайту dovidka.biz.ua,
