“Гамлет” читати ДІЯ ЧЕТВЕРТА
“Гамлет” СЦЕНА І
Кімната в замку.
Входять король, королева, Розенкранц і Гільденстерн.
Король
Не без причин зітхання ці глибокі.
Відкрийтесь нам: ми маєм знати все.
А де ваш син?
Королева
Лишіть нас на хвилину.
Розенкранц і Гільденстерн виходять.
Королю мій, що бачила я сю ніч!
Король
Що, що, Гертрудо? Що там робить Гамлет?
Королева
Шаліє, наче море й ураган,
Коли вони змагаються, хто дужчий.
За килимом йому почувся шелест,
Добув меча і з вигуком “Пацюк!”
У маячні наосліп заколов
Сердешного старого.
Король
Лютий вчинок!
Були б ми там, було б і нам таке.
На волі небезпечний він для всіх:
Для вас самих, для нас, для будь-кого.
Хто ж відповість за це криваве діло?
Вину складуть на нас, бо ми ж і мали б
Тримати на припоні та на оці
Безумця молодого. Ми з любові
Забули зовсім про здоровий глузд,
Соромились, мов хворий, що мовчить
Про виразку погану, поки та
Все тіло не роз’їсть. То де він нині?
Королева
Кудись потяг убитого. Над трупом
Його безумство, наче цятка злота
В руці брудній, засяло чистотою.
Оплакує він гірко вчинок свій.
Король
Ходім, Гертрудо!
Ще сонце гір торкнутися не встигне —
Він відпливе. А вчинок той лихий
Нам треба спритно і по змозі гідно
Подати й зм’якшити. Гей, Гільденстерне!
Повертаються Розенкранц і Гільденстерн.
Ви, друзі, йдіть, візьміть собі підмогу.
Полонія в нестямі Гамлет вбив
І витяг геть з покоїв королеви.
Знайдіть його і заспокойте. Тіло
Несіть в каплицю. Поспішіть, будь ласка.
Розенкранц і Гільденстерн виходять.
Ходім, Гертрудо. Наймудріших друзів
Покличмо, розкажімо їм, що сталось
В недобрий час і що рішили ми.
Як вчиним так, то, може, поговір,
Що швидко облітає цілий світ,
Немов ядро гарматне, нас не вразить,
А лиш протне повітря, йдім відсіль!
В моїй душі і страх, і тоскний біль.
Виходять.
“Гамлет” СЦЕНА 2
Інша кімната в замку.
Входить Гамлет.
Гамлет
Захований як слід.
Розенкранц І Гільденстерн
(за сценою)
Гамлете! Принце Гамлете!
Гамлет
Цс! Що за галас? Гамлета кому? Ба, це вони.
Входять Розенкранц ! Гільденстерн.
Розенкранц
Скажіть, що ви зробили з трупом?
Гамлет
Змішав з землею — він належить їй.
Розенкранц
Скажіть нам, де він є, щоб ми могли
Його в каплицю віднести.
Гамлет
Не вірте.
Розенкранц
Не вірити чому?
Гамлет
Що вашу тайну я вмію берегти, а свою ні. На яку ще відповідь може розраховувати губка?
Розенкранц
Ви маєте мене за губку, принце?
Гамлет
Авжеж, за губку, що вбирає королівську ласку, щедроти і зиск від його влади.
Такі слуги — найкращий десерт для короля.
Він держить їх, мов та мавпа горіхи, за щокою; першими кладе в рот, останніми ковтає.
Коли забагнеться того, що ви навбирали, досить вас почавити, і ви знов суха губка.
Розенкранц
Не розумію вас.
Гамлет
Вельми рад. Хитра мова не для дурного вуха.
Розенкранц
Принце, ви б сказали нам, де тіло, і пішли б з нами до короля.
Гамлет
Тіло при королі, та король не при ділі. Бо то таке наш король?
Гільденстерн
Ви сказали на короля “що”?
Гамлет
Ні, він — ніщо. Ведіть мене до нього. Ховайся, лисичко, поки не піймали.
Виходять.
“Гамлет” СЦЕНА 3
Інша кімната в замку.
Входить король з почтом
Король
Знайти його і відшукати тіло
Звелів я. Небезпечний він на волі!
Та круто, по закону, з ним не вдієш:
Улюбленець дурної він юрби,
Яка не розумом, очима любить
І важить тільки кару винуватця,
А не вину. Щоб гладко все спливло,
Його від’їзд раптовий має здатись
Розважним рішенням. Так, сильну хворість
Лиш сильні ліки гоять. А інакше
Ніщо вже не поможе.
Входить Розенкранц.
Ну, дізнались?
Розенкранц
Де мертве тіло сховане, королю,
Не допитались ми.
Король
А де він сам?
Розенкранц
Тут, владарю, під вартою, і волі
Жде вашої.
Король
Хай стане перед нас.
Розенкранц
Гей, Гільденстерне! Принца приведіть.
Входять Гамлет і Гільденстерн.
Король
Ну, Гамлете, а де ж Полоній?
Гамлет
На вечері.
Король
На вечері? Де?
Гамлет
Не там, де він їсть, а де його їдять.
Круг нього саме зібралося велемудре хробацтво, що добре знається на політиці.
Черв’як — справжній імператор над усіма їствами й напоями.
Ми годуємо худобу, що годує собою нас, а самі годуємось, щоб нагодувати черву.
І ситий король, і худий жебрак — тільки різні наїдки, дві страви на той самий стіл. Кінець для всіх один.
Король
На жаль, це так.
Гамлет
Людина може вудити на черв’яка, що їв короля, і поїсти риби, що їла того черв’яка.
Король
Що ти хочеш цим сказати?
Гамлет
Нічого, тільки показати, що й король може відбути подорож по кишках злидаря.
Король
Де Полоній?
Гамлет
На небі. Пошліть туди по нього.
А як ваш посланець не знайде його там, пошукайте в іншім місці самі.
А коли за місяць ви його таки не знайдете, то вчуєте носом, ідучи по сходах на галерею.
Король
(до придворних)
Підіть пошукайте його там.
Гамлет
Вас він підожде.
Придворні виходять.
Король
Мій Гамлете, для власної безпеки,
Що завдає нам клопоту не менше,
Ніж “єобачний вчинок твій — жалю,
Тобі годиться вибратись відсіль
Немов на крилах. Тож лаштуйсь в дорогу.
Судно готове, віє добрий вітер,
Супутники твої плисти готові
До Англії.
Гамлет
До Англії?
Король
Так.
Гамлет
Добре.
Король
Ти кажеш так, мов знаєш наші мислі.
Гамлет
Я бачу херувима, що бачить їх. Гаразд, отже, з Англію! Прощайте, люба матінко.
Король
Ти хотів сказати: “коханий батьку”.
Гамлет
Ні, мати. Батько й мати — чоловік та жінка, а чоловік та жінка — одна плоть. Тож ви моя мати. Отже, б Англію!
(Виходить)
Король
Рушайте назирці; в дорогу квапте,-
Жадаю я, щоб він відплив до ночі.
Не гайтесь! Все, що справді допоможе,
Я виклав у листі. Спішіть, благаю.
Розенкранц і Гільденстерн виходять.
Якщо, Англійцю, в тебе я в пошані,-
А надає ваги їй міць моя,
Бо в тебе ще багріє й нині шрам
Від датського меча і нам данину
Ще й досі платиш,— не байдуже приймеш
Наказ наш королівський, що велить,
Як сказано в моїх листах, негайно
Убити Гамлета. Убий його!
Бо він, мов трясця, сушить кров мені.
Зціли мене! Допоки вість про страту
Не дійде звідтіля до вух моїх,
Мені в житті моїм не знати втіх.
(Виходить)
“Гамлет” СЦЕНА 4
Шлях понад морським узбережжям Данії. Входять Фортінбрас, капітані солдати в поході.
Фортінбрас
Вітайте, пане, датського державця.
Скажіть, що Фортінбрас на дозвіл жде
Обіцяний — пройти його землею.
Побачимося там, де домовлялись.
Якщо його величність так жадає,
Ми особисто стрінемося з ним.
Перекажіть це.
Капітан
Слухаюсь, мій пане.
Фортінбрас
Повільним кроком руш!
Фортіибрас із солдатами виходить. Входять Гамлет, Розенкранц, Гільденетерн та інші.
Гамлет
Звідкіль це військо?
Капітан
3 норвезької землі.
Гамлет
Куди прямує?
Капітан
На Польщу.
Гамлет
А хто веде?
Капітан
Принц Фортінбрас, племінник короля.
Гамлет
Йдете ви проти усієї Польщі
А чи лише на прикордонні землі?
Капітан
Якщо по правді і без перебільшень,
Йдемо ми здобувати шмат землі,
З якого тільки й користі, що назва.
За п’ять дукатів я не взяв би навіть
Його в оренду. А продати — зиску
Не більше мали б ні вони, ні ми.
Гамлет
Вони його й не стануть боронити.
Капітан
Та ні, там військо вже на нас чекає.
Гамлет
Двох тисяч люду і мішка червінців
Не жалко за таку нікчемну справу?
От де чиряк і миру, і достатку:
В нутро прорветься, й не збагне ніхто,
Від чого смерть… Я щиро вдячний, пане.
Капітан
Хай вам щастить.
(Виходить)
Розенкранц
Ходім, прошу вас, принце.
Гамлет
Я вмить наздожену. Ідіть вперед.
Виходять усі, крім Гамлета.
Як всі випадки свідчать проти мене,
Підхльостують мою ледачу помсту!
Чи ж то людина, хто найбільшим благом
Вважає їжу й сон? Тварина, й годі.
Творець, який думками наділив нас, —
Що бачить крізь віки, дав не на те
Нам здібності та богорівний розум,
Щоб гнив він у безділлі. Чи тваринне
Тут забуття, чи полохка розважність,
Що без кінця все зважує кінець?
На частку глузду міркування містить
Три частки боягузтва. Я не знаю,
Чому лише тверджу: “Це слід зробити”,
Дарма що є причина, воля й сила,
Аби зробити. Прикладів доволі.
Хоч би й це військо (що людей, що грошей),
Цей принц, що має розум і манери
Й чий дух, піднятий дивним честолюбством,
Зухвало кпить з незнаного кінця;
Він смертних виставляє без вагань
На примхи долі, смерть і небезпеку
Заради дірки з бублика. Так, велич
Не в метушні безладній без причини,
А в тім, щоб битись навіть за стеблинку.
Як честь поставлено на кін. У мене
Забито батька, матір у ганьбі,
І серце, й розум збурені до краю,
А я, приспавши їх, дивлюсь байдуже
На тисячі приречених людей,
Що ради вигадки й пустої слави
В могилу йдуть, як в постіль, за наділ,
Де всім цим воякам не розвернутись,
Де навіть і землі навряд чи стане
Полеглих поховати. О, вже час,
Щоб роздум мій чи вбравсь у кров, чи згас!
(Виходить)
“Гамлет” СЦЕНА 5
Ельсінор. Кімната в замку.
Входять королева, Горацїота придворний.
Королева
Я не бажаю з нею розмовляти.
Придворний
Сердешна затялась, цілком безумна;
Дивитись навіть жаль.
Королева
Чого їй треба?
Придворний
Про батька править все; зове ввесь світ
Облудливим; зітхає, б’ється в груди,
І все її дратує. Щось белькоче.
Слова її безглузді, недоладні,
Одначе недоладність їх наводить
На роздуми. Слова ті кожен ловить
І припасовує до власних дум.
То кив, то морг, то жест — по всьому цьому
Насправді віриться, що є в тім зміст,
Хоч невиразний, та тим більш лихий.
Гораціо
Прийняти б вам її, бо ще посіє
Непевні здогади в умах зловмисних.
Королева
Введіть її.
Придворний виходить.
(Убік)
Душа моя — вмістилище гріха,
їй доля всюди бачиться лиха.
Нечиста совість кари жде зусюди;
Лиш втопить страх, аж він вже гульк на люди.
Вертається придворний з Офелією.
Офелія
Де володарка Данії прекрасна?
Королева
Чого тобі, Офеліє?
Офелія
(співає)
Чи я милого твого
Нині б не вгадала?
Патериця, бриль прочанський,
На ногах сандалі.
Королева
Голубонько, що значить пісня ця?
Офелія
Що ви сказали? Слухайте, будь ласка.
(Співає)
Ні, він, пані, вмер, сповив,
Обернувся в прах.
В головах зелений дерен,
Камінь у ногах. Ой, ой!..
Королева
Офеліє…
Офелія
Слухайте, будь ласка.
(Співає)
Мов нагірний сніг, на нім…
Входить король.
Король
Ой леле, тільки гляньте!
Офелія
(співає)
Саван білий-білий;
Квіти, зрошені слізьми,
Не лягли в могилу.
Король
Як ви, мила дитино, живете?
Офелія
Гаразд, хай віддячить вам бог. Кажуть, що сова — дочка пекаря. Господи, ми знаємо, що ми таке, та не знаємо, чим ми станемо. Благослови, боже, сісти вам за стіл!
Король
Наздогад про батька.
Офелія
Про це, будь ласка, ні слівця. Але як вас спитають, що воно значить, відмовте так: (співає)
На Валентина я прийду
Із раннього рана,
Глянь, Валентина жде твоя
Обіч твого вікна.
Устав юнак, убравсь будь-як
Та й двері відчиняв;
До себе дівчину впустив,
А жінку проводжав.
Король
Мила Офеліє!
Офелія
Я зараз кінчу. Навіть імені божого всує не згадаю. (Співає)
Як їй прийшлось, не дай господь,
Попалася в біду!
Мужчина всяк на те мастак,
Немає їм стиду.
Казав, як ще до рук не брав,
Що підем під вінець.
А він відказує:
Була б зі мною не лягла,
Повів би, побий мене грець.
Король
Давно вона така?
Офелія
Сподіваюсь, що все буде гаразд.
Треба терпіти. Та як мені не плакати, коли здумаю, що його поклали в землю сиру.
Мій брат теж дізнається про це.
Спасибі вам за добру пораду.
Гей, карету мені! Добраніч, любі пани.
Добраніч, панни милі. Добраніч, добраніч.
(Виходить)
Король
Йдіть назирці, глядіть її, прошу вас.
Гораціо виходить.
Її журба глибока отруїла,
А джерело отрути — батька смерть.
Біда іде — з собою й ще веде:
Полками сунуть, а не поодинці.
Вмер батько в неї. Незабаром зник
Ваш син, призвідця власного вигнання.
Полонієва смерть вразила люд —
Пліткам і здогадам кінця нема.
Безглуздо ми сховали тишком-нишком
Небіжчика. Офелія нещасна
Перемінилась, розум загубила;
Без нього ми як тіні чи тварини.
Ще й брат її, до всього на додачу,-
Із Франції таємно повернувся.
В собі замкнувся він, живе бідою,
І звідусіль нашіптують йому
Отруйні вигадки про батьків скін.
А що пліткам цим певності бракує,
Підозра розповзеться між людьми
І нас назве злочинцем. Мов картеч,
Несе мені цей шепіт стоголосий
Стократну смерть.
За сценою галас.
Королева
О лихо, що за ґвалт?
Король
Швейцарці де? Хай двері стережуть!
Входить один з придворних.
Що сталося?
Придворний
Рятуйтесь, володарю,
Сам океан, що вийшов з берегів,
Так не крушив би все на суходолі,
Як цей Лаерт з юрбою бунтарів
Сторожу крушить. Чернь його зве паном,
І, ніби щойно світ лише почавсь,
Немає давніх звичаїв, і можна
Казати все, що треба і не треба,
Кричить: “Ми вибрали! Лаерт король!”
Ліс рук, шапок і крики аж до неба:
“Лаерта в королі! Лаерт король!”
За сценою галас.
Королева
Ич, брешуть радісно, згубивши слід.
Ану, назад, брехливі датські пси!
Король
Розбито двері.
Входить Лаерт, за ним — датчани.
Лаерт
Де той король? Панове, вийдіть геть.
Датчани
Пустіть, пустіть!
Лаерт
Лишіть мене, будь ласка.
Датчани
Гаразд, гаразд.
(Виходять за двері)
Лаерт
Спасибі. Двері стережіть. А ти,
Королю підлий, батька поверни!
Королева
Вгамуйся.
Лаерт
Як вгамується тепер
Моєї крові хоч одна краплина,
То я — байстрюк, мій батько — рогоносець,
А матері моєї чисте чоло
Спотворене брудним тавром повії.
Король
Пощо, Лаерте, зняв ти бунт гігантів?
Облиш його, Гертрудо. І не бійся:
Господь — така заслона королям,
Що зрада чорний замір свій здійснити
Безсила майже. Говори, Лаерте.
Чим збуривсь ти? Облиш його, Гертрудо.
Кажи.
Лаерт
Де батько?
Король
Вмер.
Королева
Не з волі короля.
Лаерт
Як сталось це? Крутійства не стерплю.
До дідька в пекло вірність і присягу!
Сумління і спасіння боже — к бісу!
Прокляття не боюся, так і знайте.
Що цей, що той світ — все одно мені!
Нехай там що, за батькову погибель
Сповна помщусь.
Король
Ніщо тебе не спинить?
Лаерт
Лиш власна воля. Засоби знайду.
Хай мало їх, та навіть з тим, що є,
Сягну далеко.
Король
Мій Лаерте славний,
Ти хочеш знати правду всю про те,
Як любий батько твій умер? Чи, може,
Немов картяр, що банк увесь зірвав,
А доля інших — то йому марниця,
Ти мститимеш і ворогу і другу?
Лаерт
Лиш ворогам його.
Король
Їх знати хочеш?
Лаерт
А щирим друзям розгорну обійми
І, наче пелікан, їм дам живитись
Мойого серця кров’ю.
Король
От ти й мовив
Як добрий син і як справдешній лицар.
Що я не винен в смерті твого батька,
А смуток мій і щирий, і глибокий,
Для тебе незабаром стане ясно,
Як божий день.
Датчани
(за сценою)
Та пропустіть її.
Лаерт
Що сталось? Що за галас?
Вертається Офелія.
Хай висушить мій мозок гнів страшний!
Хай очі випалять пекучі сльози!
Клянусь, платитиму за безум твій,
Аж поки переважить шалька мсти!
Трояндо, сестро, радосте моя!
Скажи, невже твій розум молодий
Тепер на тому світі, поруч з батьком?
А втім, що є щедріше за любов?
Услід за тими, хто пішов від нас,
На згадку найдорожче ми шлемо.
Офелія
(співає)
Несли його з непокритим лицем,-
Ой леле, ой леле, ой леле,-
І сльози били в труну дощем.
Прощай, мій голубе!
Лаерт
Була б при тямі ти й волала помсти,-
Так не зворушила б.
Офелія
А ви приспівуйте: “Все далі і далі, все далі і далі…” Ох, як цей приспів до речі! Це про віроломного ключника, що вкрав дочку в хазяїна.
Лаерт
У цім безглузді сила глузду.
Офелія
Ось розмарин, це на згадку. Пам’ятай, любий, пам’ятай. А ось братки, це для дум.
Лаерт
Повчальний урок безуму: щоб думки та пам’ять були в згоді.
Офелія
Ось вам кріп і орлики. Ось рута. А тут трохи для мене. Ще вона прозивається зіллям святої неділеньки. Ох, але вам носити цю руту з іншої причини. А ось стокротка. Дала б вам і фіалок, та вони всі пов’яли, коли вмер мій батько. Кажуть, йому хороше вмиралося…
(Співає)
Веселий мій Робін — вся втіха моя.
Лаерт
Журбі, стражданню, лиху, навіть пеклу
Вона краси й приваби надає.
Офелія
(співає)
Чи вернеться він сюди?
Чи вернеться він сюди?
Ні, ні, він умер,
Біле тіло простер.
Не вернеться, і не жди.
Мов сніг, борода його,
Мов льон, голова його;
Покинув він нас,
Сльози марні — він згас.
Крий боже раба твого.
Крий боже і всі християнські душі. Щасти вам бог!
(Виходить)
Лаерт
Чи бачиш це, о боже?
Король
Мій Лаерте,
Я стану спільником тобі у тузі,
Як не цураєшся мене. Ходім.
3-між друзів вибери щонаймудріших —
Нехай вони й розсудять нас з тобою.
Як доведуть пряму чи посередню
Причетність нашу до цього убивства,
То ми й короною, й життям, і всім,
Що нам належить, ладні поступитись,
Аби вину загладить. А як ні,
Тоді прошу озброїтись терпінням.
Шукатимемо разом певний шлях,
Щоб вдовольнити мсту.
Лаерт
Хай буде так.
Раптовий скін і потайний погреб,
Без панцера, герба й меча над прахом,
Ні гожих почестей, ні пишних служб —
Волає все, від неба до землі,
Й жадає суду.
Король
Прийде суд; хоч де
Сховайся зло, обух туди впаде.
Будь ласка, йдім.
Виходять.
“Гамлет” СЦЕНА 6
Інша кімната в замку.
Входять Гораціо та слуги.
Гораціо
Хто там зі мною хоче говорити?
Слуга
Моряки, пане; вони кажуть, що в них листи до вас.
Гораціо
Хай увійдуть.
Слуга виходить.
Вже й не збагну, з яких ото країв
Мене б вітали… Чи не Гамлет принц?
Входять моряки,
1-й моряк
Хай благословить вас господь, пане.
Гораціо
І тебе також.
1-й моряк
Авжеж, коли’ на те буде його воля. Тут вам лист, пане,— від посла до Англії,-коли ви справді зветесь Гораціо, як мені казано,
Гораціо
(читає)
“Гораціо, коли ти це прочитаєш, поможи цим людям дістатись до короля; у них листи до нього. Не пробули ми й двох діб на морі, як за нами погнався добре озброєний піратський корабель. Побачивши, що нам від нього не втекти, ми змушені були прийняти бій. Вони взяли нас на абордаж, і під час сутички я перескочив до них на корабель, який у ту ж мить відійшов від нашого судна. Так я сам-один опинився в них у полоні. Розбійники виявили до мене милосердя, але вони знали, що роблять — я маю стати їм у пригоді. Доглянь, щоб король одержав мої листи, і поспішай до мене так, як тікав би від смерті. Я маю сказати тобі кілька таких слів, від яких ти онімієш. Одначе діло має важить так багато, що навіть ці слова для нього надто легкі. Добрі люди, яких я до тебе послав, покажуть тобі дорогу до мене. Розенкранц та Гільденстерн тепер пливуть до Англії. Про них я тобі ще чимало розповім. Твій — як тобі добре відомо — Гамлет”.
Ходім, я вам вкажу, куди з листами.
Та поспішіть, щоб вам ще відвезти
Мене до того, хто вам доручив їх.
Виходять.
“Гамлет” СЦЕНА 7
Інша кімната в замку.
Входять король і Лаерт.
Король
Тепер ти усвідомив — я не винен;
Прийми й у серце теж мене як друга.
Дізнався ти і впевнився, що той,
Хто батька вбив шляхетного твого,
На мене мірив.
Лаерт
Так. Але скажіть,
Чому не покарали ви законом
Цих злочинів зловмисних і тяжких,
До чого мудрість і обачність ваша
Вас мали б спонукати?
Король
3 двох причин,
Можливо, як на тебе, й невагомих,
Але для мене їх цілком достатньо.
Для королеви син — це все. А я —
На щастя це чи навпаки, не знаю,-
З дружиною своєю так зріднився,
Що, як зорі не рухатись без сфери,
Мені не жить без неї. Ще причина,
Чом я не важусь на прилюдний суд —
Палка любов простолюду до принца.
Люд, приязню йому омивши вади,
Як в джерелі з чарівною водою,
Святиню зробить із його кайданів.
А стріли, що пущу в народну бурю,
Не до мети полинуть, а повернуть,
Аби вразить мене.
Лаерт
Мій батько згинув,
Дійшла до краю розпачу сестра,
Чиї чесноти — о, хвала спізніла! —
Це віку нашого окраса й гордість
Неперевершена. Та помста прийде!
Король
Лаерте, спи спокійно і не думай,
Що розум наш настільки притупився,
Аби вважати грізну небезпеку
За жарт легкий. Ось почекай лишень.
Твій батько другом був мені. Та й я
Собі не ворог. І цього доволі…
Входить гонець.
Із чим прийшов?
Гонець
Від Гамлета, з листами.
Цей вашій милості, цей королеві.
Король
Від Гамлета? Хто їх приніс?
Гонець
Либонь,
Матроси, пане мій. Я їх не бачив.
Мені дав Клавдіо листи; йому —
Той, хто привіз їх.
Король
Що ж, Лаерте, слухай.
(До гінця)
Лиши нас.
Гонець виходить.
(Читає)
“Великий і могутній! Доводжу до вашого відома, що мене висаджено голого на берег вашого королівства. Завтра я проситиму дозволу стати перед ваші світлі очі і тоді, Попередньо заручившись вашою ласкою, оповім вам про обставини мого несподіваного і незвичайного повернення. Гамлет”
До чого б це? Чи й решта повернулись?
Чи тут якийсь обман, і все не так?
Лаерт
Рука вам знана?
Король
Гамлетова. “Голий”!
Ще й додає в приписці: “сам-один”!
Що скажеш ти на це?
Лаерт
Я спантеличений. Але хай прийде.
Утішу бідне серце хоч би й тим,
Що зможу кинути йому в лице:
“Це злочин твій”.
Король
Коли вже так, Лаерте,-
Хоч, власне, як інакше мало б бути? —
Чи згоден слухатись моєї ради?
Лаерт
Аби лише не радили миритись.
Король
Я миру прагну для душі твоєї.
Уникнув Гамлет подорожі. Отже,
Удруге не поїде. Заманю
Його у пастку. Намір мій вже визрів,
І знайде Гамлет неминучу смерть.
Підозри тут не виникне ні в кого;
Не сумніватиметься навіть мати,
Що це лиш випадок.
Лаерт
На раду вашу
Пристану. Тільки виберіть мене
Знаряддям помсти.
Король
Так і випадає.
Про тебе тут позаочі багато
Говорено, і Гамлет чув про хист,
Яким ти сяєш. Тлум твоїх чеснот
У нім не збурив заздрощів таких,
Як ця єдина, що, на погляд мій,
Не вельми вартісна.
Лаерт
Що за чеснота?
Король
На шапці молодості це лиш стрічка,
Хоча й потрібна; одяг легковажний
Не менше молодому до лиця,
Як літньому убори темні й хутра,
Що шани і поваги надають.
Два місяці тому тут був нормандець;
Французів бачив я в боях чимало —
Все браві вершники. Та цей сміливець
Був справжній чарівник. Він вріс в сідло
І витворяв з конем такі дива,
Немов вони зрослись в одну істоту.
Кентавр, та й годі. І які лишень
Я міг курбети й штуки уявити,-
Все перевершив він.
Лаерт
Отой нормандець?
Король
Нормандець.
Лаерт
Клянусь життям, що це Ламор.
Король
Так, він.
Лаерт
Мені він добре знаний; це-бо й справді
Перлина і краса свого народу.
Король
Отож він щиро вихваляв тебе
І розповів барвистими словами
Про твій майстерний захист, а найпаче
Як володієш ти легким мечем.
Ото було б видовище, сказав,
Якби знайшлася рівня. Бо французи
Втрачають спритність, натиск, окомір
В борні з тобою. Похвала його
Так роз’ятрила Гамлетову заздрість,
Що марить він лише одним бажанням —
Зустрітися з тобою у двобої.
А з цього, друже…
Лаерт
Що, королю, з цього?
Король
Чи справді ти любив, Лаерте, батька?
Чи ти, неначе горя тиха тінь,
Лиш образ без душі?
Лаерт
До чого це?
Король
Не думаю, що не любив ти батька;
Та знаю, що любов є витвір часу,
І бачу я на досвіді своєму,
Що час остуджує її багаття.
В самому полум’ї любові тліє
Щось мовби гніт, що чадом пломінь гасить.
Повік однаким не бува ніщо.
Все має межі. їх досягши, гине
У власнім надмірі. Коли ти хочеш,
То й.мусиш, доки хочеш. Наше “хочу”
Мінливе. В нього стільки гальм і вад,
Як є’на світі випадків і слів.
Із часом “мушу” стане мов зітхання:
Розважить горе, та вкоротить вік.
Вернімось до того, що нас болить.
Принц прибуває; чим ти доведеш,
Що ти не словом — ділом батьків син?
Лаерт
Йому горлянку в церкві перетну.
Король
Для вбивці навіть храм не порятунок,
А помсті меж нема. Проте, Лаерте,
Як прагнеш ти її, замкнись удома.
Вернувшись, взнає принц, що й ти вернувсь.
А я звелю, щоб хист твій вихваляли
І славу, що зажив ти від француза,
Подвійним вкрили блиском. А по всьому,
Вас звівши, поб’ємося об заклад.
Він, легковірний, щирий, необачний,
Мечів не оглядатиме. Тож вільно,
Сливе що без шахрайства, ти візьми
Меч незатуплений та й штихом влучним
Помстись за батька.
Лаерт
Так я і вчиню;
Ще й дечим помащу свого меча.
У знахаря купив я масть одну,
Таку смертельну, що вмочи в ній ніж
І лиш вдряпни, то вже й найкращі ліки
Із трав, які лиш можна відшукати,
Не порятують, як ввійшла у кров
Хоч крапля трути. Вістря заразивши,
Мені вже досить Гамлета черкнути,
Щоб він помер.
Король
Розважмо все як слід:
Коли і як найкраще нам здійснити
Наш задум. Як спіткає нас невдача,
Як в нашім ділі знати буде пальці,
То годі й пробувати. Треба мати
Щось інше про запас — якусь заміну,
Що виручила б нас. Ану, зміркуймо.
За тебе ми поставимо заклад…
Знайшов:
Коли розпалитесь ви в поєдинку
(Завзятіше для цього нападай)
І він попросить пити, в мене буде
На ту потребу келих. Хай пригубить,
І хоч твоєї трути він минув би,
Ми дійдемо свого. Ба, що за гомін?
Входить королева.
Королева
За горем горе так і йде слідком.
Сестра, Лаерте, ваша утопилась.
Лаерт
Втопилась? Як це? Де?
Королева
Там, де верба нависла над струмком,
Купаючи у плесі віти сиві.
Сплела вінки химерні — кропиву,
Жовтець, стокротки і зозулинець,
Що грубі пастухи йменують бридко,
Стидні дівчата ж звуть мертвецьким пальцем.
Тоді на гілку злізла почепити
Свої вінки; зрадливий сук зломивсь,
І всі ті зела, та й вона сама
Упали в бистрину. Її одіння,
Роздувшись, бідну понесло, як мавку.
Пливла і без ладу співала щось,
Не тямлячи біди, мов та істота,
Що в цій стихії виросла й живе.
Та довго це тривати не могло:
Дівочі шати, у воді набряклі,
Втягли сердешну з співом на устах
В багнисту смерть.
Лаерт
О лихо! Утопилась?
Королева
Втопилась, утопилась.
Лаерт
Тобі, Офеліє, води задосить,
Я сльози стримаю. О ні, несила!
Такі вже ми: природа верх бере
Над соромом. Ось виллю сльози й з ними —
Жіночу слабкість. Прощавайте. Я
Огненними словами спалахнув би,
Та сльози гасять їх.
(Виходить)
Король
Ходім, Гертрудо.
Насилу вгамував я в ньому лють!
Тепер боюсь, що знову закипить.
Ходім за ним.
Виходять.
