«Химера лісового озера, або Митькозавр з Юрківки» переказ

Сюжет твору «Химера лісового озера, або Митькозавр з Юрківки» буде цікавий дітям, його скорочено варто читати, щоб згадати чим закінчилися пригоди головного героя.

«Химера лісового озера, або Митькозавр з Юрківки» скорочено переказ

Розповідь у творі ведеться від імені Сергія.

І розділ

Сергій та Митько успішно склали іспити за 5-й клас. Вчителька ботаніки, Ірина Семенівна, повідомила, що у шостому класі вони будуть вивчати зоологію. Вона дала завдання: зібрати за літо колекцію комах. Митько поцікавився чи «можна вдвох збирати одну колекцію?» і вчителька дозволила їм з Сергієм працювати над завданням разом.
Сергію і Митьку це було на руку, бо вони давно мріяли поїхати до села Юрківки, де жила Митькова бабуся. Село їм подобалося тим, що там було привільне й незалежне життя.

Однак батьки не хотіли відпускати Сергія зі своїм приятелем Митьком, зважаючи на те, що хлопці будуть завдавати старій зайвого клопоту. Але цього разу діти мали реальну причину поїхати до села, адже у місті не так багато комах. Після довгих умовлянь та обіцянок слухатися бабусю батьки погодилися відпустити дітей у село.

Батьки попросили  дітей відправити бабусі телеграму, де була інструкція щодо того, що можна робити, а що — ні. Заборонених речей, звісно, було набагато більше, ніж дозволених.

Дл села хлопці їдуть потягом, вони замовили собі чай, а потім лягли спати. Друзям сподобалося подорожувати самостійно. Уранці провідник сповістив, що незабаром їхня станція.

ІІ розділ

Зійшовши з поїзда хлопці їхали до села автобусом. У селі Сергій та Митько помітили, що свіже повітря сильно відрізнялося від міського. Йдучи до бабусі Сергій та Митько побачили 14-річного Василя Троша з велосипедом. Василь був майбутнім майстром велосипедного спорту міжнародного класу. Хлопець почав насміхатися з юних мандрівників, з їх спорядження – рюкзаків та сачків, назвав їх лівінгстонами. Василь справив на друзів неприємне враження.

Крокуючи далі, хлопці почули якесь виття, виявилося, що це дядько Гнат вчився грати на тромбоні. Односельчани називали чоловіка Фа-Дієзом через його мрію створити оркестр та навчитися грати самому.  Дядько Гнат був уже немолодим, але ще й досі перебував у постійному пошуку “свого” інструменту.

До Василя Троша, який був онуком Дмитрівни, із незадоволенням поставився і дід Трохим. Василь, приїхавши до бабусі, навіть не поцілував, не обняв її, а поїхав кататися на велосипеді.

Бабуся і мешканці села дуже привітливо зустріли хлопців. Для бабусі Сергія, яку кликали Демидівною, приїзд дітей став сюрпризом, адже телеграму про свій приїзд Сергій та Митько забули відправити. Смачно наївшись бабусиних страв та голубців, Сергій і Митько вирішують піти гуляти на річку.

 III розділ

Уранці Митько вирішив йти збирати комах, щоб зібрати колекцію комах за кілька днів, а потім відпочивати. Сергій нагадав йому про курінь. Як виявилося, саме туди хлопець і збирався.

Зібравши все необхідне для подорожі, хлопці вирушили до лісу на озеро. Сергію дуже сподобалася бабуся Митька, бо вона не набридала їм будь-якими питаннями, застереженнями. Мандруючи, згадав про свою невдалу допомогу по господарству на селі (виполов розсаду замість бур’яну; коли рубав дрова, то поліно відскочило і прямо по лобу; доїв корову, а в цей час вона зжувала його панаму).

Незадоволення хлопців викликав Василь Трош, який зненацька виїхав назустріч хлопцям стежкою, ледве не наїхав на них, ще й назвав “мухоловами”.

Та біля озера настій приятелів покращився, вони милувалися озером. Про цю подорож вони так довго мріяли. Раптом хлопці помітили те, що колись було куренем. Вони зрозуміли, що це можна легко відремонтувати. Митько застеріг Сергія від небезпеки, штрикаючи купу сіна з усіх боків держаком сачка, бо там могли бути змії. Ці істоти, на думку Митька, полюбляють перебувати у сіні. Але змій хлопець не знайшов, тому розпочав ремонт – дах накрив клейонкою з дому. І вже через годину колишня купа сіна перетворилася на гарний курінь.

IV розділ

Хлопці щодня насолоджувалися красою природи, купалися в озері, вилежувалися на сонці. Одного разу Сергій з Митьком побачили велосипедиста Василя, який купався в озері. На знак примирення з хлопцями Василь їм подарував жовтий прозорий камінець — бурштин. В жовтогарячому злитку застигла навіки маленька комаха.  Велосипедист розповів хлопцям про страшну таємницю: в озері живе чудовисько, про це свідчать глибокі подряпини на стовбурах дерев біля водоймища, корені двох-трьох дерев були підриті, луска від кори вкрила землю, на піску сліди здоровенних лап, мов від крокодила. Удень чудовиська не видно, але вночі чути моторошне виття та зітхання. Василь пригадав історію про телятка, якого затягнуло на дно. Велосипедист порівняв це озеро з Лох-Нессом з Шотландії.  Після цієї розмови Василь поїхав на тренування, а друзі обдумували почуте.

Для того, щоб з’ясувати правдивість цього факту, хлопці вирішують заночувати біля озера, щоб спостерігати за ним.

Сергй непокоївся, чи відпустить їх бабуся. Та не пройшло й п’яти хвилин, як Митько все з нею владнав.

V розділ «Я вкриваю себе ганьбою. Великий зоолог».

Сергій з Митьком вирішують дослідити невідоме чудовисько і сфотографувати його. Вони мріяли, як їм будуть заздрити однокласники, після почутої історії, як вони стануть улюбленцями учительки ботаніки.

Дорогою до озера хлопці згадувати навчання в школі. Митько звинувачував Сергія у своїй трійці з малювання, а Сергій пригадав йому свою трійку з фізкультури. Друзі мало не посварилися.

Хлопці домовляються чергувати вночі біля озера по черзі,  щоб чудовисько зненацька не напало на них. Першим на варті був Сергій. О 2 він мав робудити Митька. Хлопець сидів біля вогню, дивився на величезні дерева навколо. Сергій боявся, він відчував себе маленькою комашкою. Щоб прогнати страх хлопець став співати «Пісню про рушник», але це не допомогло. Та коли Сергій згадав маму, то заспокоївся і заснув.

Сергія розбудив роздратований Митько. Друг сварив його за недбале ставлення до чергування. Сергію було соромно, сон ніби рукою зняло. Через кілька хвилин вже Митько заснув біля багаття.

Наступну ніч хлопці проводять в курені, бо з вартування не було ніякої користі. Вранці хлопці побачили знову сліди «страшних лап», схожих на лапи крокодила. Це змусили їх остаточно повірити в розповідь Василя. Після цього хлопці вже ночують у бабусі.

Митько запропонував Сергію піти до бібліотеки, щоб взяти книжку із зоології, адже це наука про весь тваринний світ. Сергій не розумів для чого їм книга. Та Митько думав, що там можна щось знайти про чудовиська, що мешкало в озері. Сергій погоджується.

VI розділ «Який проливає світло на наших предків і ще на дещо. Ну й Митько!».

Хлопці взяли в бібліотеці вже дев’яту наукову книгу за тиждень, за що їх похвалила бібліотекарка.

З книг Митько та Сергій дізналися, що пращурами всіх людей були риби. Сергій не міг у це повірити, дивлячись на жахливих тварин, зображених у книгах. Діти читали про страшних варанів на острові Комодо в Індонезії, про хохулю — давній вид третинного періоду, що зберігся до наших днів, і ще багато дечого.

На восьмий день Митько висловив наукове припущення, що в минулому (на східній частині Індонезії) жили дракони. Це підтвердив голландський льотчик у 1912, але йому не повірили, бо у нього були виявлені розлади нервової системи. Митько навіть припустив, що на місці їх села було доісторичне прісноводне болото.

Друзі висували різні гіпотези й сперечалися щодо них. Вони навіть висловили таку думку, що Юрківку назвали на честь юрського періоду. Врешті-решт невідому істоту озера малі дослідники назвали “Митькозавром Стеценка із Юрківки”.

На узбережжі озера хлопці побачили знову таємничі сліди і біля них вороняче пір’я. Друзі зрозуміли, що чудовисько вилазило вдень з води, і зробили висновок, що то воно з’їло ворону.

VII розділ «Операція «Курка»

Митько згадав, що колись читав про те, як полюють на тигрів. Прив’язують приманку — козеня, а самі сидять у засідці. Сергій додав, що деякі племена риють на стежці яму, маскують її, і звір туди падає. Так як козеня вони не могли привести до лісу, то друзі розробили свій план.

Для того щоб виманити невідому тварину з води і впіймати її, Сергій з Митьком зробили наступне: спіймали курку, прив’язали її мотузкою до дерева (приманка), викопали глибоку яму. У яму хлопці навіть подушку поклали, щоб чудовисько не травмувалося. Сергій з Митьком задумалися над тим, де дівся попередній господар куреня. Сергій припустив, що його міг з’їсти звір. Також виявилося, що він бачив сандалю біля куреня, але кинув її у багаття.

Пізніше хлопці помітили якісь рухи. Вони зрозуміли, що замість чудовиська до їх ями потрапив дід Трохим, що ніс хлопцям бідончик молочка, який передала бабуся. Після цього Сергій і Митько вимушені були чемно брехати старому про яму, курку та власне перебування біля озера.

Коли дід помітив лопату і курку, то й сам про все здогадався, але дітям нічого не сказав. Хлопцям було соромно.

VIII розділ. Нічний гість. Негативні наслідки навчання уві сні

Сидячи біля багаття на березі озера, друзі думали над тим, чи існує те чудовисько насправді. Раптом вони почули рев і побачили бульбашки у воді.

Митько читав Сергійку  перед сном про тварин, які колись жили на їх планеті – про величезних павуків та скорпіонів, про бабок, які мали гігантські крила і були хижаками. Після цих історій хлопчику снилися кошмари – прадавні хащі та жахливі тварини…. Він прокинувся від власного крику. Засинали друзі вже мовчки.

 IX розділ “Таємниця лісового озера”

Сергій і Митько вже довгий час не помічали ознак наявності чудовиська в озері. Сергій навіть подумав, що “мабуть, його вислідив хтось інший”.
.

У дядька Гната тромбон то зник, то знову знайшовся. Бабуся була задоволена гостюванням у неї хлопців. Вони були такі тихі, сумирні, слухняні, посидючі. Чого батьки жаліються? Це ж щастя — таких діточок мати.

Сергій і Митько мріють на березі озера, як про їх дослідження розповідатимуть по радіо, може, дадуть медаль «За відвагу»; і раптом відчули неясний рух коло самої води. Натиснувши кнопку ліхтарика, хлопці побачили, як водою плило щось «дуже історичне»:

“О! Яка то була голова! Здоровецька, уся всипана шипами, темно-зелена, лискуча й бридка. Ось потвора повернулася до нас, і блимнули червонясто два великі ока. Між ними стирчав хижий ріг”, а з пащі виглядали гострі білі зуби…

Спочатку друзі хотіли з переляку втекти, але потім почали кидати в озеро каміння прямо в голову чудовиська. Четвертим чи п’ятим каменем вони влучили у голову чудовиська, те смикнулося і пішло під воду. Та ось воно випливло і загорлало людським голосом: „Рятуйте! Рятуйте! Тону!..”. Виявилося, що то був Василь, який благав допомогти й обіцяв більше так не жартувати.

Митько плигнув у воду і допоміг Василю  у «маскарадному костюмі чудовиська» вибратись на берег.

Пізніше з’ясувалося, що Василь імітував життєдіяльність потвори в озері для того, щоб налякати Сергія і Митька, посміятися над ними. Що саме Василь підроблював сліди на піску, дер кору дерев граблями, а бурштин він знайшов не в озері, а взяв із намиста своєї сестри. Він ще й кепкував з них, що вони злякалися його вигадки. Сергій запропонував відлупцювати цього брехуна, а Митько сказав, що вони вдячні йому за цікаві канікули. Завдяки такому розіграшу діти почували себе дослідниками, дізналися багато нового та весело провели час. Ці слова дошкулили Василеві.

Дорогою в село Сергій згадав, що вони ще не зібрали колекцію комах. Але хлопець не засмучувався, адже у них ще був цілий місяць літа попереду.

Аудіокнига «Химера лісового озера, або Митькозавр з Юрківки» скорочено слухати