“Химера лісового озера” скорочено – Я. Стельмах

Ярослав Стельмах “Химера лісового озера, або Митькозавр із Юрківки” скорочено

Розділ І

Зоологя і комахи. «Відпустіть нас до бабусі»

Після успішного закінчення п’ятого класу вчителька ботаніки Ірина Семенівна  дала учням завдання на літо — зібрати колекцію комах для майбутніх уроків зоології. Хлопці не дуже любили цей предмет, але Митько одразу зорієнтувався і випросив дозвіл збирати одну колекцію вдвох із Сергієм. Це був чудовий привід уникнути минулорічного сорому, коли хлопці замість місцевого гербарію випадково здали чужий альбом із рослинами Далекого Сходу, через що Митькові добряче нам’яв вуха старший брат.

Головною ж метою Митька було випросити у батьків омріяну поїздку до своєї бабусі в село Юрківка. Хлопці давно марили романтичним відпочинком у лісі біля озера, де можна жити в курені й варити юшку на багатті. Батьки Сергія довго вагалися, хвилюючись, що двоє бешкетників завдадуть старенькій жінці клопоту. Проте на захист онуків стала Сергієва бабуся, а сам Митько виголосив заздалегідь підготовлену «наукову» промову про шкоду спекотного міста для молодого організму та залякав батьків тим, що без колекції їх не переведуть до шостого класу. Зрештою, батьки здалися й відпустили хлопців під обіцянку слухатися.

Дорога потягом стала для друзів початком справжньої дорослої мандрівки. Вони чесно виконували безліч батьківських заборон (не визирали з вікон, не їли ковбаси, щоб не отруїтися), а спати на верхніх полицях лягли долілиць, сховавши кишені з грошима до стіни. Вранці провідник розбудив мандрівників і попередив, що потяг під’їжджає до їхньої станції.

Розділ ІІ

Знайомство з майбутнім майстром спорту, — а також з бабусею, ентузіастом музичної освіти і дідом Трохимом

Зійшовши з автобуса, хлопці одразу відчули різницю між чистим сільським повітрям та міською кіптявою. Дорогою до бабусиної хати їх наздогнав 14-річний Василь Трош — пихатий юнак із пошарпаним велосипедом. Дізнавшись, що міські гості приїхали ловити комах, він уїдливо висміяв їхнє спорядження, назвав друзів «юними лівінгстонами» та хвальковито назвав себе майбутнім майстром велоспорту, після чого швидко поїхав геть, залишивши по собі неприємне враження.

Невдовзі хлопці почули дивне виття, яке Сергій спершу прийняв за коров’яче ревіння. Проте з’ясувалося, що це місцевий житель дядько Гнат (на прізвисько Фа-Дієз) завзято вчився грати на новому інструменті — тромбоні. Бабуся Демидівна тепло й радісно зустріла онука, а дядько Гнат на честь приїзду гостей погодився припинити музикування.

До двору завітав сусід — дід Трохим. Спершу він переплутав Сергія з Митьком, дивуючись, як той змінився за два роки, чим неабияк розсмішив бабусю. Дід розповів хлопцям про онука сусідки Дмитрівни — того самого велосипедиста Василя. За словами старого, Василь виявився егоїстичним хлопцем: приїхавши, він навіть не обійняв бабусю, а одразу почав збирати свій велосипед і поїхав кататися, пояснюючи це «тренуваннями за графіком».

Бабуся запросила втомлених і голодних мандрівників до хати й щедро пригостила голубцями, киселем та молоком. Під час обіду вона поцікавилася, чому батьки не надіслали телеграму про їхній приїзд, щоб хлопців хтось зустрів. Почувши це, Митько з жахом схопився з місця і заліз у кишеню курточки. Виявилося, що він просто забув відправити заздалегідь написаний батьком текст, бо дорогою на пошту відволікся на купівлю батарейок та фотоплівки. Бабуся лише лагідно посварила неуважного онука, після чого ситі й задоволені хлопці вирушили гуляти на річку.

Розділ III

Озеро. Змії люблять сіно

Хлопці, навантажені рюкзаками з харчами та іншими речами, радісно вирушили через поле до лісового озера назустріч вільному й незалежному життю. Дорогою Митько щиро хвалив свою бабусю за те, що вона відпустила їх без зайвих розпитувань, повчань чи застережень. Він також згадав свої позаторішні невдалі спроби допомогти по господарству: як замість бур’янів виполов розсаду, як дістав полінякою по лобі, коли рубав дрова, і як корова зжувала його панамку під час спроби її подоїти.

Коли друзі звернули на лісову стежку, що вела до озера, на них зненацька вилетів на велосипеді Василь. Він укотре уїдливо крикнув хлопцям: «Гей, мухолови, з дороги!», змусивши їх швидко відскочити вбік. Сергій розсердився і крикнув услід, а Митько порадив просто не зважати на дурня.

Невдовзі на пагорбі біля озера хлопці побачили велику купу сіна та палиць і зрозуміли, що це залишки старого куреня, який можна легко відремонтувати. Проте Митько наказав Сергієві не підходити й почав ретельно штрикати сіно держаком сачка. Він пояснив здивованому другові, що перевіряє пастку на наявність змій, які дуже люблять ховатися в сіні. Не знайшовши небезпечних плазунів, хлопці почали вивантажувати речі та братися до ремонту куреня, хоча Митько зауважив, що в такій лісовій глухомані їм усе одно слід бути дуже обережними.

Розділ IV

Таємничий і -бр-р-р-р який страшний. Хороший хлопець. Нервові можуть далі не читати

Ось стислий переказ поданого уривка для конспекту:

Щодня хлопці приходили до озера: ловили комах, купалися та засмагали. Проте одного ранку їхній спокій порушив Василь Трош, який також прийшов купатися. На подив друзів, цього разу він поводився дружелюбно й навіть подарував їм шматок бурштину із застиглою всередині мухою, пояснивши його наукову цінність.

Взявши з хлопців клятву зберігати таємницю, Василь розповів, що озеро незвичайне і селяни його бояться. За його словами, по ночах тут виє й зітхає якесь чудовисько, а минулого року воно затягло на дно теля. Як докази Василь показав на піску сліди велетенських лап, схожих на крокодилячі, та глибокі подряпини й підриті корені на соснах біля води. Він порівняв цю істоту з Лох-Неським чудовиськом і поїхав на тренування. Вражений Митько одразу запропонував оселитися в курені біля озера, щоб уночі вистежити потвору. Йому легко вдалося вмовити бабусю відпустити їх.

Хлопці зібрали ковдри та рушили до лісу. Дорогою вони мріяли про всесвітню славу, знімки в газетах та повагу вчительки ботаніки. На тлі цих мрій друзі ледве не посварилися через минулорічні трійки з малювання та фізкультури, але вчасно згадали комічність тих ситуацій і помирилися.

Увечері хлопці вирішили чергувати по черзі. Митько пішов спати, а Сергій залишився біля багаття. У нічній тишині хлопцеві стало дуже моторошно. Намагаючись побороти страх, він почав співати пісню про маму, але врешті-решт заснув, прихилившись до куреня. Під ранок його розбудив розлючений Митько, який звинуватив друга у зраді та недбалості. Сергієві було неймовірно соромно, і він пішов у курінь. Проте за кілька хвилин виявилося, що Митько теж не витримав і заснув калачиком біля згасаючого багаття. Сергій обережно вкрив товариша ковдрою.

Уранці, прийшовши вмиватися, хлопці заціпеніли: на вогкому піску біля води чітко виднілися страшні відбитки здоровенних лап. Переконавшись, що Василь не збрехав, друзі повернулися ночувати в село. Того ж вечора Митько запропонував Сергієві піти до бібліотеки й узяти книги із зоології. Він зауважив, що хоча вони й не любили ботаніку, саме в зоологічній літературі про тваринний світ вони зможуть знайти наукове пояснення тому, яка саме реліктова істота живе в їхньому озері. Сергій погодився.

Розділ VI

який проливає світло на наших предків і ще на дещо. Ну й Митько!

Бібліотекарка щиро дивувалася наполегливості хлопців, які за тиждень прийшли міняти книжки вже втретє і прочитали загалом дев’ять наукових томів. Хоча Митькові було важко довго сидіти над літературою, саме на восьмий день вивчення зоології він висунув сміливе наукове припущення.

Він зачитав Сергієві історію про гігантських чотириметрових драконів острова Комодо (ящірок-варанів), яких європейці тривалий час вважали вигадкою і які, за переконанням палеонтологів, вимерли ще 50 мільйонів років тому. Митько навів й інші приклади реліктових тварин, що збереглися до наших днів, зокрема хохулю — сучасницю мастодонтів, яка живе в басейнах європейських річок, та Лох-Неське чудовисько в Шотландії.

Опираючись на карти палеозойської та мезозойської ер, Митько довів, що мільйони років тому на місці їхнього села могло бути доісторичне прісноводне болото, оточене папоротями, де міг вижити будь-який реліктовий плазун. Сергій був у захваті від цього відкриття. Дні друзів тепер минали за книжками, науковими суперечками та щоденними розвідками біля озера.

Якось під час прогулянки берегом Митько навіть висловив кумедну гіпотезу, що село Юрківка отримало свою назву на честь юрського періоду. Сергій іронічно посміявся з цієї думки, проте запропонував назвати озерну потвору на честь друга — Митькозавром Стеценка із Юрківки. Митько зашарівся, але з радістю погодився. Раптом розмову хлопців перервала моторошна знахідка: на піску, де вранці нічого не було, знову з’явилися страшні відбитки лап, а поруч лежало вороняче пір’я. Друзі зробили висновок, що таємничий Митькозавр вилазив з води вдень і з’їв птаха.

Розділ VII

Операція «Курка» провалюється разом із дідом Трохимом

Натхненні книгами, хлопці вирішили об’єднати два відомі способи полювання на хижаків: викопати глибоку пастку-яму та використати живого звіра як приманку. Попервах Митько жартома запропонував прив’язати до дерева самого Сергія, щоб той мекав замість козеняти, але після обурення друга хоробро зголосився побути приманкою сам. Врешті-решт друзі вирішили, що набагато простіше й безпечніше використати звичайну курку, оскільки Митькозавр уже хрумав вороняче пір’я.

Спіймати свійську птаху виявилося непросто — вона бігала подвір’ям «як страус», проте хлопці загнали її у куток за допомогою ковдри, заховали в мішок і потайки винесли з дому разом із лопатою.

Цілий день хлопці важко працювали. Коли Сергій копав яму вже по пояс, Митько згадав, що варани вміють лазити по деревах. Це неабияк налякало Сергія. Раптом він згадав про курінь і висунув моторошну гіпотезу: а що, як попереднього господаря житла з’їло чудовисько? Сергій зізнався, що в перший же день знайшов біля куреня людську сандалю, але спалив її у багатті від комарів. Митько розпалився, звинувачуючи друга у знищенні «речового доказу», проте хлопці швидко заспокоїлися, згадавши, що за зникненням людини вже давно шукала б міліція.

Надвечір пастка була готова, а викопану землю хлопці ретельно віднесли геть, щоб не налякати звіра. Вони прив’язали курку до дерева, але злякана птаха заніміла й не хотіла квоктати. Втомлені хлопці сіли вечеряти пирогами з квасолею, бідкаючись, що через купу справ у них немає часу навіть закинути вудки на омріяну рибалку з юшкою.

Раптом у темряві почувся зойк, і хтось повалився в пастку. Хлопці кинулися на допомогу й побачили розлюченого діда Трохима. Старий не ушкодився, але бідкався, що через це «ямище» розлив повний бідончик молока, який хлопцям передала бабуся. Щоб приховати правду, друзі почали невміло брехати, ніби вперше бачать цю яму. Проте дід Трохим одразу про все здогадався: він помітив у курені лопату, яку бабуся шукала цілий день, а капосна курка саме в цей момент нарешті несамовито запричитала під деревом.

Дід не став сварити хлопців, а лише іронічно пожартував, порівнявши курку зі своїм котом Мурчиком, який колись за 15 кілометрів повернувся додому пішки — мовляв, і курочка так само міцно полюбила хлопців, що прибігла за ними в ліс. Старий попросив завтра повернути лопату й птаху, а також зарити яму, щоб більше ніхто не скрутив в’язи. Коли дід пішов, хлопцям було неймовірно соромно, і вони щиро пораділи, що Митько не встиг забити на дно пастки гострого кілка.

Розділ IX

Таємниця лісового озера

Ось стислий переказ фінального уривка для конспекту:

Після невдалого полювання з куркою таємничий Митькозавр більше не з’являвся, проте хлопці продовжували щодня вивчати книги в курені та обговорювати свої палеонтологічні теорії. У селі сталася курйозна подія: у дядька Гната (Фа-Дієза) на пару днів зник тромбон (подейкували, що його сховали змучені сусіди), але згодом інструмент повернувся на паркан, і музикант продовжив репетиції, але вже за зачиненими вікнами. Бабуся не могла натішитися онуками, називаючи їх тихими й посидючими, а хлопці жартували, що вчителька ботаніки Ірина Семенівна за таку зубріжку мала б поставити їм п’ятірки на три роки наперед.

Канікули добігали кінця. Одного вечора, сидячи біля куреня, друзі мріяли про всесвітнє визнання та медалі «За відвагу», хоча чесно зізналися один одному, що їм бувало дуже страшно під час нічних чергувань. Раптом біля самої води хлопці помітили підозрілий рух.

Натиснувши кнопку ліхтарика, вони завмерли від жаху: водою пливла страшна темно-зелена доісторична голова з шипами, великими червоними очима, хижим рогом та гострими білими зубами. Потвора люто завила і рушила на них. Спершу хлопці хотіли втекти, але Митько переборов страх і вирішив залишитися, щоб роздивитися істоту. Він схопив великий камінь і влучно поцілив монстру в голову — страшний ріг із тріском зламався. Тварина пірнула, а коли знову з’явилася на поверхні, несподівано закричала людським голосом: *«Рятуйте! Рятуйте! Тону!..»*.

Сергій спершу подумав, що Митькозавр проковтнув велосипедиста живцем, але Митько швидко зорієнтувався, скинув речі й кинувся у воду. Сергій поплив слідом. Вони підпливли до потопаючого, рвонули пасок на опудалі, і маскарадна голова відлетіла геть. Хлопці витягли наляканого та змоклого Василя на берег.

Оговтавшись, Василь почав глузувати з друзів, хвастаючи, як здорово він пошив їх у дурні. Він зізнався, що власноруч вирізав із корча відбиток лапи й ставив сліди на піску, подряпав дерева граблями, розкидав вороняче пір’я, украв тромбон дядька Гната для нічного виття, а бурштин зняв із намиста своєї сестри. Таємничі бульбашки в озері також виявилися його рук справою — він прив’язав камінь до дірявої каністри й кинув у воду, вмираючи від сміху в кущах, поки хлопці бігали до бібліотеки.

Обурений Сергій хотів відлупцювати брехуна, але Митько несподівано зупинив його й запропонував подякувати Василеві. Митько запитав у здивованого хлопця, що той знає про стегозаврів чи архіоптериксів, і, не дочекавшись відповіді, пояснив: завдяки цьому розіграшу вони провели незабутній місяць, відчуваючи себе справжніми слідопитами й дослідниками. Вони відкрили для себе дивовижний світ науки, про який Василь, попри свої вісім класів навчання, навіть не здогадується, тому насправді Василь пошив у дурні самого себе.

Залишивши мокрого й жалюгідного хулігана на піску, друзі вирушили додому назустріч світанку. Сергій раптом згадав, що вони так і не зібрали колекцію комах, але одразу заспокоївся — попереду залишався ще цілий місяць літа. Він знав, що на них чекає ще багато цікавого, поки вони разом із Митьком…

Автор переказу – Гнатюк Юлія

«Химера лісового озера, або Митькозавр з Юрківки» переказ слухати