“Хлопчик-мізинчик” брати Грімм скорочено читати
Жив колись на світі селянин-бідняк з дружиною, але дітей у них не було. Подумали вони, що добре було б мати дитину, хоча б маленьку.
Незабаром дружина завагітніла і через сім місяців народила дитину, і був це здоровий хлопчик, але зріст був всього з палець. Назвали його за його зріст Хлопчик-мізинчик.
Вони добре його годували, але хлопчик все не ріс і не ріс і залишався таким же, як і народився; але очі були у нього розумні, і незабаром він показав себе тямущим і старанним.
Зібрався раз селянин в ліс дрова рубати і сказав про себе: «Добре, якщо б хто приїхав за дровами з візком». Хлопчик сказав, що привезе візок. Батько сумнівався, що маленький син справиться з цією справою.
– Це, батюшка, нічого! Якщо мати запряже, то я залізу коню в вухо і буду кричати, куди йому слід їхати.
Запрягла мати коня і посадила Хлопчика-мізинчика коню в вухо, і став хлопчина кричати куди їй їхати. По дорозі в ліс назустріч йшли двоє незнайомців.
– Глянь, – сказав один з них, – що це таке? Їде віз, візник на коня покрикує, а самого його не бачити.
Вирішили вони простежити за незвичайним візком. Дійшли вони в глиб лісу, де рубали дерева.
Батько дістав з кінського вуха свого синочка, і всівся він весело на билинку.
Здивувалися двоє незнайомців, побачивши Хлопчика-мізинчика і придумали як отримати з цього користь.
– Послухай, це малятко могло б нам принести щастя, ми б показували його в місті за гроші, – давай-ка купимо його.
Незнайомці запропонували селянину продати маленького хлопчика, але батько ні за що не погоджувався продавати свого сина. Хлопчик-мізинчик піднявся до батька на плечі і порадив погодиться на пропозицію.
І ось продав його батько за великі гроші двом незнайомцям, вони попрощалися.
Хлопчик-мізинчик попросив незнайомця посадити його на поля капелюха, щоб розглядати околиці. Увечері хлопчик-мізинчик попросив спустити його вниз по потребі.
Зняв чоловік капелюх і посадив крихітку на придорожнє поле. Тут він стрибнув і став пробиратися між грудками землі, примітив мишачу нірку і раптом ковзнув в неї.
Підбігли ті до мишачої нори, стали тикати в неї палицями, але марно, і довелося їм повернутись додому ні з чим.
Коли Хлопчик-мізинчик зауважив, що вони пішли, він вибрався з підземного ходу назовні. Була ніч і йти по полю було небезпечно, тому він забрався в раковину равлика, щоб там переночувати.
У раковині він почув розмову двох осіб, які хотіли обікрасти пастора. Хлопчик-мізинчик запропонував свою допомогу, і вони взяли його з собою.
Прийшли вони до дому пастора, і забрався Хлопчик-мізинчик в комору та як закричить звідти на все горло:
– Ви все хочете забрати, що тут є?
Своїм криком хлопчик-мізинчик розбудив куховарку, і злодії зі страху втекли. Увійшла кухарка в комору, а Хлопчик-мізинчик тим часом непомітно пробрався в комору.
Служниця, обнишпорив всі кути, вляглася знову в ліжко, думаючи, що все це їй наснилося. А Хлопчик-мізинчик забрався в сіно і, знайшовши там затишне містечко для сну, вирішив відпочити до ранку, а потім вже повернутися додому до батька-матері.
Коли почало світати, служниця пішла дати трохи корму худобі. Взяла вона оберемок сіна, в якому спав бідний Хлопчик-мізинчик. Але він спав так міцно, що нічого не помітив, і прокинувся вже в роті у корови, яка схопила його заодно з сіном.
Намагався він вибратися, щоб не бути розчавленим, але йому довелося, сповзти в шлунок. У шлунку ставало тісно і він закричав:
– Не треба мені більше свіжого корму, не давайте мені більше свіжого корму!
Служниця, в цей час доїла корову; і почула що хтось кричить. Це злякало її і вона побігла до пастора. Пастор і сам злякався, почувши це і подумав, що в корову вселився злий дух, і він велів її зарізати. Зарізали корову, а шлунок, де сховався Хлопчик-мізинчик, кинули в купу гною.
Хлопчик-мізинчик майже вибрався з коров’ячого шлунку, але тепер його проковтнув голодний вовк. Хлопчик вирішив з вовком домовиться, і сказав що знає де є багато їжі для нього і докладно описав вовкові будинок свого батька.
Вовк, не довго роздумуючи, забрався в будинок через водостічну канаву. Наївшись досхочу, він хотів було назад повертатися, але черево у нього так роздулося, що колишньою дорогою він вибратися вже не міг! На це й розраховував Хлопчик-мізинчик і, піднявши у вовчому череві страшний шум, став кричати і борсатися щосили.
Тут від шуму прокинулися батько з матір’ю, підбігли до комори і заглянули в щілину. Як побачили вони, що забрався туди вовк, кинулися геть; схопив батько сокиру, а мати косу.
Почув Хлопчик-мізинчик голос свого батька і як закричить:
– Милий батюшка, я тут, тут, я сховався в вовчому череві!
Батько зрадів, що їх син знайшовся. Вони вбили вовка, розпороли йому черево і витягли звідти дитину.
Всі були раді один одного бачити. Хлопчик-мізинчик розповів, що був і в мишачій нірці, і в коров’ячому шлунку, і в вовчому череві, а тепер уже обіцяв бути завжди з батьками.
