«Кассандра», розділ IV
Частина майдану коло Скейської брами оточена муром. Праворуч,трохи в глибині,— храм, ліворуч — брама. Смеркає. Довгі тіні простягаються через майдан. Невеличкий гурток троянців посередині, межи брамою, й храмом, радиться пошепки про щось. В середині гуртка Д о л о н, колишній наречений Кассандри,— до нього найбільше звертаються ті, що радяться. К а с с а н д р а з П о л і к с е н о ю ідуть через майдан від храму, обидві в чорних жалобних шатах, тільки в Поліксени обрізані коси і непокрита голова, а Кассандра загорнена з головою в довге чорне покривало.
КАССАНДРА
(спиняє Поліксену й стає нерухомо)
Дивись, дивись, які непевні люди
зібрались там…
ПОЛІКСЕНА
Чого вони непевні?
То ж Агенор, Гелен і Деїфоб,
а серед їх Долон.
КАССАНДРА
Ох, і Долоні
ПОЛІКСЕНА
Чого ти так зітхнула й застогнала?
КАССАНДРА
Нічого, так.
ПОЛІКСЕНА
Не можеш ти забути,
що він тобі…
КАССАНДРА
Ох, Поліксене люба,
я не про себе думаю тепер.
ПОЛІКСЕНА
Про що ж?
КАССАНДРА
(складає з благанням до неї руки)
Сестричко, рідна, найдорожча,
молю тебе, благаю, не питай
і не примушуй говорити! Може,
се правда, що слова мої отрутні,
що й очі забивають людську силу!
Осліпнути я хтіла б, заніміти…
Ох, се було б таке велике щастя!
ПОЛІКСЕНА
Кассандрої схаменись! Де ж та людина,
щоб тішилась каліцтвом чи бажала?
КАССАНДРА
Ось тут вона, з тобою поруч.
ПОЛІКСЕНА
Рідна,
ходімо звідси!
КАССАНДРА
Ні, я не піду,
я мушу надивитись на Долона,
бо… ні, нічого… тільки надивитись.
Я не піду… не можу… ти ж іди,
коли ти хочеш.
ПОЛІКСЕНА
Я з тобою буду,
самій же так тобі не випадає.
КАССАНДРА
Кассандрі байдуже, що випадає,
що ні,— вона лиш те чинити мусить,
що їй на долю випало.
Тим часом гурток скінчив нараду і розійшовся. ДОЛОН, зоставшись без товаришів, наближається до обох царівен.
ДОЛОН
Царівни,
вітаю вас.
(Хоче йти далі).
КАССАНДРА
Долоне, стій!
ДОЛОН
Що скаже
мені царівна?
(збентежена, шукає, що б спитати. Вона увесь час, поки говорить з Долоном, має покривало низько спущене на очі, так що обличчя її сливе не видко)
Я… хотіла, власне…
тебе спитати… чи тобі до мислі
були дари на поминках у нас
по Гекторові?..
ДОЛОН
(трохи здивовано)
Так, я дуже вдячен
за ласку та за шану.
КАССАНДРА
Чом же ти…
не взяв тепер того щита з собою?
ДОЛОН
А нащо був би щит?.. Чи ти на здогад,
пророчице?
КАССАНДРА
(злякано)
Ні, ні, Долоне, ні!
ДОЛОН
(замислений)
Се правда, я піду в непевну путь…
та тільки щит розвідачу завада…
Я ж мушу крадькома зайти у табор
ахейський, поночі усе розвідать,
підслухати наради й повернутись
теж крадькома.
ПОЛІКСЕНА
Прости, воно не личить
до справ громадських дівчині втручатись
але спитаю, нащо молодого
тебе старіші на таке обрали?
ДОЛОН
Бо молодий ходу звиннішу має,
(сміється)
і втікає швидше!
КАССАНДРА
(впівголоса, до себе)
Як можна ще втекти!
ДОЛОН
Що ти сказала?
КАССАНДРА мовчить.
Я знаю, я на те не заслужив,
щоб ти слова на мене витрачала…
а тільки я хотів… Ні, я не вартий…
Вітаю вас, царівни…
(Похиливши голову, налагоджується йти).
КАССАНДРА
Постривай!
Що ти хотів?
ДОЛОН
Спитати…
КАССАНДРА
А, спитати!
Ні, не питай, я не люблю питання.
ДОЛОН
То я таки піду…
КАССАНДРА
Питай, питай,
я відповім.
ДОЛОН
Пророчице, скажи,
чи я верну живий з моєї справи?
КАССАНДРА
Чого ти, власне, в мене се питаєш?
Питай в Гелена, та чи мало ж є
у нас у Трої віщунів?
ДОЛОН
Вже пізно
шукати їх тепер.
КАССАНДРА
Та що ж тобі
з мого пророкування. Про Кассандру
лихая слава в Трої. Хто їй вірить?
Ніхто з людей.
ДОЛОН
Не знаю сам чому,
але мені бажалось би почути
на се відповідь, власне, від Кассандри.
КАССАНДРА
Ти б їй повірив?
ДОЛОН
Може б, і повірив.
КАССАНДРА
(гірко)
Та тільки “може”?
ДОЛОН
Я вразив тебе?
КАССАНДРА
О ні, я звикла, що мені не вірять!
ДОЛОН
А все ж пророкування вислухають.
КАССАНДРА
На жаль!
ДОЛОН
Я прагну вислухать його!
КАССАНДРА
А якби часом я тобі сказала —
я не скажу, се тільки так, наприклад,—
щоб ти не йшов тепер на ті розвідки?
Чи ти б послухав?
ДОЛОН
Ні, скажу по правді,
не міг би я послухати тебе,
хоч би смерть видиму віщувала,
бо нечестю було б зректися потай
того, що сам же я піддав прилюдно,
на що пристав незмушений, по волі.
КАССАНДРА
Та нащо знати, що тебе спіткає?
ДОЛОН
Так, я люблю дивитись долі в вічі.
КАССАНДРА
О ні, Долоне, ти того не любиш,
ніколи не любив, даремне кажеш!
Ти ще дитина для таких очей!
ДОЛОН
Дитина? Я, царівно, повнолітній,
до ради вхожий і до війська здатний,
я не хлоп’я давно!
КАССАНДРА
Але для того,
щоб знести долі погляд, повноліття
твого ще мало.
ДОЛОН
Бачу я, царівно,
що ти мені не хочеш відповісти,
і я даремне тільки гаю час,
а я його не маю вже багато.
КАССАНДРА
(здригається при сих словах)
Хто се тобі сказав?
ДОЛОН
Ми призначили,
щоб я вернувся, поки зійде місяць.
КАССАНДРА
Але ж тепера місяць рано сходить!
ДОЛОН
То ж, власне, я тому не маю часу,
здається, й так його не мало згаяв!
ПОЛІКСЕНА
Пождав би ти безмісячної ночі.
ДОЛОН
Війна не жде, царівно, поки б ми
безмісячних ночей тих дожидали,
то, може б, місяць освітив руїну
святої Трої. Я піду, царівни.
Щасливі будьте!
(Іде до брами, не оглядаючись, і зникає в ній).
Кассандра мовчки махає йому вслід рукою, а як він виходить поза браму, вона припадає до плеча Поліксени і гірко ридає.
ПОЛІКСЕНА
Та чого ж ти плачеш?
КАССАНДРА
Се ж я востаннє говорила з ним!
Що ж я йому казала? Все холодні,
непривітні слова, як ті мечі
ворожії, що мають заколоти
єдиного, коханого Долона!..
Чом я не кинулась йому до ніг?
Чом не благала на богів Олімпських,
щоб він не йшов у ту лихую путь?
Чом не сказала: “Ох, не йди, загинеш!”
Чом я хоч поглядом не задержала?
Злякався б він очей тих зловорожих
і, може б… може б, він мені повірив,—
він сам казав,— та, може б, і послухав.
Дитина він перед очима долі,
не зважився б іти на їх огонь,
якби виразно бачив смерть видиму.
Ох, а тепер… Моє єдине щастя
конає там…
ПОЛІКСЕНА
Кассандро! та вгамуйся!
Тож він живий! Чого ти так голосиш,
аж моторошно, справді. Не годиться,
ще хто почує! Нам додому час.
КАССАНДРА
Нехай там чує цілий світ! Несила
мені мовчати… Ох, ти ще пізнаєш,
як тяжко найдорожчого втеряти!
ПОЛІКСЕНА
Кассандро, годі! Що се ти говориш?
Ходім, тут темно, страшно, я боюся.
Вже пізно…
КАССАНДРА
Пізно… хутко зійде місяць,
освітить поле… Мій Долон на полі
такий самотній, наче кипарис
на роздоріжжі… він такий хисткий,
він молоденький, ніжний — не до зброї,
до ліри, до кітари він удався,
до весняних пісень… Ох, що ж ті руки
порадять проти сих мечів важких,
що здійнялись над ним… Рятунку!
ПОЛІКСЕНА
Слухай,
чи ти безумна? Тож збіжаться люди!
Готові ще й ахейці сполохнутисьі
КАССАНДРА
Ахейці?.. Я замовкну… я не буду…
Довге мовчання.
(Кассандра тремтить всім тілом, спочатку щільно закриває лице покривалом і стоїть нерухомо, потім одкривається і пошепки говорить, стискаючи обидві руки Поліксені),
Ходім на браму… Ти ходи зо мною…
мені так страшно… я боюся долі…
ПОЛІКСЕНА
Та як же підемо? На сходах темно.
КАССАНДРА
Ох, ні, не досить темно, я все бачу.
(Простягає руки в простор).
Ох, Артемідо7, сестро Аполлона,
богине ясна, погаси свій світач
на сюю ніч, на сю єдину ніч!
Нехай коханці менше мрій зазнають,
вони щасливі й так! Невже для того,
щоб їм щасливим марилось любіше,
мені нещасній відбереш ти мрію,
остатню, розпачливу, тую мрію,
що є ще десь на світі мій коханий,
м і й, хоч несуджений, та мій єдиний!
Коли то правда, що говорять люди,
немов і ти зазнала раз кохання,
на ймення чистої любові тої,
благаю, зглянься!
ПОЛІКСЕНА
(тремтить)
Годі, люба, годі!
КАССАНДРА
(спиняється, потім говорить зміненим голосом)
Так, правда, годі, нащо сі благання?
Що зможуть проти долі всі боги?
Вони законам вічним підлягають
так, як і смертні,— сонце, місяць, зорі,
то світачі в великім храмі Мойри,
боги й богині тільки слуги в храмі,
всі владарки жорстокої раби.
Благати владарку — даремна праця,
вона не знає ні жалю, ні ласки,
вона глуха, сліпа, немов Хаос.
Рабів її благати — і даремне,
і низько, я рабинею рабів
не хочу бути!
ПОЛІКСЕНА
Схаменись, нещасна!
В таку хвилину ти гнівиш богів?
Чи мало ще вони тебе карали
за се твоє зухвальство? Хочеш кари
ще більшої?
КАССАНДРА
Якої ще? не може
рабиня долі, Артеміда тиха,
ні на хвилину запалить раніше,
ні погасити місяця на небі
проти того, як доля призначила
ще споконвіку. Не боюсь я кари!..
Ходім на браму!
Ідуть обидві по сходах на мур коло брами; тим часом, поки вони йдуть у темряві, тихо, на виноколі за муром небо починає злегка червоніти.
ПОЛІКСЕНА
(стоячи на мурі над брамою)
Що се? там пожежа?
Долон ахейський табор запалив?
КАССАНДРА
(теж над брамою)
Ні, ні… се не пожежа…
ПОЛІКСЕНА
Що ж то?
КАССАНДРА
Стій!
Мовчи!
Довга мовчанка.
Небо все яснішає, з-за виноколу показується повний місяць. Кассандра закриває лице щільно обома руками і стоїть мов скаменіла
ПОЛІКСЕНА
(тулиться до Кассандри)
Ой, люба…
КАССАНДРА
Я боюся долі…
вона так дивиться отим великим
та білим оком…
(Показує на місяць).
Ой, вона все бачить!
Ніде, ніде нема від неї схову!..
А я тепер не бачу! Де Долон?
ПОЛІКСЕНА
Припав і лізе по валах помалу.
Обидві царівни стоять який час нерухомо, їх чорні постаті різко визначаються в місячнім світлі.
ПОЛІКСЕНА
Тепер підвівсь… до табору пішов.
КАССАНДРА
Ой лихо, йдуть!
ПОЛІКСЕНА
Хто? де?
КАССАНДРА
Он тії два.
Ідуть… ідуть…
ПОЛІКСЕНА
Нічого, місяць скрився
за хмару, і Долон припав додолу.
Вони не бачать.
КАССАНДРА
Але я, я бачу!
(Голосно кричить).
Долоне!
ПОЛІКСЕНА
Божевільна! він почув!
схопився бігти! Вже за ним погнались…
К а с с а н д р а поривається кинутися з муру на поле, сестра утримує і бореться з нею.
КАССАНДРА
Пусти мене… пусти мене… пусти!
Я мушу з ним… пусти мене!!
ПОЛІКСЕНА
(щосили кричить)
Рятунку!
Гей, люди! слухайте сюди, стороже!
Прибігають вартові вояки і помагають Поліксені утримати Кассандру.
КАССАНДРА
Лишіть мене! Його, його рятуйте!
1-Й ВАРТОВИЙ
Кого?
КАССАНДРА
Долона! Там його мордують.
2-Й ВАРТОВИЙ
Де?
КАССАНДРА
Там, у полі. Ой рятуйте, люди!
Скоріш біжіть!
1-Й ВАРТОВИЙ
Царівно, ми не можем,—
нас тільки двоє! У ворожий табор
побігли б ми хіба на повну згубу.
КАССАНДРА
Та де ж ті всі троянці? поховались?
чи неживі? Гей! люди! люди! люди!!
Починають збігатись на майдан люди.
ПОЛІКСЕНА
Вже люди йдуть.
КАССАНДРА
Пустіть мене!
(Несамовито пручається, далі обкидається назад, знесилена боротьбою і розбита жахом).
Вже пізно!..
(брати Кассандри, надійшли з людьми і, взявши за руки, хотять звести Кассандру з брами)
Ходи додому, сестро!
КАССАНДРА
(відпихає їх)
Гетьте, гетьте!
Се ви його убили!
(Раптом стишується і говорить зовсім убитим голосом).
Ні, се я…
(Покірно дає себе вести і йде, ледве переступаючи, так, що її більше несуть, ніж ведуть).
Місяць ховається за хмару, і темна купка людей, що веде Кассандру попід муром, ледве мріє, а далі зливається з глибокою тінню від храму.
«Кассандра», розділ V
Покій Кассандри. Нема нікого.
ДЕЇФОБ
(ввіходить)
Кассандро! сестро! де се ти? Рабині!
(Плеще в Долоні і гукає).
Рабині, гей!
З сусіднього покою увіходить р а б и н я с т а р е н ь к а.
РАБИНЯ
Що, владарю?
ДЕЇФОБ
Та що се,
невже моя сестра служниць не має,
що й не докличешся нікого?
РАБИНЯ
Вжеж,
пророчиця рабинь всіх розпустила,
казала: годі вже тих царських звичок,
час привикати без рабинь до праці,
бо хутко здасться.
ДЕЇФОБ
От нові ще примхи!
А ти чия?
РАБИНЯ
Царівни Поліксени.
ДЕЇФОБ
Ну, все одно, піди поклич сестру.
РАБИНЯ
Котору? Поліксену?
ДЕЇФОБ
Ні, Кассандру,
та хутко.
РАБИНЯ
(йде воркотячи)
Хутко! бач, який швидкий.
Старі вже ноги в мене, де тут хутко…
(На порозі).
Та он вона й сама… Царівно, швидше —
там братик дожидається…
(Виходить).
КАССАНДРА
(з кужілкою за поясом і з веретеном іде, прядучи)
Вітаю.
ДЕЇФОБ
І що ти справді вигадала, сестро?
Рабинь всіх розпустила, а сама
кужілки з рук не випускаєш.
КАССАНДРА
Брате,
воно завчасу краще привикати
до неминучого.
ДЕЇФОБ
Се рабська мова!
Царівна так би не сказала зроду.
КАССАНДРА
А що ж казати?
ДЕЇФОБ
“Або царювати,
або загинути!”
КАССАНДРА
Ми всі загинем,
та не царюючи.
ДЕЇФОБ
Дай спокій, сестро,
і не частуй мене пророкуванням.
Се чисте горе: брат — пророк, сестра —
пророчиця, нема де проступити
у власнім домі за віщунством рідних.
Ось ти взяла кужілку, се й гаразд,
казати правду, дівчині се личить
далеко краще, ніж пророча мова.
Отож пряди й не пророкуй.
КАССАНДРА
Я, брате,
сама б радніша прясти білу вовну,
ніж віщувати всім нам чорну долю.
ДЕЇФОБ
Пряди, пряди — ниток багато білих
зарученій потрібно на весілля,
на шлюбні шати й на дари для гостей.
КАССАНДРА
Се й ти вже, брате, бачу, у пророках,
та шкода, що не в пору й не до речі.
(Ображена одвертається).
ДЕЇФОБ
І в пору, і до речі. Я, сестрице,
не звик даремне марнувати мову.
Якщо кажу, то, значить, варто слухать,
а ти хоч і віщунка, та сама
своєї долі, видно, не вгадаєш,
то я тобі скажу: ми заручили
тебе оце тепер за Ономая,
царя лідійського.
КАССАНДРА
Зарані, брате,
говориш ти мені: “Ми заручили”,
бо ще ж я не рабиня поки що
і маю власну волю.
ДЕЇФОБ
Ні, Кассандро,
бо кожна дівчина, чи то рабиня,
чи то царівна, слухає родини.
КАССАНДРА
Я, брате, й не рабиня, й не царівна,
а більше й менше, ніж вони обидві.
ДЕЇФОБ
Я не для загадок прийшов сюди,
не для пустих розмов. Кажу виразно,
що ти заручена. Цар Ономай,
тебе собі жадає в надгороду
за спілку й поміч проти ворогів.
Хвалився він, що піде в бій сьогодні,
і всіх своїх лідійців поведе,
і що не зайде сонце, як вже буде
розбите впень усе вороже військо.
“Коли се правда,— ми сказали,— завтра
ти поведеш Кассандру до намету”.
КАССАНДРА
Хіба що так! “Коли се правда…” Власне,
що се неправда.
ДЕЇФОБ
Я не сподівався,
що ти, троянка і дочка Пріама,
так самолюбно можеш відрікатись
подать рятунок Трої і родині.
А т р і дова дочка була величніш,
недарма еллінки проти троянок
так величаються, бо вийшла з них
славутня Іфігенія 8, що радо
життя своє дівоче положила
за славу рідного народу.
КАССАНДРА
Брате,
не знаєш ти ціни жіночим жертвам
а я тобі кажу: з усіх жінок
славутня Іфігенія зложила
ще не найбільшу й не найтяжчу жертву.
Ох, скільки тяжчих, хоч безславних жертов
зложили ті жінки, що не лишили
імення по собі! Якби схотів ти
від мене жертви крові, певне б, я
її здолала дати, але с е ї —
не можу, брате, я не героїня.
ДЕЇФОБ
Так, я се бачу, ти сестра Паріса,
але не Гектора. Наш Гектор міг
життя віддати, жінку залишити,
осиротити сина для рятунку
або для честі Трої. А Паріс
готовий для Гелени загубити
весь рідний край. Отак і ти, Кассандро,
для тіні млявого свого Долона,
хоч сам він був зрадливий проти тебе,
готова всіх нас утопити.
КАССАНДРА
Брате!
Не ображай загубленої тіні!
Ти кажеш, млявий був Долон, зрадливий?
Чому ж той млявий та пішов на згубу,
на смерть видиму в той час, як ніхто
з моїх братів-героїв не одваживсь?
Либонь, тому, що Гектор вже був мертвий,
а Деїфоб одважний тільки словом.
ДЕЇФОБ
Старий я для розвідок. Ти ж, Кассандро,
ще молода, щоб старшого судити.
КАССАНДРА
Над всіх старших найстарша правда, брате.
ДЕЇФОБ
Лишім. Хто вмер, не встане. Річ не в сьому,
а в тому, що повинна ти вчинити
для щастя й для рятунку всеї Трої.
КАССАНДРА
Почім же знаєш ти, що в тім рятунок?
ДЕЇФОБ
Я знаю те, що се остатня змога.
Чи ти даси рятунок — невідомо,
але повинна ти вчинити сю пробу.
Коли уб’ють лідійця — люди скажуть:
“Що ж, не судилось!” А як ти відмовиш,
то скажуть всі, що ти нас загубила.
Цар Ономай до тебе зараз прийде,
щоб ти йому сама сказала слово.
Єдине слово “згода!” — і лідійці,
уставлені до бою, рушать зараз.
КАССАНДРА
Мій брате, се була б потрійна зрада —
себе самої, правди і лідійців,
бо я отим одним-єдиним словом
погнала б на погибель ціле військо.
ДЕЇФОБ
Миліш тобі чужинці, ніж родина!
КАССАНДРА
А нащо ж нам даремне їх губити?
Не врятував нас Гектор богорівний,
куди ж сьому лідійцеві!
ДЕЇФОБ
Кассандро,
забула ти, що був тоді Пелід,
теж богорівний, ще й богорожденний,
тепер його нема.
КАССАНДРА
Так говорила
Пентезілея 9, красна амазонка,
що згинула за Трою без пори.
ДЕЇФОБ
Та що Пентезілея! Все ж то жінка! —
не жінці врятувати Іліон.
КАССАНДРА
Се правда, брате, отже й не Кассандрі.
ДЕЇФОБ
(гнівно)
Гей, не чіпляйсь до слів!
Стара рабиня
(виходить)
Там той, чужий,
все домагається, чому не кличуть.
КАССАНДРА
Скажи йому, щоб він ішов сюди,
а ти лиши нас, брате.
ДЕЇФОБ
Що ж ти скажеш?
КАССАНДРА
Що бог мені звелить.
ДЕЇФОБ
Ну, пам’ятай,
як тільки бог звелить сказать “не згода”,—
до тебе ймення зрадниці пристане
віднині і довіку.
КАССАНДРА
Деїфобе!
ДЕЇФОБ
Я перший прикладу його до тебе
прилюдно, на майдані! Пам’ятай!
(Виходить).
ОНОМАЙ
(входить і спиняється у порога. Мовчання).
Царівно, радуйся.
Кассандра мовчить.
Я соромливість
високо поважаю, але все ж
бажав би я таки почути слово,
хоч те єдине, що мені належить.
КАССАНДРА
Ти певен, що воно тобі належить?
ОНОМАЙ
Твій батько й брат запевнили мені
те слово.
КАССАНДРА
Так від них ти й чув його,
а я тобі його не запевняла,
та ти ж і не просив, і не питав,
а хочеш просто взяти, як належне.
ОНОМАЙ
Прости, царівно, знаю, що дівчата
солодкі речі люблять, але я
не вдавсь для того. В мене річ коротка,
не ти мене, а я тебе посватав,
то значить уподобав, справа ясна.
Адже тебе за жінку я бажаю.
КАССАНДРА
Як можеш ти мене бажать за жінку?
Ти ж бачиш, я душею не твоя.
ОНОМАЙ
Як буде мій сей стан, і сії очі,
і сі уста, вся горда пишна постать,
то де ж із них подінеться душа?
Адже й вона тоді моєю буде.
КАССАНДРА
Не більше, ніж душа твоїх рабинь.
ОНОМАЙ
Не прикладай сюди рабинь, Кассандро!
Царицею ти будеш так, як личить
моїй дружині і дочці Пріама.
КАССАНДРА
Не личить їй десь по неволі жити,
хоч би й царицею.
ОНОМАЙ
Я ж не беру тебе
рукою збройною, по волі підеш.
Я міг би прилучитись до ахейців,
і зруйнувати Трою, і забрати
тебе в полон, але я чесно хочу
тебе від батька взяти, заслуживши
послугою великою.
КАССАНДРА
Купити
мене ти хочеш, царю?
ОНОМАЙ
Всі герої,
найбільші навіть, купували так
собі жінок.
КАССАНДРА
То не було геройство.
Герой користі не шукає зроду.
ОНОМАЙ
Геройство мусить мати надгороду,
се і боги, і люди признають.
КАССАНДРА
Хіба не досить слави?
ОНОМАЙ
Слави маю
я й так, царівно, досить, а дружини
не маю ще, от і беру тебе.
КАССАНДРА
Уже й береш? Я ще не віддаюся.
ОНОМАЙ
Царівно, правду мовити, я честь
хотів тобі, питаючи, зробити,
як жриці божій і царівні Трої,
а в нас у Лідії нема звичаю
дівчат питати, коли батько згоден.
КАССАНДРА
Знай, Ономаю, шлюб такий не буде
з Кассандрою щасливий.
ОНОМАЙ
Не лякай,
пророчице, мене пророкуванням.
Я думаю, що й доля любить сильних,
одважних і рішучих; кожна жінка
повинна їх любити, а не любить,
то муситиме полюбити.
КАССАНДРА
Царю,
не знаєш ти мене, що так говориш.
ОНОМАЙ
Жінок я досить знаю.
КАССАНДРА
Та КАССАНДРА
ще не була між ними.
ОНОМАЙ
От тому
я й хочу взять її.
КАССАНДРА
На лихо взяв би!
Я не люблю тебе.
ОНОМАЙ
Полюбиш!
КАССАНДРА
Ні, ніколи
не полюблю того, хто так підступно
скористав з нашої недолі.
ОНОМАЙ
Хто так славно
твій край відрятував!
КАССАНДРА
Не квапся, царю,
то ще лежить у Зевса на колінах.
ОНОМАЙ
А якби стало так?
КАССАНДРА
Я оборонцю
хвалу і дяку сказала б, якби він
покинув вимагати в надгороду
мене…
ОНОМАЙ
Я бачу, ти, царівно, мудра!
“Хвала і дяка” — от і вся заплата.
Та се я дам якому злидареві
від свого столу м’яса, то й почую
хвали і дяки досить.
КАССАНДРА
Чи ти бачив,
як оборонця визволені славлять?
ОНОМАЙ
Не раз, не два! Скажу тобі, царівно,
що переможця і не так ще славлять
подолані. Я й те і друге знаю —
ціна обом однакова, бо все то
безсилля силу славить. Але силу
віддати за таке — збожеволіти!
Я не безумний. Голову нести,
губити військо, щоб “хвалу і дяку”
сказав хтось по-троянськи? Я се дома
почую по-лідійськи від жіноцтва,
як військо приведу назад без бою.
Мовчанка.
(Налагоджується йти).
Кассандра мовчить, але, видно, бореться з собою. Ономай бариться,
завваживши се.
(увіходить. Завваживши нерішучі постави обох, проникливо і грізно дивиться на Кассандру)
Згода, сестро?
КАССАНДРА
Згода!
ОНОМАЙ
По щирості?
КАССАНДРА
Як голову нести,
губити військо ти готов за теє,
щоб я сказала: “Сі уста твої,
ся постать, сії очі”,— добре, згода.
Коли твій люд готов своїх жінок
лишити вдовами, аби цареві
здобути наречену — добре, згода.
По щирості кажу!
ОНОМАЙ
Чудна у тебе,
Кассандро, щирість. Ну, та годі нам
змагатися словами, час іти,
щоб заслужити ділом надгороду.
КАССАНДРА
Які діла, така і надгорода!
Прощай же, Ономаю!
ОНОМАЙ
Будь здорова.
Ономай і Деїфоб виходять. Знадвору чутно глухий лемент великої юрби.
ПОЛІКСЕНА
(вбігає)
Кассандро, пробі, що ти наробила?
КАССАНДРА
Я м у с и л а, сестрице, дати слово.
ПОЛІКСЕНА
Так ти дала? Так, значить, то неправда?
КАССАНДРА
(холодно)
Ти, Поліксене, чиниш, мов безумна;
не знаєш, за що і кориш і хвалиш.
ПОЛІКСЕНА
Хвалю за те, що ти вволила волю
і батька, й брата, і всії родини.
КАССАНДРА
То, значить, і твою?
ПОЛІКСЕНА
Та що ж, сестричко,
видима смерть страшна.
КАССАНДРА
А для рятунку
не варто жалувать, хоч і сестри?
ПОЛІКСЕНА
Але ж тобі там буде добре, люба,
царицею у Лідії багатій,
її ж недарма золотою звуть.
КАССАНДРА
На золото Кассандра не жадібна,
і з неї досить однії обручки.
(Дивиться на Долонову обручку на своїй правиці).
ПОЛІКСЕНА
(пестить її)
Сестриченько, я знаю, як се тяжко
забути милого, та нащо ж мертвим
щось інше, крім волосся, сліз і жертви?
Долонові ти справиш гекатомбу,
як богові, бо Лідія багатша
від Трої, там царицею ти будеш.
КАССАНДРА
За нелюбом?
ПОЛІКСЕНА
Та що робити, сестро?
Чи то ж багато є таких, що йдуть
по волі й по любові? Се вже доля
така жіноча слухати не серця,
а волі рідних — добре ще, як рідних,
а то ж не раз і переможець гордий
примусить бранку за дружину стати.
Он Деїфобова Антея йшла
за нього по неволі, а протеє
тепер вона йому дружина вірна
і дітям ніжна мати.
КАССАНДРА
Поліксено,
а якби знов посватали тебе
після Пеліда за якого-небудь?
ПОЛІКСЕНА
Та що ж… я знаю, другого не буде
такого, як Пелід, але ж мені
довіку дівувати не годиться,
і я пішла б, якби хто був до пари,
як не дружину, то діток любила б,
як не кохання, то хоч господарність,
покірливість і вірність принесла б
дружині в посаг.
КАССАНДРА
А якби не мала
нічого, крім ненависті й прокльонів,
то що б ти принесла своїй дружині?
ПОЛІКСЕНА
Яка ти знов страшна, як се говориш!
Кассандро, признавайся, значить, правда,
що ти його кляла і віщувала
йому й лідійцям згубу?
КАССАНДРА
Відки знаєш?
ПОЛІКСЕНА
(трошки збентежена)
Мої рабині під вікном були,
сушили вовну, чули ненароком
розмову вашу. І не знаю, як
твої слова передались лідійцям.
Ти чула гомін? То гукало військо
лідійське: “Царю, ми не йдем на згубу,
Кассандра закляла! Ми йдем додому!
Хай гине Троя, як їй те судилось!”
І вже три лави подались додому.
КАССАНДРА
(мимохіть)
Хвала богам!
ПОЛІКСЕНА
Кассандро! безсоромна!
КАССАНДРА
Але ж вони б загинули всі марне,
бо се ж їх смерть — заручини мої!
ПОЛІКСЕНА
То нащо ж ти дала цареві слово?
КАССАНДРА
Не обертай меча в гарячій рані!
Се нечесть, Поліксене, тяжкий сором
на голові моїй, отеє слово.
Се примус і ненависть промовляли
ганебне слово, а не я. Ой сестро!
Я так його ненавиділа палко,
його і все його безглузде військо,
оту юрбу рабів! Я радо, щиро
промовила — їм на погибель — “згода”!
ПОЛІКСЕНА
Страшна, незрозуміла ти, Кассандро!
АНДРОМАХА
(увіходить)
Хвала богам! Пішли-таки лідійції
Пішли на бій. Цар Ономай сказав:
“Я маю слово згоди від Кассандри”.
Гелен запевнив, що по птаству бачив
щасливий знак на шлюб і перемогу,
а Деїфоб сказав, що то неправда,
немовби ти кляла царя й лідійців.
І заспокоїлись вони, й пішли.
КАССАНДРА
ГЕЛЕН казав, що він по птаству бачив
щасливий знак на шлюб і перемогу?
Неправду він сказав!
АНДРОМАХА
Та що, Кассандро
доволі з нас уже твоєї правди,
зловісної, згубливої, так дай же
нам хоч неправдою пожить в надії.
Ох, я вже втомлена від тої правди!
Ой, дай мені хоч сон, хоч мрію, сестро!
Дай вірити хоч день, що мій синочок,
Астіанакс єдиний, буде жити,
що не загине він од рук ворожих
і буде сильний, владний, богорівний,
як був його отець, мій любий Гектор!
Ох, дай мені хоч сон, хоч мрію, сестро!
КАССАНДРА
Для сна, для мрії ти згубить готова
усе те військо? Сором, Андромахо!
АНДРОМАХА
Не сором, ні, і кожна мати скаже,
що се не сором. Що мені чужинці?
Чого я маю жалувати їх?
А може ж, то і правда, що врятують
вони нам Трою? Може ж, то і правда?
КАССАНДРА
Та тільки “може”!
АНДРОМАХА
Досить і того.
Надія є, Кассандро, є надія!
КАССАНДРА
Прошу тебе, сестрице Поліксено,
пошли свою рабиню по Гелена.
ПОЛІКСЕНА
Гаразд.
(Виходить).
АНДРОМАХА
Нащо тобі Гелен?
КАССАНДРА
Я хочу
його спитати. Я собі не вірю.
Вже бачиш, довершилась божа кара:
не тільки інші, а й сама Кассандра
зневірилась в Кассандрі. Я не знаю,
чи все те правда, що тепер я бачу.
АНДРОМАХА
А що ж ти бачиш?
КАССАНДРА
Годі, Андромахо,
мене питати, щоб потім клясти.
На голові моїй вже й так прокльони
тяжать, немов залізна діадема,
сплелися над чолом слова вразливі,
немов гадюки над чолом Медузи 10,
шиплять вороже, труять, глушать розум.
Іди збери своїх рабинь, звели їм
кітари й флейти взяти і музику
збратати з ніжним співом, може, сон
і мрію золоту вони накличуть
тобі на очі, втомлені від сліз.
Є в тебе фінікіянка рабиня,
ота, що вміє змії замовляти,
вона приспить в тобі змію тривоги,
і ти заснеш, і в сні тому не буде
нічого злого, ні війни, ні смерті,
ні страху, ні Кассандри.
АНДРОМАХА
Не глузуй.
Я вірю, що таки лідійці прийдуть
з царем і з перемогою. Прощай!
(Виходить).
«Кассандра», розділ VI
Той самий Кассандрин покій. Кассандра і Гелен.
КАССАНДРА
Так ти скажи мені по правді, брате,
яку ти провість по пташках побачив?
(Дивиться йому в вічі, Гелен їх спускає додолу).
ГЕЛЕН
Так що там! Ми обоє віщуни
і добре знаєм, що пташки, й утрібки,
і кров, і дим від жертви — все то тільки
покраси й покривало голій правді,
про людське око. Адже тая правда —
цнотлива дуже і поважна жінка,
і сором їй ходити без одежі.
(Сміється).
КАССАНДРА
Але й сама я жінка, отже, правду
я можу бачити й невбрану.
ГЕЛЕН
Сестро,
скажи мені, хто бачив голу правду?
КАССАНДРА
Я бачила її аж надто часто!
ГЕЛЕН
Чи певна ти, що ти її очима
своїми не наврочила?
КАССАНДРА
Гелене,
торкнувся ти до виразки палкої,
але стерплю одважно, хочу щиро
порадитись тебе,— ти наймудріший
з усіх братів, гнучкий і тонкий розум
у тебе, як вогонь.
ГЕЛЕН
Або як вуж?
Фрігійський розум, сестро! Ми, троянці,
за довгий час облоги вже навчились
звиватися вужами. Що робити?
Коли б ти бачила, як Деїфоб
звивавсь перед лідійцем, ти б сказала,
що й другий брат гнучкий-тонкий зробився
КАССАНДРА
Не говори про гнучкість плаза,
для мене то не мудрість, а гидота.
Скажи мені по щирості, як брат
сестрі коханій: чи ти справді думав —
чи по пташках, чи просто, все одно,—
що в сих заручинах рятунок Трої
і що рятунок той дадуть лідійці?
ГЕЛЕН
Ти завдала мені трудне питання.
По щирості: раз думав, а раз ні.
КАССАНДРА
Як розуміти се?
ГЕЛЕН
А так. Спочатку
я певен був, побачивши те військо,
наїжене списами, незчисленне,
на силу свіже, на одвагу дуже,
що еллінам, потомленим війною,
знесиленим облогою, не встоять
проти царя, жадібного звитяги.
І певен я: коли б та перемога
була в руці в Гелени, в Поліксени
чи в Андромахи, чи в котрої хочеш,
та не в твоїй,— вона була б за нами.
КАССАНДРА
Чи й ти гадаєш так, що все нещастя
походить від Кассандри?
ГЕЛЕН
Хоч не все,
але багато.
КАССАНДРА
Брате! що ти кажеш?!
ГЕЛЕН
Ти щирості хотіла, і вволив я
твоє бажання, не моє, сестричко.
Та я тебе, Кассандро, не картаю,
невинна ти з своєї вдачі. Певне,
боги в тім винні, що дали тобі
пізнати правду, сили ж не дали,
щоб кермувати правдою. Ти бачиш
і, склавши руки або заломивши,
стоїш безвладна перед тим привиддям
страшної правди, мов закам’яніла,
немов на тебе глянула Медуза,
і тільки жах наводиш на людей.
А правда від того стає страшніша,
і люди тратять решту сили й глузду
або ідуть з одчаю на пропаще,
а ти тоді говориш: “Я ж казала!”
КАССАНДРА
А що ж би ти зробив?
ГЕЛЕН
Те, що роблю.
Я з правдою борюсь і сподіваюсь
її подужати і кермувати,
от як стерничий кораблем кермує.
КАССАНДРА
А Мойра, брате, невблаганна Мойра?
Її ж бо воля світом всім кермує,
а ти се мав би кермувати нею?
ГЕЛЕН
Не так, Кассандро. Мойра так врядила,
щоб був і світ, і море, і керманич,
і корабель, і бурі, і погода,
і скеля, і затока; Щоб була
і боротьба, й надія, й перемога,
і правда, і… неправда.
КАССАНДРА
Коли так —
вона бажає, щоб була й Кассандра.
ГЕЛЕН
І щоб Гелен боровсь проти Кассандри.
Оцю я правду бачу і борюся,
щоб нам троянський корабель стягти
з тієї мілизни, куди Кассандра
його загнала правдою своєю.
КАССАНДРА
А ти його неправдою врятуєш?
ГЕЛЕН
Що правда? Що неправда? Ту брехню,
що справдиться, всі правдою зовуть.
Одного разу раб мені збрехав,
що мій фіал украдено, бо просто
не хтілося йому шукать фіала,
а поки лінувався раб, то й справді
фіал було украдено. Де правда
була тут, де брехня? Тоненька смужка
брехню від правди ділить у минулім,
але в прийдешньому нема вже й смужки.
КАССАНДРА
Коли хто каже те, що й сам не вірить,
то се неправда явна.
ГЕЛЕН
А як скаже,
хоч в добрій вірі, тільки помилившись,
не до ладу, то се вже буде правда?
КАССАНДРА
А як же ти, Гелене, одріжняєш
брехню від правди?
ГЕЛЕН
Та ніяк. Я просто
даю їм спокій.
КАССАНДРА
Як же ти віщуєш?
Що кажеш людям?
ГЕЛЕН
Те, що треба, сестро,
те, що корисно або що почесно.
КАССАНДРА
Невже ніколи ти того не бачиш,
що буде, неминуче, невблаганне?
Невже тобі не каже в серці голос:
“Так буде, так! так буде, не інакше!”
ГЕЛЕН
По щирості сказавши,— ні, ніколи.
КАССАНДРА
То нам порозумітись дуже тяжко.
Але скажи, як можеш ти прилюдно
казати: “Бог мені відкрив… я бачив…
я голос чув таємний”,— коли то
неправда все?
ГЕЛЕН
Знов правда і неправда!
Лишім оці слова, нема в них глузду.
Ти думаєш, що правда родить мову?
Я думаю, що мова родить правду.
А чим же нам таку назвати правду,
що родиться з брехні? Чи ти ніколи
не бачила такого нарождення?
Я бачив безліч разів. Слово плідне
і більше родить, ніж земля-прамати.
КАССАНДРА
Але ти сам казав: “Роблю, що треба,
і що корисно, що почесно”. Нащо ж
потрібно удавати віщуна?
Хіба корисно то, хіба почесно?
ГЕЛЕН
Авжеж! Якби сьогодні батько й браття
і з ними всі троянці і троянки
лідійців умовляли та благали,
ні на що б не здалось те все,— лідійці
сказали б тільки: “Закляла Кассандра,
пророчиця,— війна і шлюб нещасні”.
А я прийшов з повагою жерця,
в віщунській діадемі, патерицю
посріблену здійняв високо вгору,
мов блискавка, вона свінула в вічі
усім чужинцям. Я сказав: “Мовчіть
і ждіть. Я випустив із храму
свячених голубів”. Замовкли миттю
і галас, і розмови. Я сказав:
“Цар Ономай образив Аполлона,
засватавши пророчицю його
і не спитавши згоди стріловержця,
і бог за те свій гнів йому прорік
устами віщими Кассандри. Можна
ще одвернути гнів, офірувавши
для бога пишну гекатомбу з білих
волів, що не були ще під ярмом”.
“Я обіцяю!” — крикнув цар лідійський.
А я гукнув: “Я бачу, голуби
вернулись і годують голуб’яток!
Щасливий поворіт і шлюб щасливий!”
І словом тим я переміг тебе,
видюща сестро.
КАССАНДРА
Чи надовго, брате?
ГЕЛЕН
Побачимо! Се правда, що на полі
воюють не лідійці й не ахейці,
а ти і я. Одвагою кермує
Гелен, а розпачем Кассандра править.
КАССАНДРА
А що, коли Кассандра переможе?
Чим виправдить Гелен свою неправду?
ГЕЛЕН
Прилюдно скаже: “Се сам Ономай
себе згубив, бо замість гекатомби
саму обіцянку дав Аполлону”.
Собі ж він скаже: “Зброя поломилась,
але ми іншу знайдем. Все ж почесніш
при зброї гинуть, ніж голоруч”.
КАССАНДРА
Чому ж ти сам не йшов у бій сьогодні,
не з патерицею,— з мечем і списом?
ГЕЛЕН
Бо меч і спнс мала для мене зброя,
бо людські душі — от моє знаряддя,
крилате слово — от моя стріла,
люд проти люду — от мій поєдинок!
Усім тим правлю я, фрігійський розум.
Ся діадема, сяя патериця —
то знаки влади над всіма царями.
Я рівного собі не маю тут
з-поміж усіх владарів і героїв.
Ти тільки рівна, може, навіть вища,
і ми боротись будем до загину.
КАССАНДРА
Ох, я сама не знаю, чи хотіла б,
чи ні тебе перемогти сьогодні!
Ненависний мені той шлюб, мов смерть,
я так його боюсь, як згуби Трої.
ГЕЛЕН
Либонь, у тебе не фрігійський розум.
Чи ти не чула, як боги часами
своїх обранців хмарою вкривають?
У мене є тайник під олтарем,—
як станеш ти з тим Ономаєм поруч,
приносячи богам весільну жертву,
від жертви піде дим, сірчана хмара,
а як розійдеться — замість Кассандри
порожнє місце буде. Розумієш?
КАССАНДРА
Се стид і ганьба — радити таке!
Чи се, по-твойому, “почесний” вихід?
ГЕЛЕН
Зате корисний і безпечний, сестро.
КАССАНДРА
Воліла б я себе мечем убити!
ГЕЛЕН
І тим роздратувала б Ономая,
а слово все-таки своє зламала б.
І некорисно, й непочесно, сестро.
(Дивиться з усміхом на неї).
Ми не однакові, а все ж ми рівні,
як не в ділах, то все ж хоч у думках.
ПОЛІКСЕНА
(входить)
Цар Ономай убитий, а лідійці
урозтіч кинулись. Ой горе, горе!
ГЕЛЕН
Радій, Кассандро, ти перемогла!
КАССАНДРА
(віщим голосом)
Не я, а Мойра. Я її знаряддя.
Тонкий фрігійський розум і гнучкий,
його зігнула Мойра і зломила,
її правиця і важка, й тверда,
кує з народів зброю світа,
а я і ти — ми тільки цвяхи в зброї.
Не перецінюймо себе, Гелене.
АНДРОМАХА
Ти, люта згубо, всіх нас загубила!
КАССАНДРА
(спокійно показує на Гелена).
Питай його, чом він не врятував.
Ми віщуни обоє — значить, рівні.
(Виймає з-за пояса кужілку і сідає прясти).
