«Кассандра», розділ VII
Великий майдан з храмом посередині на чималім підвищенню. Праворуч в глибині двір царя Пріама, ближче до сцени різні інші будови міста Іліона. Ліворуч близько до сцени Скайська брама. Ясний ранок, майдан залитий сонцем. Велика юрба люду троянського то входить у браму, товпиться перед храмом, гомонить то дужче, то тихше, часом зовсім затихає і жде чогось, насторожившись. З царського двору виходить Гелен в святочній білій одежі, у срібній діадемі, з білою посрібленою патерицею в руці; іде урочистою гієратичною походою.
Голоси в народі
Гелен іде! Дорогу прозорливцю!
ГЕЛЕН
(зіходить на храмовий перистиль, і дає знак патерицею, стукнувши нею тричі об мармуровий поміст, далі починає промову величновіщим голосом)
Батьки, брати й синове! рідна Троє!
Боги з Олімпу зглянулись на сльози,
на гекатомби, на благання наші,—
без зброї подолали ворогів.
Зевс еллінам поклав у серце звагу
по добрій волі залишити Трою.
Підіть за браму — зник ахейський табор,
лиш кінь один стоїть на таборищі,—
богам троянським в дар дали ахейці
того коня. Він з дерева, не пишний
і не коштовний військовий дарунок,
та він дорожчий нам від срібла-злота,
від мармуру й каміння дорогого.
Дарунок згоди ліпший над здобуток,
що на війні ціною крові взято.
Ахейці відплили від нас по волі
своїх і всіх богів, а дар лишили
на знак пошани й згоди. Честь ахейцям!
Люди
Ахейцям честь!
Голос Кассандри
(з храму)
За кров, за смерть, за сльози!
ДЕЇФОБ
(обертаючись до дверей храмових)
Мовчи, Кассандро!
ГЕЛЕН
(до троняців)
Вам, троянські мужі,
я раджу дар той повезти у храм
і край Палладіона 11 там поставить.
КАССАНДРА
(з’являється на дверях з чорною патерицею і простяга її, немов загороджуючи вхід)
Я не пускаю в храм.
ГЕЛЕН
(одбиває її патерицю своєю)
Вступись, Кассандро!
КАССАНДРА
(знов загороджує)
Мені належить влада не пускати.
Чоловіки не сміють наближатись
до постаті Паллади. Я сторожа
Палладіона. Ти вступись, Гелене,
гляди своїх пташок.
(Дивиться йому в вічі, він спускає патерицю).
Нечистий дар!
Проклятий дар!
Люд порікує, видимо збентежений.
Голос з юрби
Та геть її женіть,
зловісницю!
ДРУГИЙ ГОЛОС
Мовчи! вона ж царівна!
ПЕРШИЙ ГОЛОС
Вже те її пророкування люте
уїлось нам в печінки. Не доки ж
терпіти се!
ТРЕТІЙ ГОЛОС
Убить її!
Якийсь молодик заміряється списом.
ГЕЛЕН
(здержує знаком руки)
Не руште!
Не проливайте крові — там святиня!
ДЕЇФОБ
То як же буде, брате, з подарунком?
ГЕЛЕН
Ми храм новий збудуємо для нього,
“храм згоди” буде зватись. Поки що
стоятиме в царськім дворі дарунок.
(До Деїфоба).
Ти призначи сторожу для пошани.
КАССАНДРА
Сліпий побитих на сторожу ставить!
ДЕЇФОБ
Кассандро!
ГЕЛЕН
Брате, й ви, троянські мужі,
перевезіть коня в царське подвір’я.
Деїфоб дає знак рушати і подається сам до Скайської брами.
Голоси з люду
Гелен наказує! Рушаймо, браття!
Гелена хай боги благословлять!
Він розум наш! Він наше око ясне!
КАССАНДРА
Єдине око — й те більмом зайшло!
Увесь люд рушає за Скайську браму.
ГЕЛЕН
Кассандро, слухай, нащо ти мене
на пробу ставиш дотинками тими?
КАССАНДРА
На пробу, чи не станеш раз видющим.
ГЕЛЕН
Кассандро, се ж безумство! Річ видима:
ахейський табор спорожнів; на морі
ані човна, ні цяточки немає.
Розвідачів далеко розсилали
ми з Деїфобом, найбистріших хлопців
і кінно, й піхотою. І не видко,
щоб де була яка залога, чати
чи щось подібне.
КАССАНДРА
Дурно не дає
дарунків ворог.
ГЕЛЕН
Таже той дарунок
то миру знак. Чи ти ж не розумієш?
КАССАНДРА
Вжеж ні. Якби оце посеред моря
палка жарина плавала по хвилях,
розжеврена вогнем,— то був би знак
воді від полум’я на мир. Та хто ж би
збагнув такеє?
ГЕЛЕН
Люди не стихії,
і лиху, й гніву людському є край.
Ахеянок вже підросло багато
за час війни, і, може, Менелай
молодшу дома знайде від Гелени.
КАССАНДРА
ГЕЛЕНу бачив він на Скайській брамі
учора зрана.
ГЕЛЕН
Що ж?
КАССАНДРА
Піди, ГЕелене,
до неї в гінекей і там подумай,
що ти сказав.
ГЕЛЕН
(задумується. Тим часом з Скайської брами показується гурт узброєних троянців. Гелен показує на їх Кассандрі)
Ти бачиш ті списи
і ті мечі? — Не треба й остороги
пророчої. Он вартовий сурмач.
То ж сурма голос має, Троя — вуха.
КАССАНДРА
Німий глухого буде вартувати!
ГЕЛЕН
Кассандро, годі! Я глухий для тебе,
так же й твої слова німі для мене.
Договорились ми до краю. Годі.
ДЕЇФОБ
(з юрбою узброєних веде зв’язаного елліна до Кассандри й Гелена)
Сюди його, сюди! Нехай розсудять
троянські прозорливці сюю справу
і скажуть нам, що маємо робити
з оцим чужинцем. Брате, й ти, Кассандро,
послухайте і зважте. Ми застали
сього чужинця край коня на полі.
Блукав мов непритомний, сльози лив
і, руки ламлючи, слова безладні
викрикував. Ми зайняли його,
пізнавши елліна з одежі й мови.
Тепер між нами розділилась думка:
одні говорять одпустить його,—
він тим покинутий, що божевільний,
і, певне, він не зробить зла нікому,
а другі кажуть: се розвідач хитрий,
убить його, щоб не було біди.
Поки Деїфоб говорить, надходять люди, чоловіки й жінки, хто з поля від Скайської брами, хто з будинків від міста, і збираються в гурт.
Голоси з гурту
Убить! убить!
ОДИН ГОЛОС
За віщо?
ДРУГИЙ ГОЛОС
Так, для помсти.
ТРЕТІЙ ГОЛОС
Для остороги.
ЧЕТВЕРТИЙ ГОЛОС
Покарає Зевс
за кров невинну.
ДЕЇФОБ
(дужим голосом.)
Замовчіть, троянці!
Не вам належить суд. Скажи, Гелене,
убить його чи визволити радиш?
ГЕЛЕН
Ні те, ні друге. Марне убивати
немає честі нам, та й небезпечно,
бо як дізнаються про те ахейці,
що елліна убито без вини,
то знову можуть розпочати чвару
на довгі роки. Тільки ж і пустити
непевного чужинця — необачно.
Нехай собі живе, але у путах,
під пильною сторожею.
СІНОН
(полонений еллін)
Ой, царю,
чи віщий прозорливцю! Я не знаю,
як маю величать мого владаря…
Але я бачу розум боговитий
у тебе на чолі. Збагни ж, премудрий,
ти душу елліна. Я сам з Еллади.
Еллада — се ж колиска споконвічна
святої волі. Правний син Еллади
без рідної стихії жить не може,
а хоч би й міг — не хоче.
КАССАНДРА
Ти сим словом
на смерть почесну в Трої заслужив.
ГЕЛЕН
Чого на смерть? Пусти його на волю,
коли нема вини на ньому.
КАССАНДРА
Брате,
що єсть вина? Хіба гієна винна,
що смертю й розпадом живитись мусить?
ДЕЇФОБ
Хіба ти знаєш заміри чужинця,
що так його рівняєш до гієни?
Коли ти знаєш, то скажи виразно,
що саме він замислив нам на згубу.
КАССАНДРА
Не знаю я нічого, тільки бачу
кривий гієни погляд, тільки чую
проникливий хижацький голос…
(В раптовім нестямі).
Ой!
Гієни бродять по руїнах Трої
і лижуть кров іще живу… гарячу…
обнюхують ще не застиглі трупи
і радо скиглять…
(Стогнучи, закриває обличчя руками).
Люди стоять у важкій мовчанці, далі починають перешіптуватись.
Сінон тривожно оглядається на всі боки.
ДЕЇФОБ
(бере Кассандру за руку і потрясає. Стиха)
Сестро, спам’ятайся!
Доволі слів тих темних і страшних,
що придавили люд, мов димна хмара.
(Вголос).
Коли гієну бачиш в сім чужинці,
ну, що ж, убий його, ми не бороним.
ГЕЛЕН
(подає їй жертовний меч)
Ось маєш меч!
КАССАНДРА
(збентежена)
Ні, браття, я не вмію
мечем владати.
ГЕЛЕН
Жриця мусить вміти
в потребі всяку жертву заколоти
рукою власною.
КАССАНДРА
Хіба се жертва?
ГЕЛЕН
Се жертва прозорливості твоїй.
КАССАНДРА
Чому ж ти сам сю жертву не заколеш?
ГЕЛЕН
Сліпий наосліп лити кров не хоче.
Нехай твоє видюще око править
рукою певною. Єдине серце
нехай наказує руці й очам.
ДЕЇФОБ
Хай буде так. Нехай хоч раз Кассандра
не скаржиться на людську неймовірність.
Коли не винен еллін, хай за кров
спокутує Кассандра перед Зевсом,
а людський суд мовчатиме тепер,
за сеє ручить старший син Пріама.
ГЕЛЕН вкладає меч в руку Кассандрі. Кассандра мовчки бере меч.
На знак Деїфобовий Сінона підводять ближче.
СІНОН
(простягає до Кассандри зв’язані руки і падає на коліна)
Пророчице!.. Ох, як благати маю
негідний я пречистую тебе?
Чужі тобі дрібні діла людськії,
ти, богорівна, дивишся як Мойра
на болі серця смертного, слабкого…
Ще, може, горе кревної родини
тобі, як і богам, святе здається,
та я, нещасний, без родини в світі,
я сирота, без матері, без батька,—
признатись мушу, ти ж бо всевидюща…
Єдину тільки маю наречену,
вона мене кохає… О, я тямлю,
для твого слуху сі слова — марниця…
Коли б ти знала… Ох, коли б ти знала,
як рветься серце з тяжкої розлуки
і як душа вмирає від тривоги!..
Серед троянок рух, зітхання, декотрі втирають сльози.
КАССАНДРА
(хоче запанувати над власним зрушенням)
Встань, елліне, і говори спокійно.
СІНОН
(встав)
Пробач мені, але про се спокійно
уста мої не можуть говорити…
прости, вони тремтять…
(Закриває лице плащем і замовкає. Згодом одкривається і провадить далі).
Чом я, бездольний,
моєї Левкотеї не послухав?
Тож так вона мене тоді благала,
як я тепер тебе благаю ревне.
“Ох, не вбивай мене! — вона взивала,—
згляньсь на мої весняні молодощі!”
Та я стояв, мов скеля, і дивився
на чорний корабель, на темні хвилі.
І крикнула до моря Левкотея:
“Ой море, море! Ти жива розлуко!”
[ безліч раз оті слова безумні,
ридаючи, нещасна промовляла…
І я їх чув, аж поки зашуміли
навколо мене темні, чорні води…
(Береться за еолову і тихим, немов далеким голосом квилить-
промовляє).
“Ой море, море! Ти жива розлуко!”…
КАССАНДРА
(стурбована)
Тебе лишили вмисне?
СІНОН
(покірно)
Так, царівно.
КАССАНДРА
Навіщо?
СІНОН
Ох, царівно, я не знаю!
Мене лишили сонного. Прокинувсь —
аж серед поля я, один як палець.
Либонь, давно ще мав на мене гнів
потужний Діомед, що я прилюдно
безжалісним назвав його Хароном
в той час, як він, а з ним ще наших двоє,
розвідача троянського вбивали.
КАССАНДРА
(напружено)
Коли?
СІНОН
Давно, пророчице, тоді ще
Пелід наш був живий. Та пам’ятливий
у гніві Діомед,— його вразило,
що я насмів обороняти бранця,
його рукою взятого на смерть.
Але ж мені так жаль було троянця.
Такий був молоденький і вродливий,
так жалісно благав про милосердя…
Ой горе! Так і я тепер благаю,
та нікому за мене заступитись
хоч би єдиним словом… Всі мовчать…
Смерть неминуча… Нащо ж протягати
остатні сі хвилини під мечем?!
(Раптом падає на коліна і нахиляє голову).
Спусти свій меч на мене, невблаганна!
КАССАНДРА
Гелене, я не певна, може, справді
не винен цей чужинець? Як гадаєш?
ГЕЛЕН
Я, сестро, не вгадаю без пташок.
ДЕЇФОБ
А я дивуюся з твого вагання.
Адже могла колись ти ціле військо
людей невинних одіслать на страту
єдиним словом,— і не жаль було.
Так що ж тобі якийсь один чужинець?
Невже він ласку заслужив у тебе
заступництвом єдиним за троянця
єдиного? Адже лідійське військо
бажало врятувати цілу Трою
і то від тебе ласки не зазнало.
КАССАНДРА
(з розпучливим поривом здіймав вгору меч над СІНОНом, але рука їй затремтіла, і вона повагом спускає меч, не зачепивши Сінона)
Ти одібрав мені остатню силу
тим спогадом… Пролита марне кров
взиває до богів супроти мене…
Багряна хмара насува на очі,
на розум мій… Ох, непрозора хмара!
(Меч випадає їй з рук).
Рука моя зов’яла… серце всохло…
тьма… тьма…
(Хитається і падає на руки Геленові).
ГЕЛЕН
Вона зомліла! Поможіте,
троянки-сестри!
Троянки несуть Кассандру в глибину храму.
ГЕЛЕН
(до Сінона)
Елліне, ти вільний,
бо не хотять боги твоєї смерті.
«Кассандра», розділ VIII
Той самий майдан. Вечоріє. Ніч насувається швидко, темна, безмісячна, тільки зорі сяють, як буває в холодні вітряні ночі. На майдані поставлена сторожа: один вартовий коло царської брами, другий коло Скайської, третій коло храму, четвертий ходить навколо, вартує троянські оселі. Всі узброєні, як на війну. Сторожа який час вартує мовчки. З царського двору чутно відгуки музики і веселого бенкетного гомону.
1-Й ВАРТОВИЙ
(від царської брами)
Ну, свято, братця!
2-Й ВАРТОВИЙ
(від Скайської брами)
Та вже так, що свято!
Хто п’є-гуляє, а сторожа стій
і стережи, хто зна чого й від кого.
3-Й ВАРТОВИЙ
(від храму)
Не стало Гектора, не стало й глузду.
О, той не марнував би часу нам,
не збиткувався б над підвладним людом,—
сам був герой, та й іншим ціну знав,
а сі…
4-Й ВАРТОВИЙ
(що ходить навколо, наближається до 3-го і каже нишком)
Ти б трохи обережніш, брате,
бо там Кассандра, їх сестра.
3-Й ВАРТОВИЙ
Дарма!
Вона з братами — як вогонь з водою,
така в їх згода.
4-Й ВАРТОВИЙ
Все ж одна родина!
3-Й ВАРТОВИЙ
Нехай би Гадес 12 їх усіх забрав!
Увірились вони усі троянцям,
а вже найгірш ота зловісна птиця,
(киває на храм)
все лихо з неї!
4-Й ВАРТОВИЙ
Цить! Паріс іде!
Від царського двору наближаються Паріс і Сінон.
ПАРІС
(в святочній барвистій і вишиваній одежі, без зброї, на голові навколо червоного фрігійського шличка трояндовий вінок, з-під нього спадають на плечі довгі кучері).
Ну що? Вартуєте? Брат Деїфоб
мене прислай наглянути. Що ж — пильно,
гаразд вартуєте?
1-Й ВАРТОВИЙ
(понуро)
Та вжеж, вартуєм.
ПАРІС
Чого ж такі сумні?
1-Й ВАРТОВИЙ
Потіхи мало
на-голодно й на-сухо тут стояти
в святковий день.
ПАРІС
Се правда!.. Та пождіть,
ми щось придумаєм…
КАССАНДРА
(з храму)
Пильнуй, стороже!
ПАРІС
(здригнувся)
Що то таке?
1-Й ВАРТОВИЙ
Сестра твоя, Кассандра,
вона пильнує там Палладіона.
ПАРІС
А, от що!
(Здригається знов і неспокійно оглядається).
Ох, яка холодна ніч!
1-Й ВАРТОВИЙ
З гір вітер, без вогню сутужно буде.
ПАРІС
А йдіть та принесіте дров сюди
та розложіть вогонь.
Ближчі вартові йдуть.
СІНОН
Так, ніч холодна.
Паріс загортається щільніше в плащ.
Дружинонька твоя золотокудра,
либонь, тепер багаття розпалила
і пахощів насипала солодких,
димок від курива, мов легка мрія,
над сніжно-білим чолом ніжно в’ється.
Паріс мовчить, розмарений, поглядає на царський двір.
Тепер, либонь, ті світозорі очі
сльозою пройнялись. Вона сама.
Сидить, пряде і думоньку гадає,
а ти то бенкетуєш, то вартуєш…
ПАРІС
(тихо, немов до себе, не дивлячись на Сінона)
Чи є в тім глузд?.. Покинуть би се все…
Ну, що тут станеться?..
(Наміряється йти).
КАССАНДРА
(з’являється на дверях)
Стривай, Парісе!
Куди ти йдеш?
ПАРІС
(збентежено)
Я?.. По тепліший плащ…
Холодна ніч…
КАССАНДРА
Холодна, кажеш? Брате,
даремне ти так холоду боїшся,
не в тім твоя погибель.
ПАРІС
Ой Кассандро,
коли вже ти покинеш тії речі
про смерть, про горе, про погибель марну?
Вже все скінчилось, і війна, і горе,
час відпочити.
КАССАНДРА
Як у тебе хутко
скінчилось горе!.. Підійди, Парісе,
і подивись туди.
Паріс дає знак Сінонові, щоб той собі йшов, і підходить до Кассандри, вона показує йому рукою в долину, осяяну місяцем. Сінон виходить.
КАССАНДРА
Що там на полі?
ПАРІС
Там? Там могила…
КАССАНДРА
Ти забув чия?
Паріс мовчить і спускає очі додолу.
Під нею Гектор наш, троянська слава.
ПАРІС
Він вже давно поліг…
КАССАНДРА
А ти зостався!
То, значить, веселіться і радійте,
троянські люди?
ПАРІС
Сестро, ти ніколи
мене так тяжко не вражала словом.
КАССАНДРА
Бо я тебе не бачила таким,
як от тепер. Оті твої троянди
мені вп’ялися в серце колючками
і точать з нього кров.
ПАРІС
Кассандро!
КАССАНДРА
Годі!
Іди, іди до неї, осоружний,
до чарівної, гарної Медузи,
і скам’яній, упавши перед нею
навколішки,— так наша слава впала.
ПАРІС
Чого ж упала? Ми перемогли!
КАССАНДРА
Ти звеш се перемогою? Вся слава,
вся наша честь погинула давно,
зосталась тільки крадена Гелена
та ще безглузда деревина. Справді,
преславна перемога!
ПАРІС
Слухай, сестро,
як ти мене затримала для того,
щоб я такі слова приймав від тебе,
то я на те не згоден.
(Повертається, щоб іти).
КАССАНДРА
Вжеж, іди!
Нехай не кажуть люди, що даремне
загинула троянська сила й слава.
Нехай П а р і с уп’ється тим коханням,
що ми за нього ходим у жалобі,
нехай тим щастям серце навтішає,
що ми за нього заплатили горем
довічним! Се ж була мета преславна
війни згубливої. Так доверши
величну перемогу край Гелени
в розкішнім гінекеї!
Паріс, налагодившись було йти, при перших словах Кассандри спинився і стоїть в нерішучості.
Де твій меч?
ПАРІС
Нащо той меч?
КАССАНДРА
Узброєний ти досить
шличком червоним, вишитим хітоном,
трояндами та чорними очима?
Для перемог твоїх сього доволі?
ПАРІС
(спалахнувши)
А для твоїх, скажи, чого бракує?
Спитав би й я: Кассандро, де твій меч?
Адже в твоїх руках він був сьогодні,
чи ти ним запобігла честі й слави?
Мовчиш, проречиста, забракло мови!
КАССАНДРА
(мов прибита)
Прости, мій брате… правда… що ж… іди…
ПАРІС
(з дитячою радістю, забувши гнів)
Так, я піду… Я ненадовго, справді…
Ні, ти не думай…
(Вже на ході)
я піду по плащ,
бо холодно… я хутко повернуся…
(Дедалі все прискорює ходу і хутко зникає в брамі царського двору).
Кассандра іде в храм і засовує за собою завісу на храмовім вході.
Чутно голос флейти, бренькіт кітари і співи. Незабаром з’являється Сінон з флейтистом і кітаристом, що несуть удвох велику амфору вина. Сінон з кошиком овочів та з фіалом коло пояса, сам уквітчаний і на руці має скілька вінків. З другого боку йдуть з дровами та з частками м’яса вартові, розпалюють перед храмом вогонь і заходжуються пекти м’ясо. Музики установляють амфору, вгородивши її в пісок, і лагодяться грати.
СІНОН
(співає, флейтист і кітарист приграють)
На полях Асфоделонських 13,
на долині Єлісейській 14
ходять славою повиті
тіні згублених героїв,
та чого ж вони сумні?
ХОР ВАРТОВИХ
На полях Асфоделонських,
на долині Єлісейській
не цвітуть квітки.
Посеред співу 3-й вартовий сам одв’язує від Сінонового пояса фіал і починає пити, далі частує інших.
СІНОН
(співає)
Понад Стіксом каламутним,
понад Летою важкою
ходять лаврами вінчані
тіні наших незабутніх,
та чого ж вони сумні?
ХОР
Бо у Стіксі каламутнім,
бо у Леті сумовитій
не вино — вода.
СІНОН
(співає)
Там у Гадеса в палатах,
перед троном Персефони 15
поставали в вічній славі
тіні наших оборонців,
та чого ж вони сумні?
ХОР
Бо у Гадеса в палатах,
перед троном Персефони
не бринять пісні.
1-Й ВАРТОВИЙ
(співає грубим голосом і невлад)
Понад берегом Кокіта 16
ходять смутнії герої,
в’ється дим від наших жертов,
ллється кров від гекатомб,
та чого ж вони сумують?
(Гукає).
Гей, антистрофу!
КІТАРИСТ
Одчепись, не хочуІ
1-Й ВАРТОВИЙ
(співає далі сам)
Бо немає сала-м’яса,
ані ситого стегенця,
тільки дим та кров.
5-Й ВАРТОВИЙ
Щось не під лад.
1-Й ВАРТОВИЙ
Дарма, аби до речі!
СІНОН
Сідай, браття, до вогню хутенько.
Хвала богам, ще ж ми на сьому світі,
ще є вина, пісень, квіток доволі.
1-Й ВАРТОВИЙ
Та ще й м’ясця!
(Заходжується коло печива).
СІНОН
(роздає всім вінки, а 1-му, що порається коло печені, сам насуває вінок на голову)
Налийте ж і мені.
(Йому наливають, він п’є. До 2-го вартового).
А ти чому не п’єш? Хіба не смачно?
2-Й ВАРТОВИЙ
(нерішучо)
Нема води…
3-Й ВАРТОВИЙ
Та нащо там вода?
Сьогодні й чисте можна пить! Гуляймо!
2-Й ВАРТОВИЙ
Та чисте дуже в голову вступає…
3-Й ВАРТОВИЙ
Іще чого! Ну, то не пий зовсім!
Іди вартуй, як сказано, на брамі.
2-Й ВАРТОВИЙ
Який розумний!
3-Й ВАРТОВИЙ
То мовчи та й пий,
коли дають.
2-й вартовий п’є, фіал знов наповняють, і він переходить з рук у руки.
3-Й ВАРТОВИЙ
Ну, що ж один фіал?
Марудно се, черги тієї ждати.
4-Й ВАРТОВИЙ
(сміється)
Хіба піди в Кассандри попроси
жертовних чаш. Он там вона, у храмі.
Голос К а с с а н д р и
(з храму)
Вартуй, стороже!
1-Й ВАРТОВИЙ
Бач, сама озвалась!
Пожди, царівно, хай спечем печеню,
тоді й тобі дамо.
Сміються всі.
3-Й ВАРТОВИЙ
Ба, догадався!
(Здіймає а голови шолом, наливає вина й п’є).
Чим не фіал?
За його прикладом інші роблять так само.
1-Й ВАРТОВИЙ
Розумний, що й казати!
Ось і печеня, їжте, милі браття.
(Здіймає один шмат із списа і ділить мечем кожному по шматочку).
2-Й ВАРТОВИЙ
(їсть)
Сиренька, та дарма, аби гаряча.
СІНОН
Ось на перчину, трохи посмачи.
2-Й ВАРТОВИЙ
Пектиме дуже.
3-Й ВАРТОВИЙ
То вином пригасиш,—
амфора не мала!
4-Й ВАРТОВИЙ
А як не стане,
добудем другу.
їдять м’ясо, ватуючи мечами, їдять садовину і п’ють шоломами вино, дедалі помітно вино починає іх розбирати. Музики тим часом грають.
2-Й ВАРТОВИЙ
Ви б іще співали.
3-Й ВАРТОВИЙ
А ти?
2-Й ВАРТОВИЙ
Та я за вами, сам не вмію.
Сінон заграє у флейту, потім передає її флейтистові, той провадить далі, кітарист підхоплює, інші вступають співом.
Над річкою сад-виноград повився,
ой саде-винограде!
Як буде йти до річки Левкотеї,
обвий її, мій друже кучерявий…
1-Й ВАРТОВИЙ
Ет, се нудна!
Кітарист
А ти ж якої хочеш?
1-Й ВАРТОВИЙ
(співає без музики, недоладним речитативом)
Жінки гляди не гляди,
не вбережеш, дарма праця,
будь ти хоч богом олімпським,
мов кривоногий Гефест!17
(Хитнувшись, спотикається і падає додолу. Мугикає ще разів два, мов пригадуючи).
Мов кривоногий Гефест… кривоногий Гефест…
(Далі мовкне й засипляє).
2-Й ВАРТОВИЙ
От так весела пісня!
3-Й ВАРТОВИЙ
На добраніч!
П’ють далі. Флейтист і кітарист грають тим часом без співів. Дедалі всі, окрім музик, зморені вином, вкладаються долі навколо вогню і засипляють. Сінон теж удає, ніби спить.
ФЛЕЙТИСТ
(перестає грати)
От і поснули! Що його робити?
КІТАРИСТ
Собі заснути.
ФЛЕЙТИСТ
Ні, ходім на бенкет.
Допивають удвох решту вина і йдуть до царського двору.
На сцені який час тихо, всі сплять, тільки здалека чути відгуки музик, пісень, гомону веселого.
Голос Кассандри
(з храму)
Чувай, стороже!
Повна тиша. Відгуки затихають. Сінон помалу підводиться і сторожко оглядається навколо.
Голос Кассандри
Гей, чатуй! вартуй!
Сінон зривається, біжить до царського двору і зникає в брамі.
КАССАНДРА
(на дверях храму)
Не спи, стороже!
(Завважив сплячих вартових).
Пробі, вартові!
(Кассандра зіходить до вартових і пробує їх побудити, дехто з них ворушиться, бурмотить щось невиразне, але жоден не має сили прокинутись. Кассандра подається до царського двору, волаючи)
Гей, хто живий?
Гей, хто живий? Троянці!
Назустріч ій з царської брами виходить Сінон, а з ним узброєні елліни: Менелай, Агамемнон, Одіссей, Аякс, Діомед. Вони схрещують списи і загороджують Кассандрі дорогу.
АЯКС
Стій, дівчино! Ти хто така?
ОДІССЕЙ
Та се ж
безумная Кассандра, чи не знаєш?
КАССАНДРА
(хоче прорватись поза списи)
Троянції Зрада! Зрада! Гей, троянці!
АГАМЕМНОМ
Схопіть її та зав’яжіть їй рота!
Кассандра хутко обертається і втікає в храм, там вона припадає до Палладіона, щільно обіймаючи статую.
КАССАНДРА
Не руште! Я під захистом святині!
АЯКС
Іще чого!
ДІОМЕД
Дарма! Ти наша бранка.
Діомед хапає Кассандру за ту руку, де патериця, Аякс хапає її за волосся, вона чіпляється вільною рукою за п’єдестал Палладіона, статуя хитається і враз із п’єдесталом падає додолу. Вояки витягають Кассандру з храму, в’яжуть їй руки, не одбираючи патериці, ремінням від мечів, а потім саму прив’язують до колони в портику храмовім над сходами. Тим часом СІНОН, Менелай, Агамемнон та Одіссей одчиняють Скайську браму, а ДІОМЕД вертається в храм і забирає Палладіон.
ДІОМЕД
(гукає)
Наш, наш Палладіон! Сюди, герої!
В одчинену браму лавою суне ахейське військо.
КАССАНДРА
(кличе, зібравши всю силу)
Прокинься, Троє! Смерть іде на тебе!!!
В царськім дворі та й в інших будинках спалахують тривожні світла. Еллінське військо хутко сповняє весь майдан і розтікається в різні боки по вулицях Трої. Незабаром здіймається в місті великий лемент, перебігають через майдан троянці, безоружні, в святочній одежі; за ними навздогін збройні елліни, кого хапаючи, кого вбиваючи. Згодом займається пожежа. Дедалі втікачів і догонців меншає, але частіше з’являються переможці елліни, що женуть списами поперед себе, мов отару, гурти вже полонених і пов’язаних у стяж троянців і троянок, одних заводять у храм, інших виводять за Скайську браму, інших примушують сідати долі на майдані, тоді тії падають ницьма на землю і голосять. Бранок з Пріамової родини ставлять і садовлять у портику храмовім, коло Кассандри. Коли заметня потроху втихає, то коло Кассандри вже є Андромаха, Поліксена і ще скільки жінок.
АНДРОМАХА
(ридає)
Моя дитино! Синоньку єдиний!
Навіщо я тебе на світ родила!..
Розбили!.. Вбили!.. Кинули об камінь!..
ПОЛІКСЕНА
Ой, лихо тяжке! Батеньку! Матусю!
Наложницею стане ваша доня!
Інші жінки з царської родини
Тепер же ми рабинями й сконаєм!..
Рабинями… Далеко на чужині…
АНДРОМАХА
(до Кассандри)
Чого ж мовчиш? Чом смерті не віщуєш?
Тепер нам смерть була б єдина втіха.
КАССАНДРА
(з страшним спокоєм, якимсь неживим голосом)
Тут є такі, що іншу втіху знайдуть.
АНДРОМАХА
Проклін на тебе!
КАССАНДРА
(як і перше)
Так, проклін на мене,
бо я тепер побачила найгірше.
Троянки у неволі — і живі!
Обходять кросна, розділяють ложе,
дітей годують еллінам на втіху…
Прокляті очі, що такеє бачать!
АНДРОМАХА
Уста прокляті, що такеє кажуть!
КАССАНДРА
Проклін на мене, я мовчать не вмію.
Ведуть у храм пов’язаних троянців з царської родини, між ними Гелен
ГЕЛЕН
(проходячи повз Кассандру)
Радій, Кассандро, ти перемогла!
КАССАНДРА
Ти переміг. Ти вбив мене сим словом.
Мій розум зламаний, твій піде в світ,
ти ним і переможців переможеш,
а мій погасне вкупі з сим пожаром…
ГЕЛЕНА
(біжить через майдан, за нею Менелай з мечем)
Рятуйте, браття-елліни! Рятуйте!
За віщо він мене скарати хоче?
Зрадливо, силоміць я взята в Трою,
я бранкою нещасною жила,
щодня по ріднім краю сльози ллючи!
Ахейці нерішучо розступаються перед нею, але не відштовхують, коли вона чіпляється за кого з них, намагаючись заховатись під його щитом.
Менелай
Ось кров Парісова на сім мечі
твоєї крові прагне!
КАССАНДРА
Ой Парісе!
ПОЛІКСЕНА
Мій братику!
АНДРОМАХА
Нещасний!
ГЕЛЕНА
(оточена молодими вояками; раптом згорда)
Чоловіче!
Ти справді хочеш покарать мене?
Чи ти на те пролив се море крові
за честь мою й свою, щоб тут прилюдно
ганьбить її й плямити самохіть?
То це такої шани дочекалась
цариця Спарти? Хто ж тепер повірить
тій чесності спартанок, як і цар
свою царицю зрадницею вславив?
(До вояків).
Чи й ви, спартанці, на таке пристали!
Вояки-спартанці
(що окружають Гелену)
Вона не винна! Богорівна жінка!
Даремне, царю, ти ганьбиш дружину!
МЕНЕЛАЙ
(до Гелени лагідно)
Пробач мені,— я запальний, ти знаєш…
ГЕЛЕНА
(всміхається і простягає руку)
Я бачу, царю мій, ти не змінився.
Менелай простягає й собі руку до Гелени. Гелена бере його за руку і веде межи ахейськими лавами за Скайську браму на поле; всі розтупаються перед нею з гомоном подиву.
АНДРОМАХА
Вона цариця знов, а ми — рабині!
Боги, де ж ваша правда?!
КАССАНДРА
Ха-ха-ха!
Одна з троянок
(до другої)
Кассандра засміялась… Ой як страшно!
Від неї сміху я не чула зроду.
КАССАНДРА
(в нестямі, дивлячись, як язики полум’я грають по царських будівлях)
Сюди, сюди отих квіток огнистих!
Гранати зацвіли! Весільний час!
Чутно за сценою голос старої жінки, він заводить, ридаючи
страшно, немов виє.
ПОЛІКСЕНА
(з жахом прислухається)
То наша мати!
КАССАНДРА
То весільна пісня!
Се мати дочок виряджа до шлюбу!
Кассандра все неправду говорила.
Нема руїни! Є життя!., життя!..
Голос старої жінки розлягається дужче. Раптом його покриває хряск від падання будови. Заграва пожару заливає сцену.
Завіса
ЕПІЛОГ
Діється в Елладі через довгий час після руїни Трої.
Дім аргоського царя Агамемнона в Мікенах пишно заквітчаний знадвору, стежка від дверей до брами вистелена пурпурною тканиною. На небі громова хмара. Блискає часом, але дощу нема.
Цариця Клітемнестра з царським намісником Егістом наглядають, як раби й рабині кінчають прикрашати дім.
КЛІТЕМНЕСТРА
(до Егіста)
Такої зустрічі ніхто з царів
не мав ніколи.
ЕГІСТ
Правда, Клітемнестро.
(Важливо, дивлячись їй в очі).
А пурпуру тобі не жаль?
КЛІТЕМНЕСТРА
О ні!
Не жаль мені нічого… і нікого!
ЕГІСТ
Чого ж се ти здригнулась?
КЛІТЕМНЕСТРА
Адже бачиш,
як блискавка сліпить.
ВІСНИК
(вбігає задиханий)
Цар їде! Цар!
КЛІТЕМНЕСТРА
(до рабів)
Гей, ширше браму відчиніть! Рабині,
готуйтесь квіти сипати під ноги!
Чутно гуркіт колесниці. Раби одчиняють браму настежи. За хвилину увіходить у браму Агамемнон, ведучи за руку Кассандру. Рабині сиплють їм під ноги квітки. Клітемнестра й Егіст перестрівають Агамемнона ще в брамі.
КЛІТЕМНЕСТРА
Мій царю! Мужу любийі
Я не вірю своєму щастюі
(Обіймає Агамемнона).
ЕГІСТ
Брате мій коханийі
(Цілує Агамемнона).
КЛІТЕМНЕСТРА
(показує на Кассандру)
Се хто з тобою?
АГАМЕМНОН
Се дочка Пріама,
пророчиця Кассандра.
ЕГІСТ
То Гелен
той, що приїхав з Трої і тепера
у Дельфах волю божу провіщає,
то брат їй?..
КАССАНДРА
А!
АГАМЕМНОН
Запевне. Я бажаю,
щоб їй була повага в нашім домі,
як жриці, як царівні подобає.
Для нас вона не бранка.
КЛІТЕМНЕСТРА
Добре, царю.
я звикла слухатись. Хоч я не знаю
сієї жінки…
КАССАНДРА
А тебе я знаю:
ти мати Іфігенії.
Клітемнестра заслоняє обличчя покривалом.
АГАМЕМНОН
(до Кассандри)
Навіщо
ти їй про се тепера нагадала?
КАССАНДРА
А нащо ти про се забув тоді,
як віддавав свою дочку на жертву
розгніваній богині? Ти забув,
хто мати Іфігенії, хто батько.
Ти тільки пам’ятав, що треба жертви
для того, щоб згубити нашу Трою.
АГАМЕМНОН
Ти все на мене ворогуєш, бачу.
КАССАНДРА
У тебе, царю, є сильніший ворог,—
то що тобі Кассандра?
АГАМЕМНОН
Розкажи,
де ворог мій і що мене чекає.
Я не троянець неймовірний. Щиро
слова твої прийму до свого слуху
і в серці заховаю. Говори!
І вироком святим слова ті стануть
для мого дому. Все, що ти порадиш,
все я вчиню слухняної
КАССАНДРА
Я? Тобі?
порадить маю? Та хіба ми в Трої?
Хіба се дім Пріама?
АГАМЕМНОН
(трохи з досадою)
Ні, запевне,
бо там би так не вірили тобі!
КАССАНДРА
Мені й не треба вірить.
АГАМЕМНОН
Я образив
тебе, царівно?
КАССАНДРА
Ти спізнився, царю,—
було про се питати в Іліоні.
Тепер для сих розмов немає місця
на цілім світі. Краще нам мовчати.
КЛІТЕМНЕСТРА
Так еллінка ніколи б не посміла
озватись до царя!
ЕГІСТ
(впівголоса)
Троянська вдача
зухвала зроду. Кажуть, Андромаха
таке показує над чоловіком,
що дивно, як він терпить.
КАССАНДРА
Андромаха?
Ся не була троянкою ніколи.
Давніш — то жінка Гектора була,
тепер — то жінка елліна, та й годі.
Не еллінка вона та й не троянка.
(До Клітемнестри).
Так, як і ти. Ти, правда, і не жінка.
КЛІТЕМНЕСТРА
(До Агамемнона)
І се твоє бажання, царю мій,
щоб так твою дружину зневажали?
АГАМЕМНОН
(стурбований, сумний)
Коли б же се була зневага тільки!..
Але тут, може, гірше скрито…
(До Клітемнестри).
Жінко,
чи все гаразд у нашім домі?
КЛІТЕМНЕСТРА
Все.
А що ж би мало трапитись лихого?
КАССАНДРА
Так мати Іфігенії питає.
Клітемнестра знов закривається.
ЕГІСТ
Вже б я давно звелів мовчати бранці.
КАССАНДРА
Так каже той, хто звик тут буть царем
і звички тої втратити не може,
хоча для двох царів тісні Мікени.
АГАМЕМНОН
Прошу, царівно, в хату завітати.
(До Клітемнестри).
Веди нас, жінко.
КАССАНДРА
(хапає його за руку)
Стій! Невже пора
ступати нам на шлях кривавий?
АГАМЕМНОН
(до Клітемнестри й Егіста)
Що се?
Ви як таке пророцтво зрозуміли?
ЕГІСТ
Вона не важиться ступать на пурпур,
бо тямить, що не личить се рабині.
КЛІТЕМНЕСТРА
Вона безумна, ти її не слухай.
АГАМЕМНОН
(з тривогою, благаючи)
Царівно! Поясни, що ти віщуєш?
Адже тепера доля сього дому
вже зв’язана й з твоєю.
КАССАНДРА
(з дивним спокоєм)
Знаю, царю…
Але не вір мені, цариці слухай,
вважай на те, що родич твій сказав,
і не давай ваги словам рабині.
Колись була пророчиця Кассандра,—
вона згоріла на пожежі в Трої,
слова її пророчі спопеліли,
і вітер їх розніс ген-ген по морю…
Се іскорка одна була запала
сюди, у серце простої рабині,
спалахнула на хвильку та й погасла.
(Дивиться на свою патерицю).
Як чудно? де взялась ся патериця?
Чия вона? Нащо ся діадема?
(Здіймає з голови діадему і кидає під ноги Клітемнестрі. Далі
ламає патерицю і теж кидає додолу).
Тепер нема нічого від Кассандри.
Царице, загадай мені роботу,—
я вмію все, окрім пророкування.
АГАМЕМНОН
(бере її за руку і веде вперед у дім)
Царівна ти — і завжди будеш нею.
КЛІТЕМНЕСТРА
(до Егіста пошепки)
Нам треба два мечі. Ти нагостри.
Ти бий його, а я її потраплю.
Сильний перун і раптова злива. Клітемнестра й Егіст спішно йдуть і собі в дім.
Кінець
[Ялта, 5/V 1907]
«Кассандра» ПРИМІТКИ
До четвертого тома увійшли драматичні твори Лесі Українки, написані у 1907—1908 рр.
Автографи творів Лесі Українки, зазначені в примітках, зберігаються в рукописному відділі Інституту літератури АН УРСР.
КАССАНДРА
Вперше надруковано в журналі “Літературно-науковий вісник”, 1908, № 1, стор. 76—97, і № 2, стор. 241—281, за чистовим автографом (ф. 2, № 785).
В архіві зберігається ще чорновий автограф (ф. 2, № 786), написаний частково чорнилом, частково олівцем з досить численними авторськими виправленнями, переважно стилістичного характеру.
Дата чистового і чорнового автографів — Ялта, 5/V 1907 р. Це дата остаточного закінчення твору. Робота над драмою почалась у 1903 р. в Сан-Ремо. У 1907 р. в Ялті твір був дещо перероблений, відредагований та дописаний епілог.
Згідно з усними заявами родичів про волю письменниці епілог у пізніших виданнях був знятий як зайвий. У т. II “Творів” (1951) Лесі Українки драма надрукована з епілогом.
Подається за першодруком.
1 Кіпріда — за грецькою міфологією, інше ім’я богині Афродіти; утворено від назви острова Кіпр, який у міфах вважається її островом.
2 Арес — за грецькою міфологією, син Зевса і Гери, носій руїни і загибелі на війні.
3 Гекатомба — велика жертва богам.
4 Сівіллівська книга — сівіллами (сібіллами) називали у стародавніх греків і римлян мандрівних пророчиць, ворожок. Сівіллівська книга — висловлювання пророчиці, записані на пальмових листях.
5 Атрід — один з двох синів Атрея, Агамемнон або Менелай.
6 Пелід — син Пелея, Ахіллес.
7 Артеміда — за грецькою міфологією, дочка Зевса, сестра Аполлона, богиня сонця, полювання і лісів, зображалася дівою, озброєною луком та стрілами.
8 Іфігенія — дочка Агамемнона і Клітемнестри. Коли греки напали на Трою, Артеміда наказала принести їй в жертву Іфігенію, тоді вона спинить супротивний вітер, але перед жертвоприношенням Артеміда взяла Іфігенію і перенесла її в Тавріду (антична назва Кримського півострова).
9 Пентезілея — цариця амазонок, войовничих, озброєних жінок.
10 Медуза — в грецькій міфології, страшна потворна діва, від одного погляду на неї людина кам’яніла.
11 Палладіон — у греків і римлян назва статуй богині Паллади. Найславетніший палладіон був у Трої. Взагалі всякий предмет, перед яким благоговіють, бо він приносить могутність, славу і щастя.
12 Гадес — в грецькій міфології брат Зевса, владар темних надр землі, невмолимий ворог усього живущого.
13 Асфоделонські поля — загробні поля, по яких ходять душі померлих; асфоделонеька квітка мала відношення до культу мертвих.
14 Єлісейська долина — загробна країна щастя, де проходить безпечальне загробне життя, якщо туди переносять померлого бога.
15 Персефона — богиня загробного світу.
16 Кокіт (або Коціт) — “річка волань” в загробному світі.
17 Гефест — бог-коваль, бог вогню взагалі і зокрема вогню, що обробляє метал.
