Образ сотника Микити Уласовича Забрьохи – їдка сатира на козацьку старшину, способи її керування козацтвом і селянством. Цитати до образу Забрьохи допоможуть розкрити риси характеру героя.
“Конотопська відьма” характеристика Забрьохи
Микита Уласович Забрьоха – головний герой, сотник, але ледащо за своєю суттю. Він думає тільки про те, щоб добре випити, смачно поїсти та вволю поспати.
Зовнішність Забрьохи: «…Голова йому нечесана, чуб не підголений, пика невмита, очі заспані, уси розкуйовджені, сорочка розхристана».
Риси характеру Забрьохи
- брехливий;
- не слідкує за своєю зовнішністю;
- пристрасть до пияцтва;
- байдужість до суспільних справ;
- освічений і ледачий;
- невміння керувати сотнею;
- безпорадний, чванливий, пихатий;
- зажерливий і грубий.
Ледащо і п’яниця Забрьощенко після смерті батька, сотника, сам посів цю посаду і почав називати себе Забрьохою.
«Таки хто скільки не зазна, то сотенною старшиною усе були Забрьохи; а діди і прадіди Микитові усе були у славному містечкові Конотопі сотниками, так від отця до сина сотенство і переходило»
Забрьоха чітко схарактеризований за допомогою народного виразу «не має дев’ятої клепки в голові». Навіть свою сотню козаків він не може порахувати, бо вміє лиш до тридцяти рахувати. Він зовсім безпорадний, коли йому писар Пістряк запропонував порахувати сотню. «Лічи сам і роби як знаєш, ти на те писар; а я усе опісля підпишу, бо я на то сотник, щоб не лічити, а тільки підписувати».
У керуванні сотнею М. Забрьоха у всьому радиться з пройдисвітом писарем, у поводженні з козаками він чванливий і пихатий. Забрьоха виступає у творі ледачим і бездіяльним, і в усіх службових справах, і в побуті. Після муштри він наказує козакам прийти до нього «завтра чим світ з косами косити». Грубо, з погордою ставиться сотник до козаків і до населення, боїться, щоб вони не запанібратились з ним.
Єдине його усвідомлене бажання — побратися з Оленою Хорунжівною, щоб посісти її багатенький хутір. Заради власної вигоди він здатен і «Конотоп спалити», і всіх дітей конотопських за один день «потрощити».
Мова сотника Забрьохи – брутальна й лайлива. Ось його слова: «висмоктав карватку дулівки», «допхався додому», «маячиш, як той цуцик на вірьовці», «Забрьоха поплямкав, викашлявся, поцмокав, потер уси та й став рацею казати…», «берлиць у ноги», «вчистили», «карлючки гнути», «дав дьору». Широко використовуються народні фразеологізми: сотник «не мав дев’ятої клепки», «не піп, то й не микайся в ризи», «пошив у дурні», «за живіт взяло» та ін.
“Конотопська відьма” цитатна характеристика Забрьохи
· «…Ліків більш тридцяти не знаю. Лічи сам і роби як знаєш, ти на те писар, а я опісля підпишу, бо я на те сотник, щоб не лічити, а тільки підписувати».
· «…Зараз кинувся до карватки з дулівкою та, не віддихаючи, журби ради, та й висмоктав її дочиста».
· «…Він більш тридцяти ліку не знав, а козака ні однісінького у твар (лице) не знав і не тямив, хто з них Демко, а хто Процько».
· «Війтесь собі, куди хочете, хоч на шибеницю. Який я порядок дам, коли писар сказився?»
· «Хоч до вечора і далеко, а як налякаєш мене, то усю ніч буду жахатись і не спатиму: усе буду боятися».
П. Пістряк про Забрьоху: «…гне шию і лізе у біду, як віл у ярмо».· «…Не мав дев’ятої клепки, та ще таки стільки глузду стало, щоб розібрати, що коли, каже, не піп, то й не микайся в ризи».
· «…Чи будуть дощі йти, чи ні, йому нужди мало; не стане свого хліба, йому принесуть; Конотоп не мале село, без сварки і без позивання не обійдеться».
· «…Робіть, що знаєте, тільки швидше, бо вже обідня пора. Я б вже давно дав дьору…»
· «Я тут є сотник, голодувати не буду: той прийде з хлібом, той з паляницею, той з буханцем, а інший і мішечок борошна привезе; аби б тільки позивались, то нам, старшині, і дощі не під час».
· «…Улюбив Олену усім тілом і душею, і серцем, і усім животом, і бачу сам, що коли її не достану, то або утоплюсь, або удавлюсь, або світ за очима піду…»
· «…Я нічого письменного не розжую, хоч і у школі вчився і «вірую» почав було вчити, та на «же за ним» як затявсь, та й покинув письмо».
Неправильно оформленно.