“Ляльковий дім” ДІЯ ДРУГА
Та сама кімната. У кутку, біля піаніно, стоїть обібрана, обтріпана, з обгорілими свічками ялина. На дивані манто і капелюх Нори. Нора сама; хвилюючись, ходить по кімнаті, нарешті зупиняється біля дивана і бере своє манто.
Н о р а (випускаючи з рук манто). Хтось іде! (Підходить до дверей, прислухається.) Ні… нікого. Звичайно, ніхто сьогодні не прийде. Перший день Різдва… І завтра також. Але, можливо… (Відчиняє двері і виглядає.) Ні, в скриньці для листів нічого немає, зовсім порожня. (Повертається назад.) Е, дурниці! Звичайно, він нічого такого насправді не зробить, нічого такого бути не може. Це неможливо. У мене троє маленьких дітей.
А н н а-М а р і я (виходить з дверей ліворуч, несучи велику картонку.) Ледве відшукала цю картонку з маскарадними костюмами.
Н о р а. Дякую. Постав на стіл.
А н н а-М а р і я (ставить). Тільки тут безлад, вони, мабуть, розкидані.
Н о р а. О, розірвати б їх на шмаття!
А н н а-М а р і я. Та що ви! їх можна ще полагодити. Тільки трішки терпцю.
Н о р а. То я піду попрошу фру Лінне допомогти мені.
А н н а-М а р і я. Що, знов підете через двір у таку негоду? Фру Нора застудиться… захворіє.
Н о р а. Це ще не так страшно… Як діти?
А н н а-М а р і я. Бавляться новими іграшками, бідолашечки. Але…
Н о р а. Часто про мене питають?
А н н а-М а р і я. Адже звикли бути біля матусі.
Н о р а. Та, бачиш, Анно-Маріє, мені тепер не можна багато бувати з ними, як раніше.
А н н а-М а р і я. Ну, маленькі до всього звикають.
Н о р а. Ти гадаєш? По-твоєму, вони забули б матір, якби її не стало?
А н н а-М а р і я. А боронь Боже! Не стало!
Н о р а. Слухай, Анно-Маріє… я часто думаю… Як це ти зважилася віддати свою дитину на чужі руки?
А н н а-М а р і я. Довелося; хіба могло бути інакше, коли я стала годувальницею маленької Нори?
Н о р а. А як же ти згодилася піти годувальницею?
А н н а-М а р і я. На таке-от хороше місце? Бідній дівчині у такій біді радіти треба було. Адже той поганець так-таки нічим і не допоміг мені.
Н о р а. Але твоя дочка, мабуть, забула тебе?
А н н а-М а р і я. Ну, чому ж? Писала мені і коли конфірмувалась, і коли заміж виходила.
Н о р а (обвиваючи її шию руками)— Старенька моя, ти була мені, маленькій, за матір.
А н н а-М а р і я. Адже у бідолашечки Нори не було іншої, окрім мене.
Н о р а. І якби не було у моїх малих іншої, я знаю, ти б… Дурниця, дурниця, дурниця! (Відкриває картонку.) Піди до них. Мені тепер треба… завтра побачиш, яка я буду красуня.
А н н а-М а р і я. Певно, на всьому балу красивішої не буде. (Виходить ліворуч.)
Н о р а (береться спорожняти картонку, але скоро кидає все). Ах. якби тільки наважитися вийти. Якби тільки ніхто не зайшов. Якби тільки тут не сталося без мене нічого. Дурниці. Ніхто не прийде. Тільки не думати, не думати про це… Треба почистити муфту. Красиві рукавички, чарівні рукавички… Але не треба думати, не треба! Раз, два, три, чотири, п’ять, шість… (Вигукує.) А! Ідуть! (Хоче кинутися до дверей, але зупиняється в нерішучості.)
З передпокою входить Фру Лінне. Уже без верхнього одягу.
Ах, це ти, Кристино! І більше там нікого немає?.. От добре, що ти прийшла.
Ф р у Л і н н е. Мені сказали, ти заходила, питала про мене.
Н о р а. Так. я саме проходила мимо. Мені так потрібна твоя допомога. Сядемо сюди, на диван. Бачиш, завтра ввечері у мешканців нагорі, у консула Стенборга, костюмований вечір, і Торвальд хоче, щоб я була в неаполітанському вбранні і протанцювала тарантелу. Я цього навчилася на Капрі.
Ф р у Л і н н е. Так-так! То ти хочеш дати цілу виставу?
Н о р а. Торвальд каже, що треба. Та ось, костюм. Торвальд замовив його мені ще там. Але тепер усе повідривалося, і я просто не знаю, що робити.
Ф р у Л і н н е. Ну, це ми швидко полагодимо. Тільки оздоблення місцями повідривалося. Голки, нитки?.. А, тут є усе потрібне.
Н о р а. Як це мило з твого боку.
Ф р у Л і н н е (шиє). Так ти завтра будеш костюмуватися, Норо? Знаєш, я зайду на хвилинку глянути на тебе, яка ти в уборі. Та я зовсім забула подякувати тобі за вчорашній приємний вечір.
Н о р а (встає і ходить по кімнаті). Ну, вчора, по-моєму, було зовсім не так приємно, як звичайно. Тобі варто було приїхати до нашого міста раніше, Кристино… Так, Торвальд великий майстер влаштовувати все витончено й красиво.
Ф р у Л і н н е. І ти не менше, гадаю. Недаремно ж ти свого батька донька. А скажи, доктор Ранк завжди такий пригнічений, як учора?
Н о р а. Ні: учора він якось особливо… А втім, він же дуже серйозно хворіє. У бідолахи сухоти спинного мозку. Треба сказати, батько його був бридкою людиною. Тримав коханок і таке інше. От син і народився таким хворим, розумієш?
Ф р у Л і н н е (кладучи роботу на коліна). Але, миленька Норо, звідки ти набралася таких знань?
Н о р а (ходячи по кімнаті). Е!.. Якщо в тебе троє дітей, значить, тебе інколи відвідують такі… такі дами, які дещо розуміються на медицині. Ну, часом і розкажуть дещо. Фру Лінне знову шиє. Коротка пауза.
Ф р у Л і н н е. Доктор Ранк щодня буває у вас?
Н о р а. Кожного Божого дня. Адже він кращий друг Торвальда з юних літ і мій хороший друг. Він як свій у нас.
Ф р у Л і н н е. А скажи мені: він щира людина? Цебто, чи не з тих, хто любить говорити людям приємні речі?
Н о р а. Ні, навпаки. Чого це тобі спало на думку?
Ф р у Л і н н е. Учора, коли ти нас познайомила, він запевняв, що часто чув моє ім’я тут, у домі. А потім я помітила, що чоловік твій не мав навіть уявлення про мене. Як же міг доктор Ранк…
Н о р а. Так, це цілком справедливо. Кристино. Торвальд так безмежно мене любить, що не хоче ні з ким ділитися мною… як він каже. Спершу він просто-таки ревнував мене, як тільки я бувало почну говорити про своїх милих, близьких. Там, дома. Ну я, зрозуміло, й перестала. Але з доктором Ранком я часто розмовляю про все таке… він, бачиш, любить слухати.
Ф р у Л і н н е. Послухай, Норо, ти багато в чому ще дитина. Я старша за тебе, більш досвідчена. І ось що я тобі скажу: тобі б треба постаратись виплутатися з цієї історії — з доктором Ранком.
Н о р а. З якої такої історії мені треба постаратись виплітатися?
Ф р у Л і н н е. Із усякої взагалі. Учора ти говорила тут про багатого поклонника, який заповідає тобі гроші.
Н о р а. Так. тільки немає такого, на жаль!.. Ну і що ж..
Ф р у Л і н н е. Доктор Ранк людина заможна?
Н о р а. Так, заможна.
Ф р у Л і н н е. І в нього немає, про кого б піклуватися?
Н о р а. Немає. Але…
Ф р у Л і н н е. І він щодня буває тут, у домі?
Н о р а. Звичайно, ти про це вже чула.
Ф р у Л і н н е. Як же вихована людина може бути такою неделікатною?
Н о р а. Я зовсім тебе не розумію.
Ф р у Л і н н е. Не прикидайся. Норо. Ти гадаєш, я не здогадуюсь, хто позичив тобі ті тисячу двісті спецій?
Н о р а. Та ти при своєму розумі? Як тобі це спало на думку? Наш друг, який щодня буває у нас! Та це ж було б невимовно тяжко!
Ф р у Л і н н е. То це не він?
Н о р а. Запевняю тебе. Я про це не могла й подумати!.. Та й де б він тоді узяв грошей роздавати позичкове? Він одержав спадщину пізніше.
Ф р у Л і н н е. Ну, це. мабуть, твоє щастя, дорога Норо.
Н о р а. Ні. мені й на думку ніколи не спало просити у доктора Ранка… А втім, я цілком певна, що якби я попросила, то…
Ф р у Л і н н е. Але ти, звичайно, цього не зробиш.
Н о р а. Ні. Природно. Я й уявити собі цього не можу. Але я цілком певна, що коли б я поговорила з доктором Ранком…
Ф р у Л і н н е. Поза плечима чоловіка?
Н о р а. Мені все-таки слід покінчити з цією справою. Так само поза його плечима. Треба покінчити.
Ф р у Л і н н е. Так-так. І я тобі вчора казала, але…
Н о р а (ходить туди і сюди)— Мужчині куди легше влаштувати справи в таких випадках, ніж жінці…
Ф р у Л і н н е. Якщо це її власний чоловік — так.
Н о р а. Дурниці. (Зупиняючись.) Коли сплачують борг цілком, то одержують боргове зобов’язання назад, так?
Ф р у Л і н н е. Зрозуміло.
Н о р а. І можна розірвати його на дрібні шматочки, спалити цей огидний, брудний папірець?
Ф р у Л і н н е (пильно дивиться на Нору, відсуває від себе шитво і поволі підводиться.) Норо, ти щось приховуєш від мене.
Н о р а. Хіба це помітно?
Ф р у Л і н н е. З тобою сталося щось з учорашнього ранку. Норо, в чому справа?
Н о р а (йдучи до неї). Кристино! (Прислухається.) Тсс. Торвальд повернувся. Слухай, піди поки що до дітей. Торвальд не любить, щоб при ньому шили. Хай Анна-Марія допоможе тобі.
Ф р у Л і н н е (збирає частину речей). Так-так, але я не піду від вас, доки ми не поговоримо щиро. (Виходить ліворуч.) Тієї ж хвилини з передпокою входить Хельмер.
Н о р а (йде йому назустріч). Ах, я жду тебе не діждуся, любий Торвальде.
Х е л ь м е р. Це швачка чи хто.
Н о р а. Ні, це Кристина. Вона допомагає мені полагодити костюм. Побачиш, яке я справлю враження.
Х е л ь м е р. То хіба я невдало задумав?
Н о р а. Просто чудесно! Але хіба я так само не розумниця, що слухаюсь тебе?
Х е л ь м е р (бере її за підборіддя). Розумниця — бо слухаєш чоловіка? Ах ти ж, крутійко! Я знаю, ти не це хотіла сказати, Та я не буду тобі заважати. Тобі, мабуть, треба приміряти.
Н о р а. А ти, мабуть, за роботу?
Х е л ь м е р. Так. (Показуючи паку паперів.) Ось. Я заходив до банку. (Хоче йти до себе.)
Н о р а. Торвальде…
Х е л ь м е р (зупиняючись). Що?
Н о р а. А якщо твоя білочка попросить тебе гарненько про щось?..
Х е л ь м е р. Про що?
Н о р а. Ти зробив би для неї?
Х е л ь м е р. Спочатку, природно, треба знати, що саме.
Н о р а. Білочка так бігала б, так пустувала б…, якби ти був такий хороший, послухався!
Х е л ь м е р. То говори ж.
Н о р а. Жайворонок співав би по всіх кімнатах, на всі лади.
Х е л ь м е р. Ну, він і так не мовчить.
Н о р а. Я б зобразила тобі сильфіду, танець при місячному сяйві, Торвальде!
Х е л ь м е р. Норо… сподіваюсь, це не про вчорашнє знову?
Н о р а (ближче до нього). Так, Торвальде! Я прошу, благаю тебе!
Х е л ь м е р. В тебе справді вистачає духу знову ставити це питання?
Н о р а. Так-так, ти повинен послухатися мене, повинен залишити за Крогстадом його посаду в банку!
Х е л ь м е р. Але ж, люба Норо, я вирішив узяти на його місце Фру Лінне.
Н о р а. Це дуже мило з твого боку, але ти можеш відмовити комусь іншому з конторників замість Крогстада.
Х е л ь м е р. Ні, це просто нечувана впертість! Через те, що ти понадавала тут необдуманих обіцянок поклопотатися за нього, я зобов’язаний!..
Н о р а. Не через те, Торвальде. Заради тебе самого. Адже ця людина пише в найогидніших газетах — ти сам казав. Він може дуже нашкодити тобі. Я дуже боюсь його.
Х е л ь м е р. Ага, розумію.. Ти згадуєш давнє і лякаєшся.
Н о р а. Що ти маєш на увазі?..
Х е л ь м е р. Ти, звичайно, згадуєш свого батька.
Н о р а. Так, ну так. Згадай тільки, що писали злі люди про тата, як жорстоко оббріхували його. їй-право, вони домоглися б його відставки, якби міністерство не послало тебе ревізором і якби ти не поставився до тата чуйно і доброзичливо.
Х е л ь м е р. Голубко Норо, між твоїм батьком і мною (істотна відмінність. Батько твій не був бездоганним чиновником. А я саме такий і таким, сподіваюсь, залишуся, доки буду поосідати свій пост.
Н о р а. Ах, ніхто не знає, що можуть задумати злії люди. І ми саме тепер могли б жити добре, спокійно, щасливо, мирно, без клопоту — ти, і я, і діти, Торвальде! Ось чому я так прошу тебе.
Х е л ь м е р. Та саме заступаючись за нього, ти позбавляєш мене можливості залишити його. У банку вже відомо, що я вирішив звільнити Крогстада. То треба, щоб тепер почалися розмови, ніби новий директор міняє свою думку під впливом дружини?..
Н о р а. А якби й так? Що ж тут такого?
Х е л ь м е р. Ну, звичайно, аби лише вперта домоглася свого! Мені поставити себе в смішне становище перед усіма службовцями?.. Дати людям привід говорити, що мною керують всілякі сторонні впливи? Повір, я б незабаром відчув на собі наслідки цього! 1 крім того… Є обставина, через яку зовсім неможливо залишити Крогстада в банку, доки я там директором.
Н о р а. Яка обставина?
X є л ь м ер. На його моральні недоліки я б ще міг, у крайньому випадку, подивитися крізь пальці…
Н о р а. Правда ж, Торвальде?
Х е л ь м е р. І, кажуть, він досить тямущий працівник. Але ось що: ми з ним знайомі з юності. Це одне з тих поквапливих юнацьких знайомств, через які людина потім часто потрапляє в незручне становище. Так, я не приховую від тебе, ми з ним навіть на “ти”, він такий безтактний, що й не думає приховувати цього при інших. Навпаки, він вважає, що це дає йому право бути фамільярним, він раз у раз козиряє своїм “ти”, “ти, Хельмер”. Це мене найбільше обурює. Він може зробити моє становище в банку просто нестерпним.
Н о р а. Торвальде, ти все це говориш несерйозно?
Х е л ь м е р. Цебто?
Н о р а. Це ж такі дріб’язкові міркування!
Х е л ь м е р. Що ти говориш? Дріб’язкові? По-твоєму, я Дріб’язкова людина?
Н о р а. Ні, навпаки, любий Торвальде. І ось саме тому…
Х е л ь м е р. Все одно. Ти називаєш мої наміри дріб’язковими, то, певно, і я такий. Дріб’язковий! Ось як!.. Ну, треба покласти цьому край. (Йде до дверей в передпокій і кличе.) Елене!
Н о р а. Що ти хочеш?
Х е л ь м е р (копаючись у паперах). Покласти край. (До служниці, що увійшла.) Ось, візьміть цього листа і негайно ж ідіть. Знайдіть посильного, і хай він його віднесе. Тільки швидко. Адресу написано. Ось гроші.
С л у ж н и ц я . Гаразд. (Виходить з листом.)
Х е л ь м е р (збираючи папери). Отаке-то, моя маленька уперта панійко!
Н о р а (затаївши подих). Торвальде, що то за лист?
Х е л ь м е р. Звільнення Крогстада.
Н о р а. Поверни, поверни назад, Торвальде! Ще не пізно. Торвальде, поверни! Заради мене, заради себе самого, заради дітей. Чуєш, Торвальде, поверни. Ти не знаєш, як це може відбитися на всіх нас.
Х е л ь м е р. Пізно.
Н о р а. Так, пізно.
Х е л ь м е р. Люба Норо, я прощаю тобі цей страх, хоча, власне, він образливий для мене. Так-так! По-твоєму, для мене не образливий твоє припущення, ніби я можу побоюватися помсти якогось непутящого крючкотвора? Проте я прощаю тобі, бо це так добре виявляє твою гарячу любов до мене. (Пригортає ЇЇ до себе.) Так-так, моя люба, дорога Норо. І потім хай буде, що буде. Коли на те піде, повір, у мене вистачить і мужності, і сили, Побачиш, я така людина, яка все може взяти на себе.
Н о р а (вражена до жаху). Що ти хочеш сказати?
Х е л ь м е р. Все, кажу я…
Н о р а (заспокоюючись). Ніколи я тобі не дозволю.
Х е л ь м е р. Гаразд. То поділимося з тобою, Норо… як подружжя. Як і повинно бути. (Голублячи її.) Задоволена тепер? Ну-ну-ну! І зовсім не треба цих переляканих, як у горлички, очей. Адже це все ж таки тільки фантазії. А тепер ти б заграла тарантелу і попрактикувалася з тамбурином. Я піду до себе і зачиню всі двері, так що нічого не почую. Можеш шуміти, скільки захочеш. (Повертаючись, у дверях.) А коли Ранк прийде, скажи йому, де я. (Киваючи їй, іде і зачиняє за собою двері.)
Н о р а (розгублена, перелякана, стоїть як укопана і шепоче). Він так і зробить. Зробить — незважаючи ні на що… Ні, ніколи в світі, нізащо! Не можна допустити цього! Краще все інше! Рятунок!.. Вихід!
Дзвінок у передпокої.
Доктор Ранк!.. Краще все інше! Краще все інше — що б там не було. (Проводить руками по обличчю і, опанувавши себе, йде відчиняє двері до передпокою.)
Доктор Ранк знімає з себе шубу в передпокої і вішає її. Протягом наступної сцени починає вечоріти.
Н о р а. Здрастуйте, докторе Ранк. Я вас по дзвінку пізнала. Та ви тепер не йдіть до Торвальда; він, здається, зайнятий.
Р а н к. А ви? (Входить до кімнати.)
Н о р а (зачиняючи двері в приймальню). О, ви знаєте, — для вас у мене завжди знайдеться вільна хвилинка.
Р а н к. Дякую. Скористаюся з цього, доки можна.
Н о р а. Що ви хочете цим сказати? “Доки можна”?..
Р а н к. Саме так. Це вас лякає?
Н о р а. Ви так якось це сказати… Що ж такого може статися?
Р а н к. Те, на що я давно чекав. Щоправда, я не сподівався, що це буде так швидко.
Н о р а (хапає його за руку). Про що таке ви дізналися? Докторе, скажіть же мені.
Р а н к (сідаючи біля грубки). Погана справа. Три чисниці до смерті. Нічого не поробиш.
Н о р а (переводячи подих). Це ви про себе?..
Р а н к. А то про кого ж? Нічого брехати собі самому. Я найнікчемніший з усіх моїх пацієнтів, фру Х е л ь м е р. Цими днями я вчинив генеральну ревізію мого внутрішнього стану. Банкрот. Не пройде, мабуть, і місяця, як я буду гнити на кладовищі.
Н о р а. Фу, як ви гидко висловлюєтесь.
Р а н к. Сама справа надзвичайно гидка. А найгірше те, що перед кінцем буде багато гидкого, потворного. Тепер мені залишається зробити одне дослідження. Зроблю його — і буду знати приблизно, коли почнеться розклад. І ось що я вам скажу. Хельмер зі своєю витонченою натурою відчуває непереборну огиду до будь-якої потворності. І я не дозволю йому приходити до мене, хворого.
Н о р а. Але ж, докторе Ранк…
Р а н к. Не дозволю. Ні в якому разі. Замкну двері… Як тільки я цілком буду певний в настанні гіршого, я надішлю вам свою візитну картку з чорним хрестом. Знайте тоді, що Мерзота руйнництва почалася.
Н о р а. Ні, ви сьогодні просто нестерпні. А мені ж так хотілося, щоб ви сьогодні були в особливо хорошому настрої.
Р а н к. Зі смертю за плечима?.. І так розплачуватися за чужі гріхи! Де тут справедливість? І в кожній сім’ї так чи інакше настає подібна неминуча розплата.
Н о р а (затуляючи вуха). Дурниці! Веселіше, веселіше!
Р а н к. Так, слово честі, тільки й залишається сміятися з усього цього. Моєму бідному невинному спинному мозку доводиться розплачуватися за веселі дні офіцерського життя мого батька!
Н о р а (біля столу ліворуч). Він був дуже охочим до спаржі і страсбурзьких паштетів? Так?
Р а н к. Так, і до трюфелів.
Н о р а. Так-так, і до трюфелів. І до устриць, здається?
Ран к. Так, і до устриць, звісно.
Н о р а. І до всяких там портвейнів та шампанського. Дуже сумно, що всі ці смачні речі неодмінно позначаються на спинному хребті.
Р а н к. І особливо сумно, що вони відбиваються на нещасливому хребті того, хто не скуштував їх ані крихти.
Н о р а. О, так, це найсумніше.
Р а н к (допитливо дивлячись на неї). Гм!..
Н о р а (трохи згодом). Чого ви посміхнулись?
Р а н к. Ні, це ви посміхнулись.
Н о р а. Ні, ви посміхнулись, докторе!
Р а н к (встаючи). А ви ще лукавіша, ніж я гадав.
Н о р а. Мені сьогодні так і хочеться утнути щось таке…
Р а н к. Я бачу.
Н о р а (кладе обидві руки йому на плече). Любий, любий докторе Ранк, не залишайте нас з Торвальдом.
